Ухвала

від 27.06.2017 по справі 816/4555/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року К/800/12210/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014 Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015 у справі№ 816/4555/14 за позовомВідкритого акціонерного товариства Кременчуцький завод технічного вуглецю доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Кременчуцький завод технічного вуглецю звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0005482201/2123.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Українська нафто-газова компанія за період серпень 2013 року, ПП Альтекс Еко Груп за період травень 2012 року, та з питань перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт №2413/16-03-22-01-08/00152299 від 14.10.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті позивачем завищено розмір від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного (податкового) періоду на суму 971 320 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005482201/2123 від 30.10.2014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 295 грн. за податковою декларацією №9034830851 від 19.06.2012, на суму 970 025 грн. за податковою декларацією №9058464956 від 19.09.2013.

Підставою для зменшення позивачу від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість є твердження відповідача про безтоварність операцій з придбання природного газу у ТОВ Українська нафто-газова компанія та операцій з передачі промислових відходів ПП Альтекс Еко Груп .

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача про наявність порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

За змістом п.200.1 ст.200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення від'ємного значення суми податку на додану вартість залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ Українська нафто-газова компанія (як постачальником) було укладено договір на постачання природного газу №ПН/13-413 від 30.07.2013, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю природний газ імпортований за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічним контрактом, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ Українська нафто-газова компанія , судами попередніх інстанцій встановлено, що наданим позивачем доказами, а саме: актом приймання - передачі природного газу від 31.08.2013, укладеним з ТОВ Українська нафто-газова компанія ; актом наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами від 31.08.2013, складеним між позивачем та ПАТ Укртрансгаз на підставі договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1302000829/09-4143/13к від 25.02.2013; актом прийому-передачі фактично протранспортованих обсягів газу від 31.08.2013, складеним між позивачем та ПАТ Кременчукгаз на підставі договору на розподіл природного газу №2397-21 від 27.02.2013; актом прийому-передачі фактично протранспортованих обсягів газу від 31.08.2013, складеним між ПАТ Кременчукгаз та ТОВ Українська нафто-газова компанія , підтверджено факт поставки газу.

Також, досліджуючи подані позивачем докази (данні вузла обліку природного газу (обчислювач ОЕ-22ДМ), акти споживання природного газу на заводі, відомості щодо розподілу компонентів по маркам технічного вуглецю за серпень 2013 року, платіжні доручення, рахунки на оплату), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт використання позивачем придбаного газу у власній господарській діяльності та факт проведення розрахунків по спірним операціям.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ПП Альтекс Еко Груп (як виконавцем) укладено договір №20/3 від 20.10.2011, за умовами якого замовник доручає та передає, а виконавець зобов'язується прийняти промислові відходи, які утворились у замовника та надати послуги по збиранню, зберіганню та перевезенню для подальшого їх видалення, захоронення чи утилізації.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що видом економічної діяльності позивача згідно КВЕД 20.13 є виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин. В процесі виробничої діяльності з виробництва технічного вуглецю, яка призводить до утворення різних видів забруднюючих речовин, позивач співпрацює з ПП Альтекс Еко Груп (основний вид діяльності за КВЕД: 38.12 - збирання небезпечних відходів) та в період надання послуг за названим договором від 20.10.2011 сплачував екологічний податок та подавав відповідну податкову звітність.

На підтвердження реальності здійснення спірних операцій позивачем надано платіжні доручення, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні.

Досліджуючи надані позивачем податкові накладні, складені по взаємовідносинах з ПП Альтекс Еко Груп та ТОВ Українська нафто-газова компанія , судами попередніх інстанцій встановлено, що вони відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що доводи касаційної скарги не містять заперечень вищенаведеним висновками, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем сформовано спірні суми податкового кредиту за результатами здійснення операцій з придбанням товару та послуг з метою його використання в межах господарської діяльності, на підставі належно оформлених первинних документів, якими підтверджується факт здійснення спірних операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними посилання податкового органу на матеріали перевірок контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо правомірного формування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

О.А. Веденяпін