Рішення

від 30.06.2017 по справі 757/13206/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13206/15-ц

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2017 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Батрин О.В.

при секретарі Павленко В.О.

за участю представника позивача Олійника А.Д.

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року позивач заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, а саме просив:

- визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та відновити строк позовної давності;

- визнати недійсним пункт 38 рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 40/40 Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель , яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_6 держаний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 24.09.2002;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 18.11.2003 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, земельної ділянки площею 0,10 га (кадастровий номер НОМЕР_1), посвідчений 18.11.2003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінюковою та зареєстрований в реєстрі за № 2271;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4 (кадастровий номер НОМЕР_1), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20.10.2010 за № 07-7-05794.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі п. 38 рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 40/40 Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови. Згодом ОСОБА_6 видано держаний акт серії КВ №145149 на право власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 24.09.2002. У подальшому між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 18.11.2003 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, на підставі якого останньому видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2.

Позивач вказує, що прийняте рішення Київради, державні акти на право власності на земельну ділянку та укладений договір купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення та знаходиться в історичному ареалі міста, в археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного природного ландшафту, що стверджується висновком Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 11.06.2002. У зв'язку з цим, відведення вказаної земельної ділянки у приватну власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України повинно здійснюватись на підставі проекту відведення земельної ділянки, погодженого з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подаватися на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Враховуючи відсутність в матеріалах кадастрової справи висновку центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прокурор звернувся з цим позовом до суду, оскільки відведення земельної ділянки ОСОБА_6 здійснене з порушенням положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Крім того, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, у зв'язку з цим з чим відповідно до ст. 2 Закону України Про планування і забудову територій не допускається розміщення на такій землі будівель, споруд та комунікацій.

Враховуючи, що прокуратуру про вказані порушення стало відомо у квітні 2015 року під час розгляду низки звернень народних депутатів України, зокрема, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших, то прокурор просив причини пропущення прокуратурою міста Києва строку позовної давності визнати поважними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_6 Представник відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали. Зазначили, що земельна ділянка виділялась ОСОБА_6 не з охоронюваних земель, а із земель міської забудови. Вказана земельна ділянка не накладається на охоронювані історико-культурні землі. Всі сусідні земельні ділянки забудовані. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не здійснювали на земельній ділянці забудови, у зв'язку з відсутністю для цього коштів.

Представник відповідача Київської міської Ради до судового засідання не з'явився з невідомих причин, у клопотанні про залучення третьої особи Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації зазначив про розгляд спавши за його відсутності (т. 1 а.с. 227-228).

Представник залученого до участі у справі Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (т. 1 а.с. 230) до судового засідання не з'явився з невідомих причин.

Тому, суд розглянув справу у відсутність відповідачів, третьої особи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд встанови такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до п. 38 рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 40/40 Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови (т. 1 а.с. 9-20).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_6 видано держаний акт серії КВ №145149 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 21).

18.11.2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого останньому видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 22-25).

Відповідно до ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини в редакції, котра діяла на час прийняття рішення Київською міською радою (20.06.2002 року), території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації.

Згідно з Постановою Ради Міністрів Української PCP від 21.07.1965 №711 Звіринецькі печери є пам'ятником археології республіканського значення.

Рішенням Виконкому Київської міської Ради депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві (т. 1 а.с. 87-88 ) та розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 визначено межі історико-культурних заповідників і зон пам'яток історії та культури на території м. Києва (т. 1 а.с. 89-92, 96-100) та визначено статус історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва (т. 1 а.с. 93-95).

Згідно з п. 4.5 додатку № 1до рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві Звіринецька гора належить до зони охоронюваного ландшафту (т. 1 а.с. 89-92).

Відповідно до п. 7 додатку № 2 до рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві (т. 1 а.с. 93-95) в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництвао, що негативно впливає на характер ландшафту.

