Ухвала

від 21.06.2017 по справі 810/4220/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2017 року м. Київ К/800/26408/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року

у справі № 810/4220/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Головбудсервіс-К

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Головбудсервіс-К (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 0000432204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 0000432204.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 18 лютого 2015 року № 235/22-4/34427305, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200, 201 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 88 000, 00 грн., в т.ч. за вересень 2014 року на суму 81 000, 00 грн.; за грудень 2014 року на суму 7 000, 00 грн.

Висновки податкового органу щодо недійсності даних у податковій звітності позивача ґрунтуються на безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами, що свідчить про невідповідність придбаного (імпортованого) та реалізованого товару та відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 0000432204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 132 000, 00 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 88 000, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 44 000, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що висновки податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки господарські операції позивача з контрагентами мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, позивач є власником складських та офісних приміщень, що знаходяться за адресою Київська обл., смт. Ворзель, вул. Ковельська, 10, та займається здачею вказаних приміщень в оренду.

Оскільки в позивача у штаті були відсутні спеціалісти, які б здійснювали прибирання території, де знаходиться вказаний комплекс, позивач уклав договори з ПМП Домінанта , ТОВ Барій Стандарт , згідно з якими останні надали замовнику послуги з прибирання території об'єкту, що знаходиться у власності позивача за адресою: Київська обл., смт. Ворзель, вул. Ковельська, 10, згідно поданих замовником заявок.

Також між сторонами підписано додатки до договорів, якими визначено перелік послуг, що надаються виконавцем на користь замовника.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано акти-прийому надання послуг, податкові накладні, банківські виписки, нотаріально посвідчені заяви директора ПМП Домінанта Конкіна Р.В. та директора ТОВ Барій Стандарт Захарова П.В., в яких законні представники вказаних суб'єктів господарювання повідомили про те, що акти здачі-приймання наданих послуг та інші первинні документи, що пов'язані з вчиненими господарськими операціями, є чинними та такими, що відповідають дійсним намірам сторін та направлені на реальне настання результатів.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагентів товарів з метою використання у господарській діяльності.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в акті про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів необхідних для здійснення вказаних договорів, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання такими до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентом первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

На період господарських взаємовідносин між позивачем та ПМП Домінанта , ТОВ Барій Стандарт останні були зареєстровані є Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платниками податку на додану вартість, їх установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

В касаційній скарзі податковий орган вказує на те, що контрагентами ПМП Домінанта , зокрема, ТОВ ПЕРШИЙ ЧАС та ТОВ Маєток виробництва не були задекларовані податкові зобов'язання по взаємовідносинах з вказаним суб'єктом господарювання, не зареєстровані відповідні податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та не сплачено податок на додану вартість до бюджету. Разом з тим, вказані обставини, жодним чином не спростовують реальності наданих послуг контрагентами позивача та лише вказують на те, що ТОВ ПЕРШИЙ ЧАС та ТОВ Маєток виробництва допустили порушення податкового законодавства, за які, в силу положень статті 61 Конституції, позивач не повинен нести відповідальності.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько