УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2017 р.Справа № 820/98/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Спаскіна О.А.
Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника позивача Жорника В.І.
представника відповідача Кобилінської О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2017р. по справі № 820/98/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Флора України"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 року адміністративний позов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Флора України" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000181408 від 20.12.2016 (форма "В4") ГУ ДФС у Харківській області.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Флора України" (61038, м. Харків, вул. Фесенківська, буд. 12/14, код ЄДРПОУ - 34389464) сплачену суму судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код 39599198).
Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Маковій" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, вказує, що при перевірці враховано податкову інформацію ГУ ДФС у Харківській області від 31.10.2016 року №482/20-40-14-06-10 щодо ТОВ "Маковій"
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Флора України" з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Маковій" (податковий номер 39619659) за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг).
Під час проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення підприємствои позивача п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме завищено суми податкового кредиту по операціям оформленим як придбання товарів на загальну суму ПДВ 21540999 грн за грудень 2015 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт №744/20-40-14-08-11/34389464 від 29.11.2016 року, на підставі якого контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000181408 від 20.12.2016 року (форми "В4"), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2154099,00 грн (т.1 а.с.10-11).
Не погодившись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "Маковій" у перевіряємий період не мають на меті реального настання правових наслідків.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ТОВ "Компанія "Флора України" та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000181408 від 20.12.2016 року, а відтак позовні вимоги ТОВ "Компанія "Флора України" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Компанія "Флора України" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Маковій".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.
Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємий період між ТОВ "Компанія "Флора України" та ТОВ "Маковій" було укладено договір поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року (т.1 а.с. 79-80).
Відповідно до умов договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити насіння соняшника, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 1.2 договору визначено, що товар, що поставлятиметься за цим договором, буде являтись врожаєм 2016 року. Здійснення операцій з постачання товару за цим договором носить форвардний характер, тому вони повинні відповідати нормативним положенням законодавства України, які регламентують відносини даній сфері. Кількість товару, який має бути поставлений передбачена сторонами у п.2.1 договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року.
Згідно із п.3.1 договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року ціна за одну тону товару складає 10000,00 грн., в т.ч. - ПДВ - 1666,67 грн. Пунктом 3.2 договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року загальна вартість договору визначатиметься в розмірі вартості поставленого згідно накладних товару. Пунктом 3.3 вказаного договору визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем у вигляді 100%-ї попередньої оплати загальної вартості товару за цим договором протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання цього договору.
На виконання умов договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року сторонами підписано додаткову угоду №1 від 01.12.2016 року, відповідно до якої сторонами уточнено період поставки товару з 01.09.2016 по 31.01.2017 року; місце поставки: Харківська область, м. Первомайський, вул. Залізнична, 76, а також визначено, що навантаження товару в транспортні засоби здійснюється силами та за рахунок постачальника.
Матеріалами справи встановлено, що ТОВ "Компанія "Флора України" в рамках договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року здійснено попередню оплату згідно платіжних доручень: №160 від 31.12.2015 на суму -1652300,00 грн., №161 від 31.12.2015 на суму 1952300,00 грн., №163 від 31.12.2015 на суму 1952300,00 грн., №165 від 31.12.2015 на суму 1912500,00 грн., №162 від 31.12.2015 на суму 1872400,00 грн., №151 від 30.12.2015 на суму 1232499,50 грн., №164 від 30.12.2015 на суму 1138699,55 грн., №157 від 30.12.2015 на суму 1211600,00 грн., всього на загальну суму 12924599,05 грн., в тому числі ПДВ 2154099,84 грн. (т. 1 а.с. 82-89).
На виконання умов договору поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року ТОВ "Маковій" виписано на адресу позивача податкові накладні (т.1 а.с. 91; 93; 95; 97; 99; 101; 103; 105).
Вказані податкові накладні були зареєстровані ТОВ "Маковій" у відповідності до норм діючого законодавства, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні квитанціями №1 до кожної податкової накладної.
З матеріалів справи слідує, що підприємством позивача за договором поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року товар було отримано від ТОВ "Маковій" на складі, що розташований за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, вул. Залізнична 76.
