Постанова

від 22.05.2007 по справі 8/124-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/124-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 травня 2007 р.                                                                                   № 8/124-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства “Зоря” на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2007 року у справі № 8/124-06 за позовом акціонерного товариства закритого типу “Лізингова компанія “Агротехлізинг” до приватного сільськогосподарського підприємства “Зоря”  про повернення об'єкту лізингу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006 року акціонерне товариство закритого типу “Лізингова компанія “Агротехлізинг” звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства “Зоря” про повернення дискової борони з підстав неналежного виконання зобов'язання.

Відповідач позов не визнав, стверджуючи, що він не є правонаступником у спірному правовідношенні, вимога позивача не ґрунтується на договорі, право власності на об'єкт лізингу перейшло до цієї особи ще у 2002 році.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25 квітня 2006 року в позові відмовлено з мотивів безпідставності.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2007 року (судді А.Ляхевич, І.Вечірко, Л.Зарудняна) рішення скасовано і позов задоволено.

Постанова мотивована невиконанням умов договору фінансового лізингу.

Приватне сільськогосподарське підприємство “Зоря” просить постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом частини 2 статті 10 Закону України “Про лізинг” та залишити в силі рішення.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте акціонерне товариство закритого типу “Лізингова компанія “Агротехлізинг”  право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало і представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 23 липня 1998 року акціонерне товариство закритого типу “Лізингова компанія “Агротехлізинг” та колективне сільськогосподарське товариство ім. Кірова, правонаступником якого є приватне сільськогосподарське підприємство “Зоря”, уклали договір фінансового лізингу № ФЛ 54 (далі - Договір), на умовах якого позивач передав відповідачеві у володіння та користування дискову напівнавісну борону вартістю 23 900 грн.

Сплативши на умовах попередньої оплати 7 170 грн. або 30 відсотків її вартості, лізингоодержувач зобов'язався сплачувати періодичні лізингові платежі в період з 1998 року по 2002 рік, а саме: до 23 жовтня 1998 року - 2390 грн.; до 23 жовтня 1999 року - 9 560 грн.; до 23 жовтня 2000 року - 2390 грн.; до 23 жовтня 2001 року - 1 195 грн.; до 23 жовтня 2002 року - 1 195 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 1998 року  сторони змінили та доповнили умови Договору, зокрема, додали умову, якою передбачили, що вартість об'єкту лізингу підлягає індексації у відповідності до законодавства України (пункт 1.7.); змінили строк дії договору (пункт 2.1.);  виклали в новій редакції пункти 6.1., 6.2. та 6.8. Договору.

За таких обставин апеляційний господарський дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони погодили сплату лізингових платежів з урахуванням інфляційних процесів, які відбуваються в економіці держави.

При цьому сторони не встановлювали обов'язку лізингодавця направляти контрагенту відповідні рахунки із зазначенням розміру інфляційних нарахувань.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 15 жовтня 1999 року відповідач провів оплату об'єкту лізингу з врахуванням індексу інфляції (5 775 грн. лізинговий платіж по договору та 2 грн. індексації).

Проте в подальшому відповідач, в порушення умов Договору, здійснював оплату лізингових платежів без урахування індексу інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою сплатити борг, який погашений не був.

За правилами підпункту 2 пункту 2 статті 12 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору до здійснення розрахунків у повному обсязі лізингодавець залишається власником об'єкту лізингу.

Пунктом 6.6. Договору сторони передбачили, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох календарних строків за вимогою лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку, з віднесенням всіх витрат на лізингоодержувача.

Згідно пункту 2.1. Договору (в редакції від 25 грудня 1998 року), строк його дії становить 7 років з дати підписання акта  прийому-передачі - 23 липня 2005 року.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” у разі закінчення строку лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу.

За обставин не сплати лізингових платежів в повному обсязі апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2007 року у справі № 8/124-06 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства “Зоря” без задоволення.

Головуючий, суддя

М. В. Кузьменко

Суддя

І. М. Васищак

Суддя

В. М. Палій