Рішення

від 20.06.2017 по справі 924/297/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" червня 2017 р.Справа № 924/297/17

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Магера В.В., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОКАРС» Україна, м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОПАРТС» ОСОБА_1 (TOKOPARTS Sp.z o.o., Slawecinska 8, Macierzysh, 05-850 Ozarow Mazowiecki, Poland);

про стягнення 10 000,00 Євро, що в еквіваленті становить 288 890,00 грн.

За участь представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2- за довіреністю від 29.06.2016р.;

від відповідача: не прибув.

В судовому засіданні відповідно до ч2. ст.85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій просить стягнути із відповідача 10 000,00 євро (в еквіваленті становить 288 890,00 грн.) у зв'язку з неналежним виконанням договору консигнації №2 від 02.07.2015р. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем в порушення умов п.6.6 договору не здійснений черговий платіж у розмірі 10000,00 євро за реалізований йому товар згідно міжнародної товарно-транспортної накладної від 02.07.2015р.

У поданих суду письмових поясненнях від 19.04.2017р. позивач посилається на те, що відповідно до ч.4 ст.1 „Договору між Україною і ОСОБА_1 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.1993р., ратифікованого Постановою Верховної Ради України №3941-ХП від 04.02.1994 року (набув чинності 14.08.1994 року), положення вказаного договору щодо громадян договірних сторін, поширюються також на юридичних осіб, які утворені відповідно до законодавства тієї договірної сторони, на території якої вони знаходяться.

Згідно ч.1 ст.33 розділу 3 „Майнові справи» вказаного Договору зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Відповідно до ч.2 вказаної статті у справах, зазначених в ч.1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.

Проте, відповідно до ч.3 ст.33 вказаного Договору компетенція суду, про яку йде мова вище, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Таким чином, позивач зазначає, що вказаний міжнародний договір передбачає застосування договірної підсудності при розгляді майнових справ.

Позивач вказує на те, що згідно ст.3 Договору в справах, що охоплюються вказаним Договором, установи юстиції зносяться між собою за посередництвом центральних органів. В розумінні Договору центральними органами є: з боку України - Міністерство юстиції та Генеральна Прокуратура, а з боку ОСОБА_1 - Міністерство юстиції (Ministerstwo Sprawiedliwoњci). Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції Договірних Сторін зносяться між собою безпосередньо.

Згідно ст.ст.1, 2 „Угоди між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції ОСОБА_1 на виконання пункту 3 статті 3 Договору між Україною і ОСОБА_1 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 10.01.2011р. (набрав чинності 08.02.2011 року) у справах, які охоплюються Договором, встановлено, що під час передачі клопотань про надання правової допомоги на основі статті 4 Договору наступні органи зносяться між собою безпосередньо:

- з боку України - Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній ОСОБА_1 Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополі;

- з боку ОСОБА_1 - голови окружних судів ОСОБА_1.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 2 Угоди суд України, який розглядає справу, подає клопотання про надання правової допомоги через відповідне головне управління юстиції до голови окружного суду ОСОБА_1, в окрузі якого має бути виконане клопотання. Матеріали щодо виконання клопотань про надання правової допомоги передаються органом, що виконував клопотання, через органи, згадані у статті 1, в орган, який склав дане клопотання.

Позивач звертає увагу суду на те, що „02» липня 2015 року між ТОВ „ТОКОКАРС» (далі по тексту - „позивач» ) та ТОВ „ТОКОПАРТС» (далі по тексту - „відповідач» ) було укладено договір консигнації №2, відповідно до якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товари (автозапчастини в асортименті), а відповідач зобов'язався приймати їх на консигнацію та від свого імені та за обумовлену договором винагороду продавати товари третім особам на території ОСОБА_1 та країн Євросоюзу.

Відповідно до п.5.2. договору консигнації №2 від 02.07.2015р. загальна вартість товарів, що поставляється за вказаним договором складає 72 085,44 євро. Позивач власні зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, що підтверджується митною декларацією №006728 від 02.07.2015 року (графа 22) та міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) № 0000918 від 02.07.2015 року з відміткою відповідача про отримання товару (графа 24).