На підтвердження отримання товару за договором поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року надано видаткові накладні (т.1 а.с. 106-117).
На підтвердження наявності у контрагента орендованого приміщення, а саме складу, що розташований за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, вул. Залізнична 76, позивачем надано копію договору оренди нежитлового приміщення №01/08-15 від 01.12.2015 року, укладеного між ТОВ "Первомайський харчовий комбінат "Ідеал" та ТОВ "Маковій", копію акту приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, вул. Залізнична 76 (т.2 а.с.15-18).
Придбаний у ТОВ "Маковій" товар ТОВ "Компанія "Флора України" в подальшому було реалізовано у власній господарській діяльності шляхом продажу на користь ПВП "Квадро" відповідно до умов договору поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року (т.1 а.с. 118-120).
Матеріали справи свідчать, що відповідно до умов договору поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року ТОВ "Компанія "Флора України" (постачальник) зобов'язується передати у власність ПВП "Квадро" (покупцю) насіння соняшника у кількості 1300 т +/- 10% за ціною 11000,00 грн. за тону, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар постачальнику на умовах даного договору. Згідно із підпунктом 3.3 договору поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника.
На виконання умов договору поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року ПВП "Квадро" здійснено оплату за товар на розрахунковий рахунок позивача згідно платіжних доручень: №575 від 01.02.2016 на суму 282300,00 грн, №583 від 12.02.2016 на суму 370600,00 грн, №592 від 16.02.2016 на суму 12600,00 грн, №594 від 17.02.2016 на суму 2000,00 грн, №620 від 19.02.2016 на суму 3320,0 грн, №618 від 19.02.2016 на суму 14000,00 грн, №642 від 23.02.2016 на суму 40000,00 грн, №640 від 23.02.2016 на суму 60000,00 грн, №651 від 24.02.2016 на суму 2000000,00 грн, №647 від 24.02.2016 на суму 29000,00 грн, №643 від 24.02.2016 на суму 500000,00 грн, №652 від 24.02.2016 на суму 2900000,00 грн, №653 від 24.02.2016 на суму 800000,00 грн, №650 від 24.02.2016 на суму 2900000,00 грн, №654 від 25.02.2016 на суму 3600000,00 грн, №675 від 26.02.2016 на суму 801303,00 грн. (т.1 а.с. 121-136).
На виконання умов договору позивачем на адресу ПВП "Квадро" були виписані податкові накладні.
Вказані податкові накладні були зареєстровані ТОВ "Компанія "Флора України" у відповідності до норм діючого законодавства, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні квитанціями №1 до кожної податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Компанія "Флора України" передано товар контрагенту ПВП "Квадро" на складі, що розташований за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, вул. Залізнична, 76, на підтвердження чого до матеріалів справи надано видаткові накладні (т.1 а.с. 169-216).
Навантаження товару на користь ПВП "Квадро" за договором поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року здійснювалось силами ТОВ "Маковій".
При цьому транспортування товару за договором поставки №01/16-01 від 16.01.2016 року здійснювалося за рахунок ПВП "Квадро", на підтвердження чого до суду надано товарно-транспортні накладні.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.
На виконання договірних відносин ТОВ "Маковій" виписано на адресу позивача податкові накладні.
Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, підставою для встановлених порушень позивача слугувала податкова інформація ГУ ДФС у Харківській області від 31.10.2016 року №482/20-40-14-06-10 щодо ТОВ "Маковій" про відсутність у ТОВ "Маковій" можливості поставити насіння соняшника ТОВ "Компанія "Флора України" згідно з договором поставки №01/23-13 від 23.12.2015 року у кількості 1292,46 тон, у зв'язку з тим, що ТОВ "Маковій" згідно поданої статистичної звітності в 2016 році очікувалось отримання з посівної площі 158 гектар приблизно 726,8 тон насіння соняшника
Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану податкову інформацію щодо контрагента позивача, оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.
Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу жодна податкова інформація, результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування.
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.
Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.
Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Маковій" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.
Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.
Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2017р. по справі № 820/98/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А. Судді (підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 23.06.2017 р.
Суд | Харківський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.06.2017 |
Оприлюднено | 27.06.2017 |
Номер документу | 67374071 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні