Рішення

від 15.06.2017 по справі 507/1806/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4377/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Драгомерецького М.М.

суддів: Громіка Р.Д.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 березня 2017 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою ,-

В С Т А Н О В И Л А:

19 грудня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 24 серпня 2016 року померла його мати - ОСОБА_8. Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя - 19 грудня 1994 року, матері позивача було видано державний акт на право постійного користування землею серії № 00000001, відповідно до якого їй була надана у постійне користування земельна ділянка площею 31,13 га., яка розташована на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, наданої для ведення селянського /фермерського/ господарства.

Позивач являється спадкоємцем першої черги за законом. Крім нього спадкоємцями першої черги за законом є його брати: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відповідачі по справі, які на спадщину, що залишилась після смерті матері, не претендують.

Нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність у нього правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Посилаючись на викладене, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд визнати його право на постійне користування спірною земельною ділянкою, право постійного користування на яку належало його покійній матері - ОСОБА_8.

Відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та представник Гвоздавської сільської ради в судове засідання не з'явились надали суду письмові заяви про розгляд справи в їх відсутність та, що проти задоволення позову вони не заперечують.

Представник головного управління Держзегеокадастру в Одеській області ОСОБА_9 позов не визнав, стверджуючи, що право постійного користування на земельну ділянку до складу спадщини не входить, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 березня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ГУ Держгеокадастру в Одеській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

У судове засідання не з'явились позивач ОСОБА_5, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також представник Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області,однак про час та місце розгляду справи всі вони сповіщались належним чином та завчасно, тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка зазначених осіб не перешкоджає подальшому розгляду справи, та у їх доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення на апеляційну скаргу представника відповідача ГУ Держзегеокадастру в Одеській області - ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з урахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 була засновником фермерського господарства Алекс , що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

19.12.1994 року ОСОБА_8 дійсно було видано державний акт на право постійного користування землею серії № 00000001, відповідно до якого їй була надана у постійне користування земельна ділянка площею 31, 13 га., яка розташована на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, наданої для ведення селянського /фермерського / господарства.

Даний факт підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії № 00000001.

Головою фермерського господарства Алекс був позивач по справі ОСОБА_5.

Це фермерське господарство було зареєстроване в установленому законом порядку з внесенням даних про нього до спеціальної погосподарської книги. На цей час фермерське господарство продовжує свою діяльність. Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Факт смерті ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про її смерть, з якого видно, що 24 серпня 2016 року ОСОБА_8 померла.

Родинні відносини між позивачем та спадкодавцем підтверджуються свідоцтвом про народження позивач.

Судом встановлено, що спадкоємці за законом рідні брати позивача як діти спадкодавця заявили про свою відмову від прийняття спадщини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що право користування земельною ділянкою, підтверджене Державним актом на право постійного користування (відповідно до ч.3 ст.126 Земельного кодексу України) та з урахуванням положень норм діючого законодавства про спадкування, за яким до складу спадщини відповідно до ст.1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті, спірна земельна ділянка являється матеріальною основою фермерського господарства Алекс , оскільки надана ОСОБА_8 саме для ведення фермерського господарства, діяльність фермерського господарства не припинена, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, позивач продовжує фермерську діяльність, прийняв спадщину, а відтак є підстави визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується на підставі наступного.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту ч.2 ст.92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст.116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч.1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із ч.1 ст.407 ЦK України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України, та ч.2 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, ст.23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст.20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою ФГ Алекс не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог ч.ч.1,2 ст.407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємицею права користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим, ФГ Алекс не позбавлено можливості звернутися до власника спірної земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, не довів обставини, що мають значення для справи та які суд вважав встановленими, тому висновки районного суду не відповідають фактичним обставинам справи, при цьому суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права щодо задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 1-4; ст.313-314, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області задовольнити, рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкоювідмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6 985 гривень на розрахунковий рахунок: Отримувач: УК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101; Код ЄДРПОУ: 38016923; МФО 828011; Банк отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області; Р/р 31214206780007; Код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_10

ОСОБА_2