Рішення

від 27.06.2017 по справі 920/331/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.06.2017 Справа № 920/331/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик ,

м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Чейзер , м. Суми,

про стягнення 29 447 грн. 30 коп.

СУДДЯ ЗАЄЦЬ С.В.

Представники сторін:

Від позивача: представник ОСОБА_1 (довіреність від 01.02.2017);

Від відповідача: не з'явився;

При секретарі судового засідання Малюк Р.Б.,

Суть спору : позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 26 549 грн. 24 коп., в тому числі 20 625 грн. 95 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1529 від 25.05.2016, 2 638 грн. 99 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 1 887 грн. 42 коп. 20% річних, 1 396 грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

9 червня 2017 року позивач надіслав лист (вх. № 5180 від 09.06.2017), в якому зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик та Товариством з обмеженою відповідальністю Чейзер було укладено лише один договір поставки № 1529 від 25.05.2016, будь яких інших договорів між сторонами не укладалося.

13 червня 2017 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. № 1736к від 09.06.2017), в якій у зв'язку із перерахунком суми пені, 20% річних та інфляції позивач збільшує суму позовних вимог і просить суд стягнути з відповідача 29 447 грн. 30 коп., в тому числі 20 625 грн. 95 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1529 від 25.05.2016, 3138 грн. 45 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 3 429 грн. 90 коп. 20% річних, 2 283 грн. 00 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином суд, розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 447 грн. 30 коп., в тому числі 20 625 грн. 95 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1529 від 25.05.2016, 3 138 грн. 45 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 3 429 грн. 90 коп. 20% річних, 2 283 грн. 00 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

13.06.2017 позивач подав клопотання (вх. № 1778к від 13.06.2017), в якому просить суд продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою суду від 13.06.2017 задоволено клопотання позивача та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, до 27.06.2017.

27.06.2017 позивачем подано заяву (вх. № 5729 від 27.06.2017), в якій останній зазначає, що на виконання ухвали суду від 13.06.2017 надає підтвердження надсилання заяви про збільшення позивних вимог відповідачу, а також додатково пояснює, що відповідачем було частково погашено заборгованість за накладною № 19196 від 26.05.2016 на суму 3692 грн. 29 коп. У зв'язку з чим розрахунок штрафних санкцій за вказаною накладною було здійснено з урахуванням суми погашення. Як зазначає позивач, непогашенною за данною накладною залишається сума 1244 грн. 63 коп.

Подані документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27 червня 2017 року представник позивача надав усні пояснення по справі та просив суд задовольнити збільшені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 27 червня 2017 року явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

25 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чейзер (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 1529 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В пункті 3.2 вищезазначеного договору вказано, що постачальник зобов'язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру

Відповідно до п. 3.4 договору, при прийманні товару покупець в присутності представника постачальника повинен перевірити:

- цілісність пакування, наявність марок акцизного збору;

- відповідність фактичної кількості товару кількості, зазначеній в накладних;

- термін зберігання.

При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, покупець зобов'язаний у присутності представника постачальника скласти відповідний акт згідно з вимогами чинного законодавства.

Підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю. Претензії покупця щодо якості товару після підписання ним накладної на товар розглядаються та задовольняються постачальником в окремому порядку, який визначається постачальником в кожному окремому випадку.

Згідно з п. 5.2 договору ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Умовами пункту 5.3 договору встановлено, що загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії договору згідно видаткових накладних на товар.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору поставки на адресу відповідача було поставлено товар на загальну суму 24318 грн. 24 коп.

Факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 20323/19196 від 26.05.2016 на загальну суму 4936,92 грн.;

- видаткова накладна № 21681/20459 від 03.06.2016 на загальну суму 13088,52 грн.;

- видаткова накладна № 21680/20460 від 03.06.2016 на загальну суму 6292,80 грн.

Вищезазначені накладні підписані та скріплені печатками обох сторін.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому, узгодженими сторонами, порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Згідно з пунктом 6.2 договору датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих коштів на рахунок постачальника.

Як зазначає позивач відповідачем було здійснено частково оплату по видатковій накладній № 20323/19196 від 26.05.2016 у сумі 3692 грн. 29 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним договірні зобов'язання виконані в повному обсязі, проте відповідачем в порушення договірних зобов'язань не здійснено оплати за поставлений товар в сумі та строки передбачені умовами договору, в зв'язку з чим відповідач, з урахуванням часткової оплати, має заборгованість перед позивачем за поставлений товар на загальну суму 20625 грн. 95 коп.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, як встановлено матеріалами справи відповідач, в установленому порядку, обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 20 625 грн. 95 коп.

Окрім цього, позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача двадцять відсотків річних від простроченої суми та інфляційні нарахування.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач зазначає, що умовами пункту 9.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 20% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 20 % річних в загальній сумі 3429 грн. 90 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 2 283 грн. 00 коп.

Відповідачем контррозрахунок нарахувань чи обґрунтованого заперечення щодо їх застосування суду не було подано.

З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення 20% річних та інфляційних нарахувань передбачене положеннями договору та нормами чинного законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення 20% річних в сумі 3429 грн. 90 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 2283 грн. 00 коп., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення пені позивач зазначає, що пунктом 7.1. договору, сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день порушення строків оплати.

Згідно з поданим розрахунком відповідачеві нарахована пеня в сумі 3138 грн. 45 коп.

Відповідач контррозрахунку пені суду не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення пені в сумі 3138 грн. 45 коп.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1600 грн. 00 коп.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чейзер (40007, м. Суми, вул. Охтирська, буд. 18, код ЄДРПОУ 40467927) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік (02088, м. Київ, вул. Є. Харченка, буд. 42, код ЄДРПОУ 35871504) 20625 грн. 95 коп. основного боргу, 3429 грн. 90 коп. - двадцять відсотків річних, 2283 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань, 3138 грн. 45 коп. пені, 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.06.2017.

Суддя ОСОБА_2