Постанова

від 08.08.2006 по справі 6/894

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/894

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

08 серпня 2006 р.                                                                                   № 6/894  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Комунального підприємства “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Облонського району міста Києва

на постанову від 29.05.06 Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 6/894 господарського суду  міста Києва

за позовомКомунального підприємства “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Облонського району міста Києва

доАкціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”

провизнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва  від 20.12.2005, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду  від 29.05.1006, у позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваного договору законодавству, яке діяло на момент його укладення.

КСП “СЗЖКП” Оболонського району у м.Києві у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу  передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на те, що  постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997р. № 1497 затверджено "Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення". Відповідно до даного нормативного акту виконавцем послуг визнаються підприємства та організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування. На виконання даної постанови було прийнято Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999р. № 1261 "Про вдосконалення системи надання населенню м.Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення". Відповідно до вказаного розпорядження виконавцем надання послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води населенню м.Києва визначено АЕК "Київенерго" (п.2.1). Пунктом 8 цього розпорядження обов'язок укладення договору про надання послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води Із споживачами покладено на виконавця комунальних послуг - АЕК "Київенерго" Обов'язок по переходу на договірну форму обслуговування споживачів визначений з 4 кварталу 1999р.

В порушення покладеного обов'язку Постановою КМУ та Розпорядженням КМДА як виконавця комунальних послуг населення м.Києва - укласти з споживачами договори про надання комунальних послуг, а з житлово-експлуатаційними організаціями договорів-доручень, АЕК Київенерго" постачає теплову енергію в гарячій воді відповідно до договорів, укладених на підставі "Правил користування електричною та тепловою енергією", затверджених наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 6 грудня 1981р. № 310, які втратили чинність, оскільки суперечать чинному законодавству. Отже, на думку скаржника, з 4 кварталу  1999р. договір № 240035 є недійсним.

В судовому засіданні представником позивача було заявлене клопотання про притягнення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київську міську державну адміністрацію. Залучення даної особи до участі у справі було необхідним для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. Однак дане клопотання судом було відхилене як таке, що є необгрунтованим.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова  - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що: 07.07.92 між Підприємством Київських теплових мереж виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго", правонаступником якого є відповідач, (енергопостачальна організація) та управлінням житлового господарства Мінського району у місті Києві, правонаступником якого є позивач, (споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі-договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води, а позивач - своєчасно сплачувати її вартість.

В пункті 1 договору передбачено, що сторони зобов'язуються керуватися діючими "Правилами користування тепловою енергією" Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що при вирішенні питання відповідності спірного договору вимогам закону необхідно керуватися законодавством, яке діяло на момент його укладення.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, чинної на час укладення договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Посилання позивача в обґрунтування вимог про визнання договору недійсним на постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.97 № 1497 "Про затвердження правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.99 №1261 "Про вдосконалення системи надання населенню міста Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" мотивовано визнані судом безпідставними, оскільки ці акти не були чинними станом на 30.08.91, тобто на момент укладення договору.

Колегія погоджується з висновком суду з огляду на таке.

Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Позовні вимоги грунтуються виключно на посиланнях позивача на невідповідність укладеного у серпні 1991 року  оспорюваного договору вимогам постанови КМ України  від 30.12.97 № 1497 та  розпорядження Київської міськдержадміністрації, тобто на тих  нормативних актах, які не мають зворотної дії до спірних договірних правовідносин.

Окрім того, вищезгадана постанова  Кабінету Міністрів України  не містить жодних вказівок щодо необхідності приведення у відповідність її з вимогами раніше укладених договорів  між енергопостачальними організаціями та споживачами, а тому з врахуванням незворотної дії цієї постанови в часі суди  правомірно не застосували її норми при вирішенні даного спору.

Водночас судом першої інстанції цілком обгрунтовано відхилено клопотання позивача про залучення до участі у  справі  Київської міськдержадміністрації в якості  третьої особи, оскільки рішення у даній справі не стосується прав та обов'язків Київської міськдержадміністрації, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне.

Зважаючи на наведене колегія суддів  не вбачає підстав  для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову  Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 у справі № 6/894 залишити без змін, а касаційну скаргу КП “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району у м.Києві –без задоволення.

Головуючий, суддя                     В.Овечкін

Судді:                    Є. Чернов

В. Цвігун