Ухвала

від 27.09.2017 по справі 807/549/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/7914/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Костіва М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - ОСОБА_1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. в адміністративній справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Старвуд Закарпаття про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,-

В С Т А Н О В И Л А:

19.04.2017р. позивач ОСОБА_3 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Старвуд Закарпаття на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році в розмірі 24788 грн. 68 коп. (а.с.5-6).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.118-122).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив позивач ОСОБА_3 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.1216-129).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що систематична подача звітів про наявність вакансій до служби зайнятості не може вважатися працевлаштуванням інвалідів та виконанням спірного нормативу; також до компетенції органів зайнятості не входять обов'язки по пошуку працівників на вимогу роботодавця.

Також судом дано невірну оцінку скеруванню відповідачем звітів форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , оскільки такі не можуть подаватися довільно, зокрема, зазначена форма звіту подається виключно після дати відкриття вакансії. Згідно поданих форм слідує, що відповідач щомісячно створює нове робоче місце для інваліда.

Поряд з цим, судом не досліджено, чи зверталися до служби зайнятості з метою пошуку роботи особи з інвалідністю; не враховано, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування інвалідів, а не інформування про створення таких місць.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2016 році становила 53 особи; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у цей період складає 2 особи, тоді як протягом 2016 року відповідачем було працевлаштовано 1 особу, якій встановлено інвалідність (а.с.7).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 24788 грн. 68 коп. (а.с.8).

Під час розгляду справи встановлено, що впродовж 2016 року відповідач інформував Мукачівський районний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу ; проте, особи з обмеженими фізичними можливостями на вказане підприємство з метою працевлаштування в цей період не скеровувалися (а.с.19, 110, 20-78).

Також відповідач самостійно вживав заходів для працевлаштування інвалідів шляхом розміщення впродовж 2016 року в газеті Новини Виноградівщини оголошень про наявність вакансій, на яких можуть працювати особи з інвалідністю ІІ-ІІІ груп (а.с.79-104).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідачем у 2016 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , які полягали, у тому числі, у створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, та повідомлено службу зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вказаних вакансій.

Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем виконаний законодавчо встановлений обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів згідно нормативу, інформування органів працевлаштування інвалідів про кількість створених робочих місць, а також й ту обставину, що створені робочі місця не були зайняті інвалідами з незалежних від нього обставин.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції вірними та обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Згідно вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні :

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування , при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відхиляючи подану апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2016 році відповідачем систематично подавалися до центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а також були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Також відповідачем у вказаний період розміщувалися в друкованих засобах масової інформації оголошення про наявність вакансій, на які можуть працевлаштуватися інваліди.

Звідси, відповідачем в 2016 році були вжиті всі можливі заходи для працевлаштування інвалідів, при цьому дійсною причиною непрацевлаштування інвалідів була відсутність звернень інвалідів для працевлаштування на підприємстві.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць в розмірі 24788 грн. 68 коп. є незаконним, через що заявлений позов не підлягає до задоволення.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.07.2013р. по справі № 21-200а13, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування; на учасника господарських відносин не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати, лише у випадку, якщо відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення підприємства до відповідальності, виходячи із встановлених обставин, що останнє надавало звіти до центру зайнятості та вжило всіх заходів зі створення робочих місць для інвалідів.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , працевлаштування інвалідів у 2016 році не відбулося не з його вини, а тому й застосування до нього санкцій є неправомірним.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності заявлених вимог, через що заявлений позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. в адміністративній справі № 807/549/17 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6