Таким чином, позивачем було поставлено відповідачу товарів на загальну суму 72 085,44 євро. Згідно п.6.6 договору консигнації №2 від 02.07.2015р. відповідач зобов'язався перераховувати позивачу грошові кошти за реалізовані товари протягом 21 календарного дня з моменту їх реалізації, але не пізніше встановленого сторонами графіку.

Дане підтверджується висновком Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків за експортною зовнішньоекономічною операцією №833 від 11.09.2015 року.

Вказує, що частково відповідачем зобов'язання за договором виконувались (22.03.2016 року було сплачено 3 298,94 Євро), проте, відповідно до встановленого графіку перерахування коштів, Відповідач зобов'язався повернути Позивачу 10 000,00 євро (десять тисяч євро 00 євроцентів) не пізніше „28» березня 2017 року, але на даний момент вказане зобов'язання не виконав. Після 23.03.2016р. жодних платежів відповідач не здійснював, що підтверджується випискою по рахунку з ПАТ „ОКСІ БАНК» та роздрукованим SWIFT - повідомленням.

Представник позивача в судове засідання 20.06.2017р. прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, однак у клопотанні від 08.05.2017р. просить суд розглядати справу без участі представника та зазначив, що заборгованість визнає у повному розмірі, проти позову не заперечує та отримав матеріали справи № 924/297/17 і ухвалу господарського суду Хмельницької області від 19.04.2017р.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив:

02.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тококарс" (консигнант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токопартс" (консигнатор) укладено договір консигнації №2 (договір), відповідно до п.2.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, консигнант зобов'язується поставляти товари, визначені в п.2 цього договору (товари), консигнатору для їх продажу, а консигнатор зобов'язується приймати товари на консигнацію та від свого імені і за обумовлену цим договором винагороду продавати ці товари третім особам на території республіки ОСОБА_1 та країн ЄС, протягом строку дії даного договору.

Згідно п.2.2. договору строк консигнації, тобто термін, на який товари передаються консигнатору для подальшої реалізації третім особам, складає 24 (двадцять чотири календарних місяці) з моменту оформлення вантажно - митної декларації консигнантом.

Як передбачено п.2.3. договору предметом цього договору є автозапчастини та інше автомобільне приладдя, супутні товари, згідно додатків, рахунків-проформ, специфікацій до цього договору, позначені торговою маркою "ТОКО" "LOVBY" "МХ" "ТАSHIDO" або іншими торговими марками.

Пунктом п.2.4. договору передбачено, що консигнант поставляє товар на склад консигнатора на умовах "DАТ Мачежич, Польща" згідно міжнародних умов "Інкотермс" в редакції 2010р., які застосовуються із урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору. Товар поставляється автомобільним транспортом. Всі ризики випадкової загибелі товару до моменту передання його на склад консигнації належать консигнанту. Відповідальність за збереження товару переходить до консигнатора з моменту вивантаження товару на склад консигнації.

У відповідності до п.4.3. договору підтвердженням отримання товару консигнатором є підпис та печатка консигнатора в товарно-транспортній накладній (CMR).

Відповідно до п.5.1. договору ціни на товари встановлюються консигнантом в євро.

Згідно з п.5.2. договору загальна вартість товарів, що поставляється консигнантом, зазначена в рахунку-проформі № 0000235 від 02 липня 2015 року, яка є невід'ємною частиною даного договору та складає 72085,44 євро.

Як передбачено п.5.3. договору ціни на товари є динамічними та залежать від коливань курсу валюти договору, витрат понесених консигнантом та/або консигнатором, станом ринку та підлягають коригуванню.

Консигнатор реалізує товар покупцям з націнкою не більше ніж 50 відсотків від собівартості. Під собівартістю сторони розуміють наступні показники з їх додаванням: вартість товару зазначена в інвойсах, вартість митного очищення (п. 5.4 договору).

Відповідно до п.6.1. договору винагорода консигнатора встановлюється в розмірі націнки, яка передбачена п. 5.4 договору.

Згідно із п.6.2. договору право на винагороду консигнатор отримує з моменту реалізації переданих на консигнацію за цим договором товарів.

Як передбачено п.6.3. договору консигнатор отримує плату шляхом утримання належних йому сум із коштів, отриманих після продажу товару, поставленого на консигнацію.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що оплата доставки товару здійснюється консигнантом.

