Рішення

від 26.06.2017 по справі 263/14452/16-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Провадження 2/263/319/2017

Справа № 263/14452/16-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2017 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненка В.О.,

при секретарі Дандик С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом

ОСОБА_1 до Комунальної установи Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка №27 міста Донецька , третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, про встановлення факту звільнення та розірвання трудового договору,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КУ Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка №27 міста Донецька , третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, про встановлення факту звільнення та розірвання трудового договору, посилаючись на те, що вона з 01.10.2013 року працювала у Міській поліклініці № 27 м. Донецька на посаді лікаря акушера-гінеколога. 16.03.2015 року вона була звільнена з роботи за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. На даний час позивачка має намір реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, а саме: звернутися до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення , де їй необхідно подати відомості на підтвердження факту звільнення. Однак запис про її звільнення, що міститься у трудовій книжці, не приймається органами пенсійного забезпечення, оскільки відповідач не був перереєстрований на території, підконтрольній Україні, а місто Донецьк на даний час є окупованою територією. Вважає, що той факт, що поліклініка не була переміщена на територію, підконтрольну Україні не може впливати на її право на звільнення та трудовий стаж, оскільки це є обов'язком підприємства, а не працівника. Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати трудовий договір, укладений 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 та КУ Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка № 27 м. Донецька (код ЄДРПУО 26351754), розірваним на підставі ст. 38 КЗпП України з 16 березня 2015 року.

Позивачка у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про слухання справи у її відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 надала суду заяву про слухання справи у її відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача - Міської поліклініки № 27 м. Донецька, у судове засідання не з'явився за невідомих суду причин, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом опублікування оголошення у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи - УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя до судового засідання не з'явився, надавши до суду письмові заперечення, про причини своєї неявки суд не повідомив. З наданих суду письмових заперечень вбачається, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до УПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення , стаж роботи за останнім місцем роботи позивачки врахований за даними індивідуальних відомостей персоніфікованого обліку до 30.09.2014 року, починаючи з 01.10.2014 року по 16.03.2015 року відсутні відомості у персоніфікованому обліку, що є свідченням припинення роботи на посаді. 06.07.2016 року УПФУ було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. Крім того, згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі за текстом - КМУ) від 07.11.2014 року № 1085-р. м. Донецьк віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Станом на сьогоднішній день реєстрація установи Міської поліклініки № 27 м. Донецька на території, підконтрольній Україні, не здійснена. Відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей підприємства повинні до 1 грудня 2014 року бути переміщені з населених пунктів, на території яких орган державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких орган державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі. У разі, якщо підприємство не переміщено до населеного пункту, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, будь-які рішення, документи, видані цими підприємствами є недійсними і не створюють правових наслідків. Посилалися також на ч.ч.2,3 ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , представник третьої особи у наданих письмових запереченнях також зазначив, що пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, вказував, що відповідно до ч.4 ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщена особа, яка звільнилася з роботи (припинила інший вид зайнятості), за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення іншого виду зайнятості), періоди трудової діяльності та страхового стажу, реєструється як безробітна та отримує допомогу по безробіттю, соціальні та інші послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законодавства. Внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). У разі припинення приймання поштових відправлень на/з території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи. Оскільки позивачкою не надано копії нотаріально посвідченої заяви про припинення трудових відносин з відповідачем, не підтверджено факт звернення із такою заявою до відділення Укрпошти , запис про звільнення з посади, який зроблено адміністрацією Міської поліклініки № 27 м. Донецька не є дійсним і не створює правових наслідків, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, з урахуванням думки позивачки, її представника, враховуючи письмові заперечення третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин.

Згідно з ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права, одним із способів якого є припинення правовідносин.

Статтею 43 Конституції України чітко визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 24, ст.38, ч.1 ст. 47, ст. 48 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. До трудової книжки заносяться зокрема відомості про роботу. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом міністрів України.

Так, на підставі п. 3-4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку; відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З п.п. 4.1 інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року вбачається, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійним.

