Рішення

від 26.06.2017 по справі 922/1413/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р.Справа № 922/1413/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ , 61054, Харківська область, м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 21, корпус А, кв. 81, код ЄДРПОУ 38385788;

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 61172, АДРЕСА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1;

про стягнення 340708,11 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Лаврешина Ю.В. (довіреність б/н від 12.04.2017);

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016 у розмірі 340708,11 грн., з яких 301600,00 грн. основного боргу, 27069,63 грн. пені, 9138,48 грн. інфляційних втрат та 2900,00 грн. 3 % річних.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016 щодо повернення грошових коштів. Здійснюючи правове обґрунтування посилається на ст.ст. 549, 550, 610, 625, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.05.2017 відкладено розгляд справи на 26.06.2017 о 11:15 год.

Відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву (вх. №20566 від 23.06.2017), який долучено судом до матеріалів справи.

Відповідач звернувся до суду із заявою (вх. №20567 від 23.06.2017), що підписана ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності б/н від 09.09.2014, в якій просив відкласти розгляд справи №922/1413/17. Заяву мотивував тим, що відповідачем подано запит до Харківської Дирекції УДППЗ Укрпошта , яким відповідач має намір підтвердити, що укладення договору між сторонами, а також внесення змін до нього відбулося виключно з використанням електронних засобів комунікацій, відправлення документів відбулося без зворотнього зв'язку зі сторони позивача, проте відповіді на вказаний запит ще не надійшло. Крім того, вказав, що він та його представник не зможуть з'явитися у судове засідання, так як відповідач буде знаходитися за за кордоном, а його представник - межами м. Харкова. До заяви додав належним чином завірені копії документів, а саме: запит до Харківської Дирекції УДППЗ Укрпошта про надання інформації від 21.06.2017; фотокопію закордонного паспорту ОСОБА_1 та довіреність б/н від 09.09.2014, видану ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відповідно до ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд зазначає, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, за клопотанням відповідача вже відкладався розгляд справи), відповідач своїм конституційним правом на захист скористався, подав до суду відзив та докази на його обгрунтування.

Водночас двомісячний строк розгляду справи, передбачений ст.69 ГПК України спливає 29.06.2017.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги ненадання суду доказів поважності причин відсутності представника відповідача у судовому засіданні, з огляду обмеженість процесуального строку розгляду справи, суд доходить висновку про необгрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із чим відмовляє у його задоволенні.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, просив задовольнити повністю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.20566 від 23.06.2017) заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, просить відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що строк виконання зобов'язання за договором №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016 не настав, адже у грудні 2016 року між сторонами було досягнуто домовленість про зміну строку повернення наданих грошових коштів з трьох місяців на один рік, тому строк повернення грошових коштів за договором становить 15.09.2017. Вказав, що укладення договору №150916 від 15.09.2016 відбулося фактично шляхом обміну електронними повідомленнями. Так, 14.09.2016 контактною особою ФО-П ОСОБА_1 було направлено лист на адресу контактних осіб ТОВ Авіейшен Бізнес Сапорт з вкладенням скан-копії договору. Грошові кошти були отримані відповідачем на його розрахунковий рахунок 15.09.2016. Таким чином, позивач своїми фактичними діями визнав наявність одного лише електронного повідомлення контактної особи відповідача достатнім підтвердженням укладення угоди. Крім того, станом на 15.09.2016 ні відповідач, ні його контактні особи не отримували зворотнього зв'язку електронним листуванням або іншими засобами кореспонденції щодо схвалення тексту договору. Наголосив, що відповідач не отримав відповіді і на надісланий 16.09.2016 лист з оригіналами договору, підписаного відповідачем. Зазначив, що досягнення домовленості щодо змін до договору також відбулося фактично шляхом обміну електронними повідомленнями, так як 26.12.2016 контактною особою ФО-П ОСОБА_1 було направлено лист на адресу контактних осіб ТОВ АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ з вкладенням скан-копії змін до договору. Як при укладенні договору від 15.09.2016, так і при внесенні змін до нього ні відповідач, ні його контактні особи не отримували зворотнього зв'язку електронним листуванням або іншими засобами кореспонденції щодо схвалення тексту договору на підтвердження досягнутої усної домовленості. Відповідач переконаний, що позивач не здійснював облік та нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та процентів річних у заявлений ним період, а, отже, не вважав факт прострочення таким, що настав. Якщо позивач вважав, що прострочення виникло з 16.12.2016, то нарахована сума штрафних санкцій, інфляційних втрат та процентів річних принаймні за період 16.12.2016 - 31.12.2016 мала бути б відображена у фінансовій звітності позивача за 2016 рік. Зауважив, що договором передбачено відсотки річних у розмірі 0,1 %, а не 3 % як заявляє позивач. Відповідач вважає, що строк виконання зобов'язання за договором не настав, тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості є необгрунтованими.

