Постанова

від 22.06.2017 по справі 911/3065/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року Справа № 911/3065/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О., суддівДанилової М.В., Корсака В.А. розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі№911/3065/16 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" 2. Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" простягнення 28 836,82 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович", в якому з урахуванням збільшення вимог, просило стягнути солідарно 28 836,82 грн. заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК040208/1 від 04.02.2008, угоди про заміну кредитора у зобов`язанні №15-11/12-121 від 15.11.2012 та договору поруки №07-04-2014-121 від 07.04.2014. При цьому позивач посилався на приписи статей 510, 512-515, 525, 533, 543, 554, 599, 610, 627-629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2016, ухваленим суддею Христенко О.О., припинено провадження у справі щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" 28 836,82 грн. заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці); у позові до Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" відмовлено повністю. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з обставин виконання відповідачем-1 (як поручителем), після порушення провадження у справі зобов`язання зі сплати заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці). Відмовляючи у позові до відповідача-2 суд виходив з обставин спливу строку позовної давності. При цьому суд керувався приписами статей 256, 260-262, 267, 524, 533, 553, 554, 556, 632, 694 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Коротун О.М. - головуючого, Гаврилюка О.М., Чорної Л.В., постановою від 13.03.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, припинивши провадження у справі щодо вимог як д відповідача-1, так і до відповідача-2 про стягнення заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці) у розмірі 28 836,82 грн. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з обставин припинення існування предмета спору після виконання відповідачем-1 (як поручителем) зобов`язання зі сплати заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці) у спірній сумі. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 543, 544 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Фермерське господарство "Ждан Анатолій Олександрович" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що після погашення відповідачем-1, як поручителем, спірної заборгованості, між відповідачами, залишились неврегульовані питання, оскільки до поручителя з силу закону переходять права кредитора у зобов'язанні. З огляду на що, суд апеляційної інстанції не мав підстав для припинення провадження щодо вимог до відповідача-2, який заперечував відносно такого припинення. Відтак, на думку скаржника, суд першої інстанції правомірно застосував строк позовної давності, про сплив якого заявлено відповідачем-2. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 267, 556 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 06.06.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.06.2017.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (постачальник) та Фермерським господарством "Ждан Анатолій Олександрович" (покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК040208/1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, зазначений у пункті 1.2. договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість та проценти за користування товарним кредитом в сумі та на умовах, передбачених цим договором. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009 у справі №32/41-09, яке набрало законної сили, стягнуто з Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" 132 954,90 грн. основного боргу, 46 403,96 грн. сума індексації основного боргу, 100 000 грн. штрафу, 1 234,10 грн. 3% річних, 4 601,55 грн. інфляційних втрат, 3 235,22 грн. витрат на сплату держмита, 118 грн. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Підставою для задоволення позову визначено неналежне виконання Фермерським господарством "Ждан Анатолій Олександрович" зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого за договором поставки №ТК040208/1 товару. Судами установлено, що 11.12.2009 відповідачем-2 було повністю виконано зазначене рішення суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" про солідарне стягнення 28 836,82 грн. заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці). Підставою позову визначено прострочення виконання відповідачем-2 зобов'язань за договором поставки №ТК040208/1 від 04.02.2008, право вимоги за яким в частині сплати заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці) позивачем набуто на підставі угоди про заміну кредитора у зобов`язанні №15-11/12-121 від 15.11.2012, яка укладена з Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез". Підставою позову до відповідача-1 визначено неналежне виконання останнім укладеного з позивачем договору поруки №07-04-2014-121 від 07.04.2014. Відповідно до частини 1 статті 543 Цивільного кодексу України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Статтею 544 цього Кодексу визначено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Відповідно до частини 2 статті 543 вказаного Кодексу кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Судом першої інстанції установлено, що 14.11.2016 позивач подав заяву про припинення провадження у справі №911/3065/16 на підставі пункту 1 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач-1 перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості повного погашення позовних вимог у даній справі та відшкодування судових витрат всього в сумі 32 714,82 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 14.11.2016. Відповідач-1 у відзиві на позов також просив припинити провадження у даній справі з наведених підстав. Згідно з приписами пункту 1 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Як роз'яснено у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 1 частини 1 статті Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Згідно з частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні. У судовому засіданні 16.11.2016 відповідач-2 заперечив проти припинення провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору та заявив про застосування строків позовної давності, у зв`язку з чим просив відмовити позивачу у вимогах до відповідача-2. Відповідно до пункту 6.2 договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК040208/1 від 04.02.2008 за усіма вимогами, які виникають з цього договору, строк позовної давності визначається тривалістю у 3 роки. Судом установлено, що відповідач-2 сплатив заборгованість за договором поставки 11.12.2009, що підтверджується листом Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 13.05.2013. Відповідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі статтею 260 вказаного Кодексу позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Відповідно до частин 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. При цьому згідно з приписами 262 вказаного Кодексу заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки основну заборгованість за договором поставки відповідачем-2 було сплачено 11.12.2009, то з 12.12.2009 розпочався відлік трирічного строку позовної давності для стягнення дооцінки вартості товару (курсової різниці), який сплинув 12.12.2012. Відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Згідно зі статтею 267 цього Кодексу особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Позивач 19.09.2016 звернувся із позовом про стягнення 28 836,82 грн. заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці) за договором поставки, що підтверджується штампом канцелярії господарського суду Київської області. Враховуючи сплив строку позовної давності для стягнення спірної заборгованості та заявлення про це письмово відповідачем-2 (боржником), місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у позові до відповідача-2. Оскільки відповідач-1 (поручитель) 12.11.2016 виконав зобов'язання зі сплати заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), суд першої інстанції також правомірно припинив провадження у справі в частини вимог до відповідача-1 на підставі пункту 1 1 частини 1 статті Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2016 залишенню в силі. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі №911/3065/16 Господарського суду Київської області скасувати.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2016 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на користь Фермерського господарства "Ждан Анатолій Олександрович" 1 653,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

В. Корсак