Постанова

від 08.06.2017 по справі 910/608/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа№ 910/608/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Кравченко Х.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко Т.О. - за довіреністю;

від відповідача: Норець Н.О. - за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 (дата підписання 01.03.2017)

у справі № 910/608/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Енерго"

до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про стягнення 266 909,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Енерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про стягнення заборгованості за договором № 20/18-14 з налаштування серверів та гарантійного обслуговування системи Енергія для роботи в серверному режимі від 29.12.2014 в розмірі 266 909 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Енерго" 266 909 грн. 00 коп. заборгованості та 4 003 грн. 64 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 до провадження, розгляд справи призначено на 27.04.2017.

30.03.2017 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу згідно якого він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. на лікарняному, судове засідання, призначене на 27.04.2017, не відбулося.

З огляду на вихід головуючого судді Корсакової Г.В. з лікарняного, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 розгляд справи №910/608/17 призначено на 08.06.2017.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.12.2014 між Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (Замовник) в особі директора Енергодарської філії та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Енерго" (Виконавець) було укладено договір №20/18-14 з налаштування серверів та гарантійного обслуговування системи Енергія для роботи в серверному режимі (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по налаштуванню серверів системи Енергія для роботи в серверному режимі, які використовуються замовником (п.1.1. Договору).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за даним Договором обслуговуються сервера комп'ютерної системи Енергія в кількості 2 шт. В силу п.1.3 Договору Виконавець може проводити додаткове програмування, функцій серверів системи Енергія.

Відповідно до п.2.1. Договору виконавець бере на себе зобов'язання надавати наступні послуги з налаштування серверів комп'ютерної системи Енергія: щоденна перевірка працездатності серверів; усунення помилок в роботі серверів, пов'язаних з некоректною роботою технічних засобів замовника ( вихід з ладу окремих частин комп'ютера, раптове відключення електронного струму, втручання сторонніх програм, примусове вимкнення комп'ютера до виходу із програми і т.п.); перестановка та відновлення роботи серверної програми в разі заміни технічних засобів замовника; надання консультацій з питань роботи серверів програмі Енергія; діагностика помилок серверної програми і їх усунення; додавання, видалення користувачів, зміна прав користувачів серверів системи Енергія; забезпечення антивірусного захисту серверів.

Згідно п.2.2. Договору виконавець зобов'язується надати замовнику можливість здійснювати контроль якості обслуговування.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 від 03.06.2015 до Договору №20/18-14 з налаштування серверів та гарантійного обслуговування системи Енергія для роботи в серверному режимі (далі - Додаткова угода №1) було внесено зміни до п. 4.1 Договору "Ціна Договору та порядок розрахунків" та викладено його у наступній редакції: "Вартість робіт по налаштуванню серверів та гарантійному обслуговуванню системи Енергія для роботи в серверному режимі складає 34 000,00 грн. (тридцять чотири тисячі грн., 00 кoп.) з ПДВ на місяць".

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Замовник зобов'язується до 10-го числа поточного місяця перераховувати абонентську плату виконавцю за даною угодою на підставі рахунків, що виставляються Виконавцем.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2 від 26.11.2015 до Договору №20/18-14 з налаштування серверів та гарантійного обслуговування системи Енергія для роботи в серверному режимі (далі - Додаткова угода №2), п. 8.1 Договору "Дія Договору" викладено у наступній редакції "Цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань".

Згідно з наданими суду рахунками-фактурами № 19 від 08.04.2016, №24 від 05.05.2016, № 29 від 06.06.2016, №34 від 04.07.2016, № 39 від 11.08.2016, №45 від 05.09.2016, №50 від 04.10.2016, №55 від 04.11.2016 Виконавцем було надано послуги Замовнику по налаштуванню серверів та гарантійному обслуговуванню системи Енергія для роботи в серверному режимі за період квітень -листопад 2016 року на загальну суму 272 000,00 грн.