Представник позивача у судовому засіданні вказав, що сторонами було підписано договір №150916 від 15.09.2016, у договорі зазначено строк для виконання зобов'язання відповідача щодо повернення наданих грошових коштів, а саме 3 календарні місяці. Сплив строку повернення відраховується з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок відповідача. Поворотну фінансову допомогу у сумі 301600,00 грн. було надано відповідачу шляхом перерахування на його розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням №103 від 15.09.2016. Останнім днем повернення грошових коштів було 15.12.2016, проте відповідач не виконав його у вказаний строк. Щодо внесення змін до договору щодо строку повернення поворотної фінансової допомоги заперечував, зазначив, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження цього факту.

Для надання можливості представнику позивача надати суду оригінал договору №150916 від 15.09.2016, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 12:30 год. 26.06.2017.

Після перерви, представник позивача надав суду для огляду у судовому засіданні оригінал договору від 15.09.2016, який було досліджено судом.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому доходить висновку про можливість розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

15 вересня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю АВІЕЙШН БІЗНЕМ САПОРТ (далі, сторона 1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі, сторона 2) було укладено договір №150916 про надання поворотної фінансової допомоги (далі, договір).

Відповідно до п.1.1. договору сторона 1 надає стороні 2 поворотну фінансову допомогу за рахунок власних коштів, у сумі 301600,00 грн., а сторона 2 зобов'язується повернути отриману фінансову допомогу на умовах, визначених у цьому договорі.

Зідно із п.1.2. договору поворотна фінансова допомога надається стороні 2 на безоплатній і безпроцентній основі, тобто не передбачає нарахування процентів чи інших видів компенсацій в якості оплати за користування грошовими коштами.

У п.п.1.3., 1.4. договору сторони домовились, що грошові кошти вважаються наданими з моменту зарахування на поточний рахунок сторони 2, вказаний у розділі 7 цього договору, всієї суми грошових коштів, визначених у п.1.1. цього договору. Договір вважається укладеним не раніше підписання сторонами цього договору і перерахування стороною 1 всієї суми грошових коштів, визначених у п.1.1. цього договору, на поточний рахунок сторони 2.

Як вбачається із наданого суду платіжного доручення №103 від 15.09.2016 ТОВ АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ перерахувало ФО-П ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ СБЕРБАНК , МФО 320627, що зазначений у договорі, кошти у сумі 301600,00 грн., призначення платежу: надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги згідно із доовором №150916 від 15.09.2016 у сумі 301600,00 грн.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що строк повернення наданих грошових коштів - 3 календарні місяці. Сплив строку повернення відраховується з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок сторони 2.

Згідно із п.2.2. сторона 2 зобов'язується повернути отриману суму поворотної фінансової допомоги частинами чи одномоментно до спливу строку повернення, вказаного у п.1.5 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони 1, вказаний у цьому договорі чи іншим способом.

Позивач стверджує, що відповідач свій обов'язок щодо повернення отриманої суми поворотної фінансової допомоги у строк, визначений у договорі, не виконав, на надісланий йому лист від 17.03.2017 вих. №5 не відреагував, у зв'язку із чим позивач і звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016 є договором позики, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016 виконав, а саме надав поворотну фінансову допомогу шляхом перерахування відповідачеві на рахунок, що зазначений у п.7 договору, грошових коштів у сумі 301600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №103 від 15.09.2016, сформованим Салтівським відділенням ПАТ Укрсоцбанк (а.с.16) та визнається відповідачем.

Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що строк повернення наданих грошових коштів - 3 календарні місяці. Сплив строку повернення відраховується з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

З огляду на викладене, строк повернення відповідачем поворотної фінансової допомоги у сумі 301600,00 грн. настав 15.12.2016.

Щодо твердження відповідача про ненастання строку виконання зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги, так як між сторонами було досягнуто домовленість щодо внесення змін до договору шляхом обміну електронними повідомленнями і змінено строк повернення коштів з трьох місяців на один рік, суд зазначає наступне.

Згідно із 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 22 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У ст.43 ГПК України закріплено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що відповідачем в обгрунтування своєї позиції додано до відзиву копії скріншотів відправлення від 14.09.2016 та від 26.12.2016.

