Ухвала

від 29.06.2017 по справі 522/24821/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/1006/17

Номер справи місцевого суду: 522/24821/16-к , 1-кс/522/25313/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2016 року по кримінальному провадженню №12016160000000694 від 11.11.2016 року,-

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді, в рамках кримінального провадження №12016160000000694 від 11.11.2016 року, задоволено клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , погоджене з прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 та накладено арешт на майно, яке 23.12.2016 було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; автомобіля «Mitsubishi Pajero Sport» держаний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіля «Ford Fiesta» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіля «Nissan Juke» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; шляхом заборони розпорядження та користування ним.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що вказане майно відповідає вимогам зазначеним у ст.98 КПК України, а незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, перешкоджатиме встановленню істини по кримінальному провадженню, внаслідок того, що майно може бути втрачене.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді районного суду, адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які не мають процесуального статусу в даному кримінальному провадженню, але є власниками вилученого майна, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувануухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ..Апелянт. При цьому, захисник посилається на те, що слідчий суддя не взяв до уваги невідповідність клопотання про накладення арешту майна вимогам ст.ст. 168, 170 КПК України. Щодо строків звернення з апеляційною крагою, захисник вказує, що про винесення вказаної ухвали ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стало відомо лише 20.06.2017 року, тобто в день отримання їх захисником копії оскаржуваної ухвали, а апеляційну скаргу було подано 21.06.2017 року, тобто в межах строку апеляційного оскарження.

Заслухавши суддю-доповідача; адвоката ОСОБА_7 в інтересах володільців майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Щодо строків звернення з апеляційною скаргою, апеляційним судом встановлено наступне.

Клопотання слідчого було розглянуто слідчим суддею районного суду 27.12.2016 року, без виклику та участі в судовому засіданні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 86-87) Копію оскаржуваної ухвали захисник ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримав 20.06.2017 року (а.с. 152-153). Апеляційна скарга була подано 21.06.2017 року, що з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК України, свідчить про те, що вона подана в передбачені законом строки на оскарження та може бути прийнята апеляційним судом до розгляду.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги захисника осіб, які не мають процесуального статусу в даному кримінальному проваджені, апеляційний суд виходить з наступного.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно змісту оскаржуваної ухвали слідчого судді, під час санкціонованого ухвалою слідчого судді обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , було вилучено майно: документи на ім`я ОСОБА_8 та папка з документами на ім`я ОСОБА_9 з грошовими коштами у сумі 1700 доларів США.

На даній стадії, у апеляційного суду немає підстав ставити під сумнів належність вказаних документів та грошових коштів особам, в інтересах яких подана апеляційна скарга, та ці обставини не були спростовані в судовому засіданні прокурором.

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.ст. 45, 46, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК України, адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - є особою, яка може звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді районного суду та невиконання слідчим та слідчим суддею положень ст.ст.167, 168, 170, 171, 172, 173 КПК України, апеляційним судом встановлене наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що як слідчий у клопотанні, так і прокурор у судовому засіданні апеляційного суду, не надали суду доказів, які б свідчили про те, що особисті речі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мають будь-яке відношення до кримінального провадження №12016160000000694 від 11.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, яке було зареєстроване за заявою ОСОБА_11 за фактом шахрайського заволодіння його коштами.

Як свідчить зміст витягу з ЄРДР кримінальне провадження №12016160000000694 від 11.11.2016 року зареєстровано за фактом того, що невідомі особи шахрайським шляхом з використанням електронно-обчислювальної техніки, заволоділи грошовими коштами в сумі 850 доларів США, які належали ОСОБА_11 .

Таким чином, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце в тому випадку, коли б це майно відповідало вимогам ч.2 ст.167 КПК України.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, до клопотання не додано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на майно, визначених в ч.2 ст.170 КПК України, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. В клопотанні зазначені підстави, якими слідчий обґрунтовує необхідність арешту майна, які, в свою чергу, не відповідають матеріалам кримінального провадження. В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не надав суду будь-яких доказів про те, що майно, на яке накладено арешт, дійсно має відношення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.190 КК України.

За таких підстав, у цьому кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, не може бути накладено арешт на зазначене в клопотанні слідчого майно з підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст.171 ККПК України.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

Згідно положень ч.2 ст.404 КПК України, яка зобов`язує апеляційний суд у разі, якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги на теж рішення не надходили, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно в цілому, з наведених вище мотивів, а не тільки в частині апеляційних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , про що просив апелянт.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК України, яка не була усунута слідчим суддею районного суду в порядку ч.3 ст.172 КПК України,апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання слідчого прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , погодженого з прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 по кримінальному провадженню №12016160000000694 від 11.11.2016 року, накладено арешт на майно, яке 23.12.2016 виявлено та вилучено у в ході проведення обшуків,шляхом заборони розпорядження та користування ним скасувати.

Постановити нову ухвалу якою клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , погодженого з прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 по кримінальному провадженню №12016160000000694 від 11.11.2016 року про накладення арешту на майно яке 23.12.2016 виявлено та вилучено у в ході проведення обшуків - повернути прокурору для усунення недоліків на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4