Позивачем вказано на те, що Замовник протягом 2016 року частково сплачував надані послуги за квітень 2016 року (загальна сума виплат становить 3 749,00 грн.) та за травень 2016 року (загальна сума виплат - 1 342,00 грн.). Всього було перераховано 5 091 грн.

За твердженнями позивача, відповідач не оплатив послуги за Договором на суму 266 909,00 грн., у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до суду.

Відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в частині стягнення 204 000 грн., оскільки за період червень-листопад 2016 року відповідачем не підписувались акти надання послуг.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надсилались для підписання відповідачу акти надання послуг за Договором № 20/18-6 від 29.12.2014 за спірний період та виставлялись рахунки на оплату наданих послуг.

В матеріалах справи наявні акти надання послуг за Договором № 20/18-6 від 29.12.2014 за квітень 2016 року № 19 від 29.04.2016 на суму 34 000 грн. та за травень 2016 року № 24 від 31.05.2016 на суму 34 000 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

За надані послуги у квітні 2016 року відповідачем сплачено 3 749,00 грн. та за надані послуги у травні 2016 року - 1 342,00 грн., а всього - 5 091 грн.

За твердженнями відповідача його заборгованість становить 62 909 грн. за надані позивачем послуги у квітні-травні 2016 року, оскільки акти надання послуг за червень-листопад 2016 року з боку відповідача не підписані.

Однак, судова колегія зазначає, що Договором № 20/18-6 від 29.12.2014 не передбачено обов'язок виконавця та замовника щодо оформлення та підписання актів надання послуг (виконання робіт), як не передбачено і обов'язок замовника сплачувати за виконані роботи за договором після підписання актів надання послуг.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Замовник зобов'язується до 10-го числа поточного місяця перераховувати абонентську плату виконавцю за даною угодою на підставі рахунків, що виставляються Виконавцем.

Таким чином, замовник зобов'язаний сплачувати абонентську плату на підставі рахунків, виставлених виконавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з запереченнями чи зауваженнями щодо якості чи обсягу наданих послуг за договором № 20/18-6 від 29.12.2014 у спірний період до позивача не звертався.

Доводи відповідача про розірвання договору № 20/18-6 від 29.12.2014 в односторонньому порядку на підставі ст. 907 ЦК України, судова колегія до уваги не приймає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ст. 907 Цивільного кодексу України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

У пункті 8.5 Договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Згідно з п. 8.6 Договору цей Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення відповідної додаткової угоди до цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач надіслав позивачу лист від 30.06.2016 № 2196 з додатковою угодою про розірвання договору № 20/18-6 від 29.12.2014. Розглянувши пропозицію відповідача позивач в листі від 12.07.2016 № 07/12-1 відмовився від розірвання вказаного договору.

Таким чином, з огляду на те, що додаткова угода про розірвання договору обома сторонами підписана не була, Договір вважатися розірваним не може. Доказів дострокового розірвання Договору в судовому порядку суду не надано.

Повідомлення про відмову від договору в односторонньому порядку на підставі ст. 907 ЦК України відповідач позивачу не надсилав.

Таким чином, договір № 20/18-6 від 29.12.2014 у спірний період був чинний.

З огляду на зазначене, на підставі поданих доказів судом першої інстанції вірно встановлено, що факт виконання зобов'язань за Договором позивачем належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Відповідач свої договірні зобов'язання в частині сплати наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість на суму 266 909 грн.

Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування обставин, на які позивач послався як на підставу своїх вимог.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 266 909,00 грн. заборгованості за надані послуги є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції територіальної підсудності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 ст. 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно з ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Частиною 4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Згідно з ч. 4 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відповідачем не надано доказів того, що його Енергодарська філія наділена повноваженнями бути стороною у судовому процесі від імені Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".

Отже, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без порушень правил територіальної підсудності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/608/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/608/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Ю.Л. Власов

І.М. Скрипка