Згідно з п. 1.1 додатку № 1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 район Видубицького монастиря і Звіринецьких печер належить до археологічних заповідників відповідно до схеми (т. 1 а.с. 96-100), Звіринецька гора до зони охоронюваного ландшафту (п. 3.4.5).

Згідно з п. 14 додатку № 2 до розпорядження КМДА від 17.05.2002 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 історико-культурні заповідники і охоронні зони пам'яток історії та культури належать до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до висновку Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 11.06.2002 року спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення та знаходиться в історичному ареалі міста, в археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного природного ландшафту (т. 1 а.с. 26).

Згідно з висновком Головного управління містобудування та архітектури від 20.05.2002 №18-2303 спірна земельна ділянка, відноситься до зони історико-культурної зони - ландшафтної охоронної зони. Даний висновок набуває чинності після отримання позитивного висновку центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (т. 1 а.с. 25).

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції, котра діяла на час прийняття рішення Київською міською радою (20.06.2002 року), проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Разом із цим, в матеріалах кадастрової справи висновок центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини відсутній.

Згідно з п. 13. додатку № 2 та п. 11.13 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами прокурора, що висновок органу архітектури є не чинним, оскільки в порушення положень ст. 118 Земельного кодексу України проект відведення ОСОБА_6 не погоджено відповідно до вимог земельного законодавства, виходячи з такого.

Відповідно до листа Управління охорони культурної спадщини від 6.04.2015 року № 066-1081 спірна земельна ділянка розташована у Центральному історичному ареалі міста, в зоні охоронюваного ландшафту, на територіях пам'ятки ландшафту і історії місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра . Археологічна цінність земельної ділянки не визначена і потребує додаткового вивчення. По вул. Мічуріна, 18-22 міститься пам'ятка археології національного значення Звіринецькі печери ХІ-початок ХVIIст. Враховуючи, що відсутні графічні матеріали (схеми розміщення земельних ділянок), Управління охорони культурної спадщини позбавлене можливості достеменно визначити їх історико-культурну цінність (т. 1 а.с. 103).

Отже вказаний лист містить лише ймовірну інформацію щодо того, що спірна земельна ділянка має для археології національне значення та історико-культурну цінність.

Крім того, з метою з'ясування питання чи накладається земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якої видано ОСОБА_6 державний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), та ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4 (кадастровий номер НОМЕР_1), на землю археологічної охоронної зони охоронюваного природного ландшафту в Історичній місцевості Звіринець судом призначалась судова земельно-технічна експертиза та повторна судова земельно-технічна експертиза.

Висновками судової земельно-технічної експертизи № 1875 від 5 вересня 2016 року (т. 1 а.с. 186-206) та повторної судової земельно-технічної експертизи від 8 червня 2017 року № 4538/17-41 (т. 2 а.с. 75-81) встановлено, що спірна земельна ділянка площею, 0,1000 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 не накладається на землі археологічної охоронної зони охоронюваного природного ландшафту в Історичній місцевості Звіринець; згідно даних фрагменту істотко-архітектурного опорного плану м. Києва в межах центральної планувальної зони Зони охорони пам'яток культурної спадщини розташована поза межами зони охорони археологічного культурного шару, зони охоронюваного ландшафту та археологічного заповідника Район Видубецького монастиря і Звіринецьких печер .

При цьому з дослідницької частини висновків експертиз вбачається, що експертами при складанні висновків ретельно досліджувались наявна інформація у цивільній справі щодо статусу спірної земельної ділянки, схеми меж археологічного заповідника - Район Видубецького монастиря і Звіринецьких печер , історико-містобудівниц опорниц план м. Києва, історико-архітектурний опорний план м. Києва, надавався аналіз законодавчих актів щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, статусу земель археологічної охоронної зони, зони охоронюваного природного ландшафту, рекреаційних земель, у зв'язку з цим у суду не виникають сумніви у достовірності вказаних висновків судових експертиз.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову прокурора, оскільки під час судового розгляду справи не підтвердився факт розташування спірної земельної ділянки на землях археологічної охоронної зони, охоронюваного природного ландшафту в Історичній місцевості Звіринець; в межах зони охорони археологічного культурного шару, зони охоронюваного ландшафту та археологічного заповідника Район Видубецького монастиря і Звіринецьких печер , у зв'язку з чим підстав для визнання недійсним п. 38 рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 40/40 Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель , яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови, немає.

