Постанова

від 05.09.2017 по справі 922/1917/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р. Справа № 922/1917/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

першої третьої особи - ОСОБА_1,

другої третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2306 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 27.06.17 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Сістемс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колінс", м. Харків,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2, м. Харків

2) ОСОБА_3, м. Харків

визнання договору дійсним та визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Колінс" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Ріелтор Сістемс" (далі - позивач). У позові останній просить суд:

- визнати дійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153.2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161.3 кв.м., 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211.3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217.7 кв.м., загальною площею 952.2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ТОВ "Колінс" та ТОВ "Рієлтор сістемз" 08.12.2016;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рієлтор сістемз" (01103, м. Київ. вул. Кіківдзе. будинок 14-В, код ЄДРПОУ 38650132) право власності на нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161.3 кв.м. 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208.7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-.-50 площею 217.7 кв.м., загальною площею 952.2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.06.2017 року (суддя Погорелова О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники другої третьої особи, позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

У відзиві та в судовому засіданні представник першої третьої проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Сістемс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Колінс" підписали Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - Договір), відповідно до положень якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Колінс" ("Продавець") зобов'язалось передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор сістемс" ("Покупець") нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, 3, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ ІХ, X, 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м. 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII, XIV, 23-:-36 площею 211.3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 1.2. Договору сторонами було передбачено, що ТОВ "Колінс" передає вказані у п. 1.1. Договору нежитлові приміщення шляхом складання Акту приймання-передачі в момент підписання сторонами Договору разом із ключами від приміщень та наявною технічною документацією, а ТОВ "Ріелтор сістемс" зобов'язується сплатити повну суму коштів за Договором в момент його нотаріального посвідчення.

Згідно п. 2.1 Договору вартість нежитлових приміщень - 313 200,00 грн.

У пункті 1.3. Договору сторони визначили, що нотаріальне посвідчення договору відбудеться у м. Харкові, 14.01.2017 у заздалегідь узгодженого нотаріуса, а конкретний час і місце знаходження нотаріуса буде узгоджено додатково, засобами електронного зв'язку.

08 грудня 2016 ТОВ "Колінс" та ТОВ "Ріелтор сістемс" підписали Акт приймання-передачі до Договору купівлі-продажу, яким засвідчили той факт, що ТОВ "Колінс" передало, а ТОВ "Ріелтор сістемс" прийняло нежитлові приміщення підвалу №№1, 2, З, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X. 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м, 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII. XIV. 23-:- 36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1.

Як стверджує позивач, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу від 08.12.2016, на телефонні дзвінки позивача не відповідає, чим порушує виконання взятих на себе зобов'язань за зазначеним Договором.

Всі вищезазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання дійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.12.2016, а також про визнання права власності на придбане за цим Договором майно, а саме нежитлових приміщень підвалу №№1, 2, З, І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, площею 153,2 кв.м., 1-го поверху №№ІХ, X. 4-:-7, 7а, 8-:-9, площею 161,3 кв.м, 2-го поверху №№ XI, XII, 10-:-22 площею 208,7 кв.м., 3-го поверху №№ XIII. XIV. 23-:- 36 площею 211,3 кв.м. та 4-го поверху №№ XV, XVI, 37-:-50 площею 217,7 кв.м., загальною площею 952,2 кв.м., які розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-4" за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України врегульовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини тощо.

Статтею 208 Цивільного кодексу України визначено види правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України також передбачене їх нотаріальне посвідчення.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

У пункті 1.3 Договору сторони передбачили, що цей договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню у заздалегідь узгодженого нотаріуса.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Також, згідно пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

У пункті 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16.01.2017 було витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Колінс" та визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю літ."А-4", загальною площею 952,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-47).

29.03.2017 між ОСОБА_4 та третьою особою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність нежитлові приміщення підвалу № 1,2, 3, 2-го та 4-го поверхів в літ. "А-4" розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Вищевказаний договір купівлі-продажу було посвідчено Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. (а.с.44-45).

Також, третя особа ОСОБА_3, з 29.03.2017 є власником нежитлових приміщень підвалу № І, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, 1-го та 3-го поверхів в літ. "А-4" розташованих за адресою - АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 29.03.2017, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О.(а.с.54-55).

19.06.2017 відповідачем було надано через канцелярію господарського суду заяву, в якій ним було визнано позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на те, що у зв'язку з скрутним матеріальним становищем у ТОВ "Колінс" не було спроможності сплатити вартість послуг за вчинення нотаріальних дій та інших обов'язкових платежів, а тому нотаріальне посвідчення не відбулося.

Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, за приписами згаданих процесуальних норм, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи не суперечить таке визнання позову відповідачем законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (надалі Конвенція), зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Так, статтею 316 Цивільного Кодексу визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом.

Згідно цієї норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Вимоги статті 392 Цивільного кодексу України передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що позивачем не доведено обставин, які можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Так, по-перше, в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони на виконання умов пункту 1.3 Договору взагалі узгодили особу нотаріуса, який буде посвідчувати договір, а також дату та час такого посвідчення, будь-яка електрона або поштова переписка, або ж інші докази з цього питання в матеріалах справи відсутні, так само як і будь-які докази неприбуття відповідача до узгодженого нотаріуса в узгоджений час.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 23.06.2017 року по справі № 642/7556/16-ц скасовано заочне рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16.01.2017 року, справа наразі розглядається в загальному порядку.

Таким чином, між ТОВ "Колінс" та ОСОБА_4 існує спір про право власності та витребування з чужого незаконного володіння майна - нежитлової будівлі літ. А-4, площею 952,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча заочне рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 16.01.2017 року у справі 642/7556/16-ц, (яким визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю) скасовано, на день розгляду апеляційної скарги власником нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 3, 2-го та 4-го поверхів спірної будівлі є третя особа у справі - ОСОБА_2, відповідно до договору купівлі-продажу від 29.03.2017 року.

Як було зазначено вище, у пункті 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати, зокрема, чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

У даному разі, зміст правочину, який позивач просить визнати дійсним суперечить положенням чинного законодавства, оскільки містить положення, які у разі визнання правочину дійсним порушать право власності третіх осіб у справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є власниками нежитлових приміщень відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, доказів визнання недійсними яких матеріали справи не містять.

За викладеного, колегія суддів зазначає про те, що позивачем не доведено обставин, які могли б стати підставою для задоволення позовних вимог та погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку позивач не мав права розпоряджатись спірним майном, оскільки не був власником такого майна, а тому у позові слід відмовити.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.06.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 11.09.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.