Відповідно до відомостей трудової книжки, заведеної 01 вересня 1983 року на ім'я ОСОБА_1, остання була прийнята на роботу до Комунальної установи Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка № 27 м. Донецька 01 жовтня 2013 року на посаду лікаря акушера-гінеколога на підставі наказу №424-к від 30 вересня 2013 року (запис № 14); 16 березня 2015 року звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі наказу № 79/4-к від 15.03.2015 року (запис № 15), запис про звільнення складений інспектором відділу кадрів та завірений печаткою Лікувально-профілактичного закладу міська поліклініка № 27 м. Донецька Україна (код ЄДРПОУ 26351754).

Судом встановлено, що в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб України під ідентифікаційним номером (код ЄДРПОУ) 26351754 зареєстрована юридична особа - Комунальна установа Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка № 27 м. Донецька , яка в процесі припинення не перебуває, що підтверджується відповідним витягом з електронного реєстру юридичних осіб, що, на думку суду, є підтвердженням того, що дана установа є діючою.

Згідно з відомостями, наданими Управлінням Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, що не оспорювалися позивачем, в базі даних страхові внески на ім'я ОСОБА_1 Комунальною установою Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка № 27 м. Донецька останній раз сплачувалися у вересні 2014 року, з жовтня 2014 року відсутні відомості щодо сплати внесків.

Позивачкою наданий розрахунковий листок за жовтень 2014 року в підтвердження факту, що остання продовжувала отримувати заробітну плату після вересня 2014 року.

Крім того, слід зазначити, що законодавець розмежовує поняття трудовий стаж та страховий стаж , порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст.20 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ст.106 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, сплата страхових внесків не може впливати на трудовий стаж, враховуючи, що кожному громадянину України гарантується право на труд і громадянин України не може відповідати за обов'язки посадових осіб підприємства.

Суд не приймає до уваги посилання представника третьої особи щодо застосування у виниклих правовідносинах положень ч. 4 ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , оскільки даний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а в сенсі ст.1 вказаного Закону позивачка ОСОБА_1 не може вважатися внутрішньо переміщеною особою.

Так, відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Так, відповідно до даних паспорту громадянина України серії ВА № 014005, виданого Кіровським РВ ДМУУМВС України в Донецькій області 16.08.1995 року, що посвідчує особу ОСОБА_1, з 14.08.2001 року остання значиться зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Місто Маріуполь не є окупованою територією.

Наразі поштове сполучення з містом Донецьк не здійснюється, а тому суд критично відноситься і до доводів, викладених у запереченнях третьої особи щодо не направлення позивачкою заяви про звільнення, враховуючи також той факт, що позивачка скористалась правом на подачу заяви про звільнення особисто безпосередньо за місцем розташування лікувального закладу в м. Донецьку, в якому остання була працевлаштована, внаслідок чого остання забрала свою трудову книжку.

Згідно з Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи створені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (документ), виданий цими органами є недійсним і не створює правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами .

У свою чергу, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, і яка в силу ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Нормою ч. 2 ст. 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, враховуючи виниклі обставини, міжнародні норми, суд вважає, що відсутні правові підстави для не взяття до уваги відомостей, які зазначені у трудовій книжці позивачки, що засвідчені підписом інспектора відділу кадрів та печаткою медичного закладу, створеного відповідно до законодавства України, не перебуваючого у процесі припинення, оскільки вони відповідають відомостям, зазначеним у трудовій книжці заявниці (щодо зарахування на посаду), враховуючи неможливість в інший спосіб отримати відомості, зазначені у цьому документі.

Факти, про встановлення яких просить позивачка мають для неї юридичне значення, оскільки породжують для неї правові наслідки у вигляді виникнення права на пільгову пенсію за вислугу років.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту звільнення та розірвання трудового договору підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 21, 24, 38, 47, 48 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 15, 16, 60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи Лікувально-профілактичний заклад Міська поліклініка №27 міста Донецька , третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, про встановлення факту звільнення та розірвання трудового договору, - задовольнити.

Визнати трудовий договір, укладений 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 та Комунальною установою Лікувально-профілактична установа Міська поліклініка № 27 м. Донецька (код ЄДР 26351754) розірваним на підставі ст. 38 КЗпП України з 16 березня 2015 року.

Рішення суду може бути переглянуто Жовтневим районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Ковтуненко