Рішення Київської міської ради в цій частині прийняте в межах діючого законодавства.

Доводи позивача, що ОСОБА_6 при отриманні земельної ділянки не було отримано дозволу Управління охорони пам'яток, погодження Інституту археології Національної академії наук України, не укладено угоду на здійснення археологічного нагляду з Управлінням охорони пам'яток, що вимагалось п. 38 рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 40/40 Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель та листі Головного управління містобудування та архітектури від 20.05.2002 року № 18-2303, що є підставою для визнання п. 38 вказаного рішення недійсним, суд відхиляє, оскільки вказані вимоги стосуються здійснення будівництва на земельній ділянці, яке по даний час відповідачами не здійснювалось, та спростовується висновками експертиз, якими спірна земельна ділянка не відноситься до земель охоронюваного ландшафту, та як наслідок - не потребує наведених погоджень.

Суд також відхиляє доводи прокурора, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, у зв'язку з чим відповідно до ст. 2 Закону України Про планування і забудову територій не допускається розміщення на такій землі будівель, споруд та комунікацій, виходячи з такого.

Статтями 50, 51, 52 Земельного кодексу України в редакції, котра діяла на час прийняття рішення Київською міською радою (20.06.2002 року) до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про планування і забудову територій одним із основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів. Відповідно до п.10.4 ДБН 360-92** розміщення будівель, споруд та комунікацій не допускається на землях зелених зон міст, якщо запроектовані об'єкти не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Відповідно до земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку (дані за формою № 6-зем, графа 56 (т. 1 а.с. 119) частина спірної земельної ділянки відносилась до зони зелених насаджень загального користування: зелені насадження у межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не включені до категорії лісів.

Проте вказана земельна ділянка не відноситься до земель рекреаційного призначення, як про це вказує позивач, оскільки, хоча на ній містяться зелені насадження загального користування, проте вказана земельна ділянка відводилась ОСОБА_6 із земель міської забудови, що дозволяє йому здійснювати на земельній ділянці будівництво.

Крім того, висновком судової земельно-технічної експертизи № 1875 від 5 вересня 2016 року (т. 1 а.с. 186-206) встановлено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_6, за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування, на якій знаходяться зелені насадження, які не включені до категорії лісів, і відводиться за рахунок земель - для індивідуального, жилого, гаражного і дачного будівництва.

З урахуванням наведеного, доводи прокурора, що Київською міської радою рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалося та безпідставно відведено земельну ділянку рекреаційного призначення для будівництва, є безпідставними, оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки не здійснювалась.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України визнання недійними рішень органів місцевого самоврядування є одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки.

Проте під час судового розгляду справи позивачем не доведено, що оспорюваним п. 38 рішення Київської міської ради порушуються земельні права територіальної громади м. Києва, у зв'язку з чим прокурором в порядку ст. 45 ЦПК України поданий вказаний позов, так як з прийняттям 23.02.2012 змін до Закону України Про державний контроль за використанням і охороною земель центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду з позовами.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи, що про вказані порушення позивачу стало відомо у березні 2015 року під час розгляду низки звернень народних депутатів України, зокрема, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 29-30), а до суду з цим позовом він звернувся у квітні 2015 року, то суд дійшов висновку, що строк позовної давності ним не пропущено.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 50-52, 118 Земельного кодексу України, Законом України Про охорону культурної спадщини , Законом України Про планування і забудову територій , ст. 257, 261, 267 ЦК України та ст. 10, 15, 88, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову заступника прокурора м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Батрин