Постанова

від 22.05.2007 по справі 42/95-6/463

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

42/95-6/463

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 травня 2007 р.                                                                                   № 42/95-6/463  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючого,Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаГурський М.Р. –дов. від 28.12.2006 року

відповідачаСвірська Н.П. –дов. від 05.12.06 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Державного комітету України з державного матеріального резерву               

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 року

у справі№ 42/95 –6/463 господарського суду міста Києва

за позовомДочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”         

до Державного комітету України з державного матеріального резерву               

простягнення боргу, неустойки, суми коштів за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання в розмірі  4200633,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 4200633,32 грн., з яких: 3081871,68 грн. борг (вартість послуг зі зберігання природного газу протягом сезону зберігання 2004-2005 років), 463125,10 грн. пеня, 103981,51 грн. 3% річних з простроченої суми, 335924,01 інфляційні збитки, 215731,02 7% штраф в порядку статті 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 231 Господарського кодексу України; невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 11-720 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву щодо відшкодування останнім позивачу понесених витрат по їх зберіганню.

Відповідач відхилив позов повністю, вказавши про відсутність між сторонами у спірний період зобов'язань, які ґрунтувалися б на укладеному належним чином договорі.  

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2006 року (суддя Ковтун С.І.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3187947,13грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 221388,16грн. пені, 34956,02грн. процентів річних, 25500грн. державного мита, 96,75грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.   

Судове рішення в частині задоволення позову мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог, набрання чинності договором з моменту набрання чинності судовим рішення по справі № 42/217 –18.07.2005р., що передбачено частиною 2 статтею 187 Господарського кодексу України, порушенням відповідачем вимог чинного законодавства щодо належного та своєчасного виконання зобов'язань; відмова в іншій частині позовних вимог ґрунтується на зайвому нарахуванні пені, інфляційних та відсотків річних,  вимоги про стягнення штрафу на підставі статті 231 Господарського кодексу України не підлягають задоволенню з огляду на відсутність законодавчих підстав для його застосування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. (головуючий –Отрюх Б.В., судді - Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з підстав його законності та обґрунтованості; наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи щодо неукладеності договору, з якого випливають спірні правовідносини відхилено з мотивів визначення питання щодо порядку набрання чинності договору за переддоговірним спором за частиною 2 статті 187 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, мотивуючи її доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 43, частини 2 статті 35, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, статті 3 Закону України “Про виконавче провадження”, статті 124 Конституції України.

Усно в судовому засіданні скаржник уточнив, що ним оскаржується рішення та постанова частково, в частині задоволення позовних вимог.

Зокрема, заявник в касаційній скарзі зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2005 року у справі № 42/217, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2005 року частково скасовано, зобов'язано  Державний комітет України з державного матеріального резерву укласти з Дочірньою компанією “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву на умовах договору № 11-720. Таким чином він вважає, що вказаними судовими рішеннями його зобов'язано вчинити певні дії, а не визнано факт укладання договору, тобто, в постанові Київського апеляційного господарського суду визначено не ті обставини, які суди визнали доведеними. Також заявник зазначає, що виконання вказаних судових рішень відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” не проводилось, отже обов'язок по сплаті витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву у нього не виник, виник лише обов'язок укласти договір.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно доводи касаційної скарги  відхилив, посилаючись на обґрунтованість та законність рішення господарського суду.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у ній стосується наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин щодо оплати наданих послуг по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву (природного газу) та підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2005 року у справі № 42/217, частково скасованим постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2005 року, позов Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Державного комітету України з державного матеріального резерву про зобов'язання укласти договір задоволено повністю; зобов'язано  Державний комітет України з державного матеріального резерву укласти з Дочірньою компанією “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву на умовах договору № 11-720.

Враховуючи, що судом у справі № 42/217 було вирішено переддоговірний спір та частину 2 статті 187 Господарського кодексу України, якою визначено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше, господарські суди встановили, що зазначений договір укладений з дати винесення постанови апеляційного господарського суду у справі № 42/217, тобто 18.07.2005 року.

Таким чином, при визначенні дати, з якого договір вважається укладеним, суди не застосовували частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (жодного посилання на яку не міститься ні в рішенні ні в постанові), а керувались частиною 2 статті 187 Господарського кодексу України про укладання господарських договорів за рішенням суду.

Касаційна скарга не містить жодних доводів у спростування судових висновків про застосування відповідної статті Господарського кодексу України до спірних правовідносин.                     

Також судами встановлено, що відповідно до умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву позивач зобов'язався за плату зберігати протягом сезону зберігання 2004-2005 року в підземних сховищах газу природний газ, а відповідач –нести плату за зберігання у встановлених договором строках і розмірах.

Судами досліджено розмір та порядок оплати за договором встановлений розділами 4, 5 договору та встановлено, що протягом 16.04.2004 року по 15.04.2005 року позивач зберігав у підземних сховищах газу 513645280 м3 природного газу та поніс витрати на його зберігання в розмірі 3084871,68 грн.

Крім того, судом досліджено пункт 8.3 договору та встановлено, що його дія відповідно до вказаного пункту поширюються на відносини сторін по зберіганню газу, які склалися протягом 16.04.2004 року по 15.04.2005 року.

Відповідно до частини 3  статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Встановивши момент виникнення зобов'язання за вказаним договором між сторонами, строк їх виконання, момент виникнення заборгованості та період існування заборгованості, з врахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2005 року у справі № 42/217, частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, умови договору щодо відповідальності за порушення зобов'язань, суди дослідили відповідність розрахунку пені, інфляційних збитків, відсотків річних та штрафу вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно бути виконано належним чином.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Доводів у спростування розміру сум основного боргу та інших нарахувань, визначених судом до примусового стягнення, скаржником не наведено; нарахування здійснено судом відповідно до норм чинного законодавства та положень договору.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був розглянутий судами з додержанням принципів рівності та змагальності,  всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі обставин справи в їх сукупності, тобто, підстав для скасування судових рішень не вбачається; наведені в касаційній скарзі доводи суперечать вище вказаним нормам чинного законодавства та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.   

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. у справі №42/95–6/463 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2006р. залишити без змін.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                            Л. Рогач