Із наданого суду скріншоту відправлення, датованого 14.09.2016 вбачається, що вкладенням до електронного листа є договір №150916 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.09.2016, проте копію чи сканкопію такого договору до відзиву не додано. Разом з цим, із скріншота відправлення від 26.12.2016 вбачається, що вкладненням до нього є перша сторінка договору №150916 про надання поворотної фінансової допомоги, яким, як стверджує відповідач, внесено зміни щодо строку виконання зобов'язання з повернення коштів, однак копія чи сканкопія такого договору також не надана відповідачем на підтвердження своєї позиції.

Водночас представником позивача у судовому засіданні було надано суду для дослідження оригінал договору №150916 від 15.09.2016, належним чином завірена копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.9-11), який підписано як директором ТОВ АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ та скріплено печаткою, так і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

У п.п.6.1., 6.2. договору зазначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Всі зміни і доповнення до цього договору повинні бути складені у письмовій формі і підписані обома сторонами.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що строк повернення наданих грошових коштів - 3 календарні місяці. Сплив строку відраховується з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок сторони 2 (відповідача).

З огляду на викладене, беручи до уваги ненадання відповідачем в порушення умов ст.ст.32, 33 ГПК України доказів на підтвердження внесення змін до договору щодо строку виконання зобов'язання з повернення коштів з трьох місяців на один рік, суд вважає твердження відповідача безпідставним.

Таким чином, беручи до уваги перерахування позивачем 15.09.2016 коштів у сумі 301600,00 грн. на рахунок відповідача, що зазначений у п.7 договору (плактіжне доручення №103 від 15.09.2016), строк виконання зобов'язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги станом на час вирішення спору є таким, що настав. Повернення наданих грошових коштів мало бути здійснено відповідачем протягом трьох календарних місяців з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд доходить висновку, що відповідач є таким, що просторочив виконання грошового зобов'язання на суму 301600,00 грн.

Щодо заявленої до стягнення у позові пені в сумі 27069,63 грн. суд виходить з наступного.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У ст. 230 ГК України міститься визначення штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку

України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання чи невиконання стороною 2 зобов'язання по поверненню грошових коштів у порядку і на умовах, визначених цим договором, сторона 2 зобов'язується оплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми і 0,1 процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, зважаючи на те, що прострочення оплати за договором (кошти у сумі 301600,00 грн. перераховано відповідачу 15.09.2016) розпочалося з 16.12.2017, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 27069,63 грн. за період з 16.12.2016 по 12.04.2017, є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 2900,00 грн. за період з 16.12.2016 по 12.04.2017 та інфляційних втрат у розмірі 9138,48 грн. за період з 16.12.2016 по 12.04.2017, суд керується положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (а.с.14) на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 9138,48 грн. за період з 16.12.2016 по 12.04.2017 є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Щодо стягнення 3% річних у розмірі 2900,00 грн., суд зазначає наступне.

Строни домовились, що у випадку несвоєчасного виконання чи невиконання стороною 2 (відповідачем) зобов'язання щодо повернення грошових коштів у порядку і на умовах, визначених цим договором, сторона 2 зобов'язується сплатити 0,1 відсотків річних від простроченої суми (п.3.2. договору).

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши аналіз приписів Цивільного кодексу України та умов договору, враховуючи, що поворотна фінансова допомога надається стороні 2 (відповідачу) на безоплатній та безпроцентній основі, тобто не передбачає нарахування процентів чи інших видів компенсації в якості оплати за користування грошовими коштами (п.1.2. договору), суд доходить висновку про неможливість застосування ст.536 ЦК України в даному випадку.

Таким чином, суд розцінює умову, що закріплена у п.3.2. договору, щодо обов'язку сторони 2 (відповідача) у випадку неналежного виконання чи невиконання свого зобов'язання за договором сплатити 0,1 процентів річних від простроченої суми, як таку, що відповідає вимогам ст.625 ЦК України, яка педбачає можливість досягнення сторонами згоди щодо розміру річних у випадку порушення стороною грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставним застосування позивачем ставки відсотків річних - 3, оскільки договором сторони встановили у даному випадку - 0,1 відсотків річних від простроченої суми, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 0,1 відсотків річних у розмірі 97,47 грн. за період з 16.12.2016 по 12.04.2017 як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, умовам договору та матеріалам справи, в іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із положеннями ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із цим суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 5068,59 грн.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю АВІЕЙШЕН БІЗНЕС САПОРТ (61054, Харківська область, м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 21, корпус А, кв. 81, код ЄДРПОУ 38385788) заборгованість у сумі 337905,58 грн., а саме: основний борг у сумі 301600,00 грн., пеню у сумі 27069,63 грн., інфляційні втрати у сумі 9138,48 грн., 0,1 % річних у сумі 97,47 грн. та судовий збір у сумі 5068,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.06.2017 р.

Суддя Н.А. Новікова