У відповідності до п.6.5. договору консигнатор самостійно оплачує митні збори та платежі, податки, послуги та роботи державних закладів, комерційних організацій, пов'язаних з процедурою декларування.

Консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти, а саме вартість товару консигнанту протягом 21 календарного дня з моменту отримання грошових коштів при реалізації товару, але грошові надходження не повинні бути менші, ніж згідно графіку платежів по результату кварталу: до 31.03.2016р. - 10000,00 євро, до 30.06.2016р. - 12085,44 євро, до 30.09.2016р. - 10000,00 євро, до 20.12.2016р. - 10000,00 євро, до 28.03.2017р. - 10000,00 євро, до 15.06.2017р. - 20000,00 євро (п.6.6 договору).

Пунктом 8.5 договору передбачено, що усі спори, що виникатимуть між сторонами вирішуються сторонами шляхом переговорів. У випадку не можливості розв'язання спорів шляхом переговорів, спір передається на вирішення господарського суду за місцем укладання даного договору. Рішення відповідного суду є кінцевим та обов'язковим для сторін. Сторони погодились, що при розгляді спорів будуть застосовуватись норми матеріального права України.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та (або) його скріплення печатками сторін та діє протягом 30 (тридцяти) місяців.

Згідно із п.9.2. договору закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як передбачено п.9.3. договору всі зміни, щодо внесення яких сторони досягнули згоди, оформлюються додатковими угодами та додатками до даного договору.

У разі закінчення строку консигнації, консигнатор, за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати такого закінчення, зобов'язується повернути отриманий на консигнацію, але не оплачений товар, або провести повний розрахунок за такий товар шляхом перерахування належної до сплати грошової суми (п. 9.4 договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Згідно висновку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №833 від 11.09.2015р. були продовжені строки розрахунків за зовнішньоекономічною операцією, у відповідності до якого за вищевказаним договором продовжено строки розрахунків, зокрема, вказано, що кошти в розмірі 10000,00 євро підлягає сплаті з 01.10.2015р. до 31.03.2016р., 12085,44 євро - з 01.10.2015р. до 30.06.2016р., 10000,00 євро - з 01.10.2015р. до 30.09.2016р., 10000,00 євро - з 01.10.2015р. до 20.12.2016р., 10000,00 євро - з 01.10.2015р. до 28.03.2017р., 20000,00 євро - з 01.10.2015р. до 15.06.2017р.

Позивачем на виконання умов вищевказаного договору згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0000918 від 02.07.2015р., митної декларації №400050000/2015/006728 від 02.07.2015р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 72085,44 євро.

Вартість поставленого позивачем товару відповідач оплатив лише частково на суму 56720,20 євро, що підтверджується SWIFT-повідомленням від 22.03.2016р. на суму 3298,94 євро, банківськими виписками: від 23.06.2015р. на суму 5295,80 євро, від 16.09.2015р. на суму 11663,58 євро, від 22.12.2015р. на суму 14000,00 євро, від 24.12.2015р. на суму 2643,51 євро, від 22.03.2016р. на суму 19818,37 євро.

Однак, платіж у розмірі 10000,00 євро, строк сплати якого визначено договором консигнації №2 від 02.07.2015р. до 28.03.2017р., відповідачем не здійснено.

Позивач звертався до відповідача із листом № 35-2 від 01.03.2017р., відповідно до якого просив останнього вжити всіх можливих заходів щодо здійснення своєчасної сплати чергового платежу за договором консигнації № 2 від 02.07.2015р. в сумі 10000,00 євро.

Враховуючи, що відповідач не здійснив сплату чергових платежів на оплату вартості отриманого товару в сумі 10000,00 євро у визначені строки згідно з договором консигнації №2 від 02.07.2015р., позивач звернувся із даним позовом до суду.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд враховує таке:

Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом п.1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Відповідно до ст.124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Згідно з п.1 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що усі спори, що виникатимуть між сторонами вирішуються ними шляхом переговорів. У випадку не можливості розв'язання спорів шляхом переговорів, спір передається на вирішення господарського суду за місцем укладання даного договору. Рішення відповідного суду є кінцевим та обов'язковим для сторін. Сторони погодились, що при розгляді спорів будуть застосовуватись норми матеріального права України.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені норми чинного законодавства та те, що спір виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором консигнації № 2 від 02.07.2015р., який укладений у м. Хмельницький, даний спір підвідомчий господарському суду Хмельницької області.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2015р. між сторонами був укладений договір консигнації №2, згідно із яким позивач зобов'язався поставляти відповідачу автозапчастини та інше автомобільне приладдя, супутні товари згідно додатків, рахунків-проформ, специфікацій до цього договору, позначені торговою маркою "ТОКО" "LOVBY" "МХ" "ТАSHIDO" або іншими торговими марками, для їх продажу, а відповідач - приймати товари на консигнацію та від свого імені і за обумовлену договором винагороду продавати ці товари третім особам на території республіки ОСОБА_1 та країн ЄС, протягом строку дії даного договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує із матеріалів справи, позивач на виконання зобов'язань за договором здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 72085,44 євро, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №0000918 від 02.07.2015р. та митною декларацією № 400050000/2015/006728 від 02.07.2015р.

Пунктом 6.6 договору в редакції додаткової угоди №2 від 02.07.2015р. сторони передбачили, що консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти, а саме вартість товару консигнанту протягом 21 календарного дня з моменту отримання грошових коштів при реалізації товару, але грошові надходження не повинні бути менші, ніж згідно графіку платежів по результату кварталу: до 31.03.2016р. - 10000,00 євро, до 30.06.2016р. - 12085,44 євро, до 30.09.2016р. - 10000,00 євро, до 20.12.2016р. - 10000,00 євро, до 28.03.2017р. - 10000,00 євро, до 15.06.2017р. - 20000,00 євро.

Крім того, необхідність проведення відповідачем оплати в сумі 72085,44 євро, а саме 10000,00 євро з 01.10.2015р. до 31.03.2016р., 12085,44 євро з 01.10.2015р. до 30.06.2016р., 10000,00 євро з 01.10.2015р. до 30.09.2016р., 10000,00 євро з 01.10.2015р. до 20.12.2016р., 10000,00 євро з 01.10.2015р. до 28.03.2017р., 20000,00 євро з 01.10.2015р. до 15.06.2017р. передбачена висновком Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 833 від 11.09.2015р.

Відповідач лише частково оплатив вартість товару на суму 56720,20 євро, що підтверджується SWIFT-повідомленням від 22.03.2016р. на суму 3298,94 євро, банківськими виписками: від 23.06.2015р. на суму 5295,80 євро, від 16.09.2015р. на суму 11663,58 євро, від 22.12.2015р. на суму 14000,00 євро, від 24.12.2015р. на суму 2643,51 євро, від 22.03.2016р. на суму 19818,37 євро.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару в повному обсязі не виконав, доказів на спростування вказаного в матеріали справи не надано. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 10000,00 євро, що еквівалентно 288890,00 грн., є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, судом приймається до уваги, що відповідач у листі від 08.05.2017р. визнав заборгованість у повному розмірі, проти позову не заперечував.

У відповідності до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позову.

Керуючись ст.ст.1, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОКАРС» Україна, м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОПАРТС» ОСОБА_1 (TOKOPARTS Sp.z o.o., Slawecinska 8, Macierzysh, 05-850 Ozarow Mazowiecki, Poland) про стягнення 10 000,00 євро, що в еквіваленті становить 288 890,00 грн. задовольнити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОКОПАРТС" (вул. Славечинська, 8, Мачежиш, 05-850, Ожарув Мазовецький, ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, стат. номер 146070817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОКОКАРС" (м. Хмельницький, вул. Львівське шосе, буд. 41, ідентифікаційний код 35541076) 10000,00 євро (десять тисяч євро 00 євроцентів), що еквівалентно 288890,00 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто гривень 00 коп.), 4333,35 грн. (чотири тисячі триста тридцять три гривні 35 коп.) витрат на оплату судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 23.06.2017р.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 2 прим. :

1 - до справи;

2 - відповідачу (вул. Славенчинська, 8, Мачежиш, 05-850, Ожарув Мазовецький, Польща (TOKOPARTS Sp.z o.o., ul. Slawecinska 8, Macierzysz, 05-850 Ozarow Mazowiecki, Poland)) - рекомен. листом.