Рішення

від 27.06.2017 по справі 922/1917/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2017 р.Справа № 922/1917/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Сістемс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колінс", м. Харків , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м. Харків третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Харків про визнання договору дійсним та визнання права власності за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

третя особа - ОСОБА_3 (особисто),

третя особа - ОСОБА_1 (особисто),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Колінс" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Ріелтор Сістемс" (далі - позивач). У позові останній просить суд:

- визнати дійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153.2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161.3 кв.м., 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211.3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217.7 кв.м., загальною площею 952.2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: м. Харків, провулок Лопанський, буд. 3, укладений між ТОВ "Колінс" та ТОВ "Рієлтор сістемз" 08.12.2016;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рієлтор сістемз" (01103, м. Київ. вул. Кіківдзе. будинок 14-В, код ЄДРПОУ 38650132) право власності на нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161.3 кв.м. 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208.7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-.-50 площею 217.7 кв.м., загальною площею 952.2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: м. Харків, провулок Лопанський, буд. 3.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.06.2017 о 10:00.

19.06.2017 відповідачем суду була заява про визнання позову (вх. №20056). Надана заява досліджена судом та долучена до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2017 розгляд справи було відкладено на 27.06.2017 о 11:15 год.

Цією ж ухвалою суду було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

26.06.2017 до суду від третьої особи, ОСОБА_1, надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 20663), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Наданий відзив було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.

26.06.2017 до суду від третьої особи, ОСОБА_2, надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 20664), в якому вона просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Наданий відзив було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 27.06.2017 не з'явився, ухвалою суду від 20.06.2017 було задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача у судове засідання 27.06.2017 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Третя особа, ОСОБА_1, в судове засідання 27.06.2017 з'явився, проти позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, ОСОБА_2, в судове засідання 27.06.2017 з'явилась, проти позовних вимог заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відповідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Сістемс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Колінс" уклали Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - Договір), відповідно до положень якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «Колінс» ("Продавець") зобов'язалось передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтор сістемс» ("Покупець") нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м. 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211.3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-4» за адресою: м. Харків, провулок Лопанський, буд. 3.

Пунктом 1.2. Договору сторонами було передбачено, що ТОВ «Колінс» передає вказані у п. 1.1. Договору нежитлові приміщення шляхом складання Акту приймання-передачі в момент підписання сторонами Договору разом із ключами від приміщень та наявною технічною документацією, а ТОВ «Ріелтор сістемс» зобов'язується сплатити повну суму коштів за Договором в момент його нотаріального посвідчення.

Згідно п. 2 Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, сторони дійшли згоди про те, що вартість нежитлових приміщень на час укладення договору та його нотаріального посвідчення, складатиме 313 200,00 грн.

У пункті 1.3. Договору сторони визначили, що нотаріальне посвідчення договору відбудеться у м. Харкові, 14.01.2017 у заздалегідь узгодженого нотаріуса.

08 грудня 2016 у відповідності до умов договору, ТОВ «Колінс» та ТОВ «Ріелтор сістемс» підписали Акт приймання-передачі до Договору купівлі-продажу, яким засвідчили той факт, що ТОВ «Колінс» передало, а ТОВ «Ріелтор сістемс» прийняло нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, З, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X. 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м, 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII. XIV. 23-:- 36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-4» за адресою: м. Харків, провулок Лопанський, буд, 3.

Проте, як стверджує позивач, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу від 08.12.2016, на телефонні дзвінки позивача не відповідає, чим порушує виконання взятих на себе зобов'язань за зазначеним Договором.

Всі вищезазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання дійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.12.2016, а також про визнання права власності на придбане за цим Договором майно, а саме нежитлових приміщень підвалу №№1, 2, З, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X. 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м, 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII. XIV. 23-:- 36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-4» за адресою: м. Харків, провулок Лопанський, буд, 3.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України врегульовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини тощо.

Статтею 208 Цивільного кодексу України визначено види правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України також передбачене їх нотаріальне посвідчення.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

У пункті 1.3 Договору сторони передбачили, що цей договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню у заздалегідь узгодженого нотаріуса.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Також, згідно пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

У пункті 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16.01.2017 було витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Колінс" та визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю літ."А-4", загальною площею 952,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Лопанський, буд. 3 (а.с. 46-47).

29.03.2017 між ОСОБА_4 та третьою особою ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність нежитлові приміщення підвалу № 1,2, 3, 2-го та 4-го поверхів в літ. «А-4» розташованих за адресою: м. Харків, пров. Лопанський, буд. 3. Вищевказаний договір купівлі-продажу було посвідчено Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с.44-45).

Також, третя особа ОСОБА_2, з 29.03.2017 є власником нежитлових приміщень підвалу № І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, 1-го та 3-го поверхів в літ. «А-4» розташованих за адресою - м. Харків, пров. Лопанський, буд. 3 на підставі договору купівлі - продажу від 29.03.2017, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5О.(а.с.54-55).

19.06.2017 відповідачем було надано через канцелярію господарського суду заяву, в якій ним було визнано позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на те, що у зв'язку з скрутним матеріальним становищем у ТОВ "Колінс" не було спроможності сплатити вартість послуг за вчинення нотаріальних дій та інших обов'язкових платежів, а тому нотаріальне посвідчення не відбулося.

Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, за приписами згаданих процесуальних норм, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи не суперечить таке визнання позову відповідачем законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (надалі Конвенція), зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Так, статтею 316 Цивільного Кодексу визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом.

Згідно цієї норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Вимоги статті 392 Цивільного кодексу України передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Дослідивши наявні у справі документальні докази, судом не встановлено жодного порушення суб'єктивного права позивача або його охоронюваного законом інтересу, який би захищався шляхом подання даного позову про визнання договору дійсним та визнання права власності, оскільки жодних доказів правомірного володіння спірними нежитловими будівлями, які б посвідчували право власності саме позивача на це майно в матеріалах справи не міститься та не було надано суду.

Судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Проте, як свідчать матеріали справи, з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на дату розгляду справи був згоден з позовними вимогами, не заперечував проти визнання договору дійсним, не оспорював право власності на об'єкт нерухомого майна, а навпаки фактично визнав право власності позивача на це майно.

Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку спір про визнання договору купівлі-продажу дійсним та спір щодо визнання права власності відсутні, оскільки позивач всупереч ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України не мав права розпоряджатись спірним майном, оскільки не був власником такого майна, а тому з огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 03.07.2017 р.

Суддя ОСОБА_6