Постанова

від 26.06.2017 по справі 910/2906/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа№ 910/2906/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Майданевича А.Г.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Лобченко В.В. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2017

у справі №910/2906/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд

про відшкодування шкоди в розмірі 112 941,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ПЗУ Україна (далі, позивач або ПрАТ СК ПЗУ Україна ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд (далі, відповідач або ТОВ Кімет-Трансбуд ) про відшкодування майнової шкоди в розмірі 112 941,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виплативши Товариству з обмеженою відповідальністю Транс-Сервіс-1 страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 097460, відповідно до якого застраховано напівпричеп BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1, у розмірі 112 941,78 грн., отримав право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд , з яким ОСОБА_3 (особа, винна у ДТП) перебуває у трудових відносинах, про відшкодування вказаної майнової шкоди у розмірі 112 941,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 у справі №910/2906/17 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна шкоду в розмірі 112 941 (сто дванадцять тисяч дев'ятсот сорок одну) грн. 78 коп., судовий збір в розмірі 1 694 (одна тисяча шістсот дев'яносто чотири) грн. 13 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю Кімет-Трансбуд звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва 03.04.2017 у справі №910/2906/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що твердження суду з приводу того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд є винним у завданні шкоди позивачу є неправомірним та сформоване у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи.

Апелянт стверджує, що приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/27335/15 за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Нова про відшкодування шкоди, ціна позову 50 000 грн.

Також, скаржник наголошує, що відповідачем подавалось до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, яке було проігнороване Господарським судом міста Києва, що призвело до порушення процесуальних прав відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі №910/2906/17 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 21.06.2017.

22.05.2017 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У судове засідання, призначене на 21.06.2017, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 розгляд справи було відкладено на 26.06.2017.

У судове засідання, призначене на 26.06.2017, представник відповідача знову не з'явився.

Як зазначено у пункті 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув , адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення , яке повернулося на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання , та з огляду на те, що його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору та доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити рішення суду першої інстанції у даній справі без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.01.2015 між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ПЗУ Україна (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс-Сервіс-1 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, відповідно до якого застраховано напівпричеп BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України Про страхування страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України Про страхування визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

02.04.2015 у м. Борисполі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки DAF, д.н. НОМЕР_2 разом із напівпичепом BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля марки Volvo, НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_3.

У довідці №7/715-01 від 02.04.2015 про ДТП зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02.04.2015, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Старосинявського районного суду Хмельницької області №684/522/15-п від 15.07.2015 встановлено, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП підлягає закриттю, оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчились строки, передбачені статтею 38 КУпАП.

Відповідно до звіту №PZ/645/15 від 15.04.2015 ТОВ СОС Сервіс Україна вартість відновлювального ремонту BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1 становить 178 973,90 грн.

З рахунку-фактури № ТС-0000034 від 09.04.2015 р. видно, що вартість запчастин та ремонтних робіт становить 177 448,90 грн.

Страховик 22.06.2015 склав страховий акт № UA20150402000115/L01/04 та розрахунок до нього, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 112 941,78 грн.

На виконання вимог Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 30.01.2015 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 112 941,78 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 33603 від 24.06.2015.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пункт 38.1.1. статті 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Транспортний засіб марки Volvo, НОМЕР_4, яким скоєно ДТП, що спричинило нанесення шкоди напівпричепу BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1, належав Товариству з обмеженою відповідальністю ОТП Лізинг (лізингодавець).

Проте, лізингодавець листом повідомив позивача, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд укладено договір фінансового лізингу №1564-FL від 12.06.2014, предметом якого є новий вантажний автомобіль Volvo з самоскидом (шасі № НОМЕР_5, шасі № НОМЕР_6).

Відповідно до пункту 3.3. Договору лізингу, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предмета лізингу.

Згідно пункту 4.3. Договору лізингу лізингоодержувач звільняє лізингодавця від відповідальності та зобов'язаний нести відповідальність максимально наскільки це можливо, відповідно до законодавства України, стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування або стану предмету лізингу протягом строку лізингу або протягом терміну володіння лізингоодержувачем предметом лізингу, якщо він довший. Зобов'язаний негайно прийняти усі міри щодо належного оформлення такого страхового випадку, надати необхідні документи для сплати страховиком страхового відшкодування, а також впродовж 2 робочих днів усно та письмово поінформувати про це лізингодавця, а страхову компанію проінформувати відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до статті 13 Закону України Про фінансовий лізинг з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

На підставі статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області №684/630/16-ц від 01.12.2016 встановлено, що ОСОБА_3 на момент здійснення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ Кімет-Трансбуд та здійснював свої трудові обов'язки, керуючи автомобілем Вольво , д.н. НОМЕР_4.

Факт перебування громадянина ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ Кімет-Трансбуд підтверджено також копією товарно-транспортної накладної № АБ-09 від 02.04.2015 та наказом №9-К від 14.07.2014 про зарахування ОСОБА_3 з 14.07.2014 на посаду водія ватажного автомобіля з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процессуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 №6, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

У апеляційній скарзі відповідач, як на підставу для відмови в задоволенні позову, посилається на висновки, викладені у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/27335/15.

Скаржник зазначає, що у вказаному рішенні судом встановлено, що особою, відповідальною за завдані Товариству з обмеженою відповідальністю Транс-сервіс-1 збитки, є Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Нова (страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6508896 на підставі Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ), а тому підстави стягувати з нього суму майнової шкоди у справі №910/2906/17 відсутні.

Зазначені доводи не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Верховний Суд України у постанові від 21.12.2016 у справі №760/25782/14 про відшкодування завданої майнової шкоди, зробив правовий висновок, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Отже, незалежно від того, чи була забезпечена цивільно-правова відповідальність особи, винної у настанні ДТП за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик після виплати страхового відшкодування має право пред'явити позов про відшкодування майнової шкоди безпосередньо до особи, винної у ДТП.

Крім того, як вбачається із обставин справи №910/27335/15, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015, стягнення суми страхового відшкодування, виплаченого Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Українська страхова група потерпілій у спірній ДТП особі, здійснювалось у порядку суброгації за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, а саме автомобілю ДАФ , д.н. НОМЕР_2, у межах ліміту, передбаченого договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, укладеного ОСОБА_3 з Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Нова .

У свою чергу, предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача майнової шкоди, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю Транс-Сервіс-1 , та виплаченої останньому позивачем за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 30.01.2015, відповідно до якого застраховано напівпричеп BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1.

Таким чином, враховуючи вищевстановлені обставини справи, оскільки відповідач не довів факт того, що шкоду напівпричепу BODEX KIS 3P, д.н. НОМЕР_1, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення його процесуальних прав у зв'язку з тим, що ним подавалось до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, яке було проігнороване Господарським судом міста Києва, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у матеріалах справи таке клопотання відсутнє, доказів на підтвердження протилежного (роздруківки клопотання з електронної пошти, на яке посилається відповідач у апеляційній скарзі або будь-яких інших доказів на підтвердження факту його направлення на адресу суду) відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Трансбуд рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 у справі №910/2906/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 у справі №910/2906/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/2906/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.Г. Майданевич

М.Л. Яковлєв