Постанова

від 22.06.2017 по справі 807/549/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2017 рокум. Ужгород№ 807/549/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, представник - ОСОБА_1;

відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Старвуд Закарпаття , представник - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Старвуд Закарпаття про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Старвуд Закарпаття (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 24788,68 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідності до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства, установи організації, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місяць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. Згідно з Законом України Про реабілітацію інвалідів в Україні від 06.10.2005 року № 2961-IV робоче місце інваліда - місце або виробнича діяльність постійного або тимчасового знаходження осіб у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав для звільнення від виконання обов'язку Закон не містить.

Підприємства щороку подають до відділень Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці. Відповідачем подано до відділення фонду звіт за формою № 10-ПІ річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, з якого випливає, що відповідач вимоги Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту на підприємстві протягом, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону становить 2 особи, в той же час згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2016 року середньооблікова кількість інвалідів становила 1 особу. У відповідності до вимог статті 20 Закону підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідно підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2016 році становила 24788,68 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен був сплатити в дохід державного бюджету 24788,68 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов (а.с.17-19) та просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як юридична особа та відомості щодо нього включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Місцезнаходження ТОВ Старвуд Закарпаття : 89670, Закарпатська обл., Мукачівський район, село Шенборн, вул. Мукачівська, буд. 2, КОД ЄДРПОУ: 34563759.

Відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування за 2016 рік (а.с.7). Відповідно до рядка звіту 03, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 2 особи. У відповідності до рядка 02 звіту, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особу.

Позивач, вважаючи що відповідачем не виконано вимоги щодо не працевлаштування інвалідів в необхідній кількості, тобто відповідачем не виконано вимоги нормативу згідно з законом, звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 24788,68 грн.

Проте, з твердженнями позивача, суд не погоджується та вважає, що відповідачем вжито всіх достатніх заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Старвуд Закарпаття щомісячно подавало звіти до Мукачівського районного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН (а.с.20-78).

Дані звіти відповідач надав суду як доказ, який підтверджує факт інформування про наявність вакансій на підприємстві для працевлаштування інвалідів до органу, відповідального за працевлаштування інвалідів, зокрема державної служби зайнятості.

Окрім цього, матеріалами справи додатково підтверджується факт самостійного інформування відповідачем щодо працевлаштування інвалідів. Зокрема, як вбачається з випусків газети Новини Виноградівщини протягом 2016 року, відповідачем розміщено оголошення про наявність вакансій на підприємстві для працевлаштування інвалідів (а.с.79,81,83,85,87,89,91,93,95,97,99,101,103).

Відповідно до ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ): забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Крім того ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ: для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Отже, на підприємства, установи, організації і фізичних осіб, які використовують найману працю, покладається лише обов'язок створення робочих місць для інвалідів, при цьому цей обов'язок не зобов'язує зазначених осіб підшукувати, підбирати та працевлаштовувати на створені робочі місця.

В позові позивачем не зазначено в чому полягає суть порушень вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів. Разом з тим, як вже було встановлено судом, відповідачем було здійснено всіх належних заходів щодо інформування про наявні вакансії на підприємстві. При цьому, як вже було встановлено, на ТОВ Старвуд Закарпаття працює 1 інвалід.

При цьому, при вирішенні даного спору судом враховано судову практику в даних правовідносинах.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція була викладена в Постановах Верховного Суду України від 16.04.2013р. у справі № 21-81а13 та від 20.06.2011р. № 21-60а11.

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідачем було вжито всіх достатніх та залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України: висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За наслідками розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що відповідач надав суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1 .В задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Старвуд Закарпаття про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 24788,68 грн. - відмовити.

2.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя ОСОБА_3

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 22 червня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 червня 2017 року.