Ухвала

від 04.07.2017 по справі 804/2213/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2017 рокусправа № 804/2213/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі №804/2213/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо зміни умов договору оренди землі від 18.08.2009р., зареєстрованого 17.03.2010р. за №041012900334, на земельну ділянку загальною площею 8,8776 га, кадастровий №1223881500:02:001:2092, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та прийняття п.2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.12.2015р. №4-2292/27-15 Про поновлення договору оренди землі ;

- визнати протиправним та скасувати п.2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.12.2015р. №4-2292/27-15 Про поновлення договору оренди землі .

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015р. у справі №804/19735/15, яким зобов'язано Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2014 р. відповідно до ст.33 Закону України Про оренду землі , 28.12.2015р. видано наказ №4-2292/27-15 Про поновлення договору оренди землі , яким поновлено договір оренди землі від 18.08.2009р., зареєстрованого 17.03.2010р. за №041012900334. Проте вказаним наказом змінено умови договору в частині збільшення річної орендної плати. Позивач вважає такі дії протиправними, посилаючись на порушення порядку зміни умов договору оренди та відсутності відповідної додаткової угоди, якою за згодою сторін можливі зміни умов договору.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову про задоволення позову. Апеляційна скарга

фактично обґрунтована доводами, які зазначені в адміністративному позові. Заявник апеляційної скарги наполягає, що за змістом ст.33 Закону України Про оренду землі , договір оренди має бути поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що з огляду на спірний наказ порушено відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.08.2009р. між ОСОБА_1 та Петропавлівською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди землі, який зареєстрований Петропавлівською районною філією Дніпропетровського регіонального центру земельного кадастру у Державному реєстрі земель 17.03.2010р., за №041012900334, на земельну ділянку загальною площею 8,8776 га, кадастровий №1223881500:02:001:2092, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, строк дії якого закінчився 14.07.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015р. у справі №804/19735/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015р., визнано протиправною відмову Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області у поновлені гр. ОСОБА_1 вищевказаного договору оренди землі від 18.08.2009р. та зобов'язано Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2014 р. відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі» .

На виконання вказаних рішень судів, 28.12.2015р. Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ №4-2292/27-15 Про поновлення договору оренди земельної ділянки , яким:

1) поновлено договір оренди землі строком на 7 років, укладеного між ОСОБА_1 та Петропавлівською районною державною адміністрацією, зареєстрований Петропавлівською районною філією Дніпропетровського регіонального центру земельного кадастру у Державному реєстрі земель 17.03.2010р., за №041012900334, на земельну ділянку загальною площею 8,8776 га, кадастровий №1223881500:02:001:2092 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області;

2) встановлено річну орендну плату, згідно з податковим кодексом України та рекомендаціями Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.12.2015р. №ДС-22-28-0.13-17122/23-15, у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки.

Не погодившись з такими діями відповідача щодо зміни умов договору оренди в частині встановлення річної орендної плати на рівні 8% (п.2 Наказу), позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте, суд не звернув увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій .

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - Земельним Кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Об'єктом оренди є земельна ділянка.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VI від 06.09.2012, з 01.01.2013 повноваження по розпорядженню земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності відносяться до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до п.п. 2, 5 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. 12.06.2015 року була проведена державна реєстрація Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, при винесенні наказу про поновлення договору оренди та встановлення річної орендної плати, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області діяв як уповноважена особа власника цього майна, який, у свою чергу, має вільний вибір у розпорядженні цим майном та встановленні орендної плати за нього, і при цьому, у цих правовідносинах він не здійснює владні управлінські функції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження майном, може бути розглянуто за правилами КАС.

Крім цього, роблячи висновок про неможливість розгляду заявлених вимог за правилами КАС, суд апеляційної інстанції виходить і з того, що в разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передання майна в оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна, а так само і зміна/дотримання умов договору, має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту цивільних прав, які позивач вважає порушеними.

Вказаний спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, оскільки приписами пункту 1 частині 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлює правило про захист прав, зокрема, що виникають із цивільних відносин, у порядку цивільного судочинства.

При цьому, згідно із п.10 ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Отже, позивач не позбавлений можливості порушити питання про визнання неправомірним наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в частині визначення розміру орендної плати, у порядку цивільного судочинства.

Про необхідність розгляду справ компетентним судом йдеться і в постанові Верховного Суду України від 02.12.2014р. (реєстраційний №42202901), який зазначив про те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, враховуючи те, що компетентним судом для вирішення вказаних правовідносин є суд цивільної юрисдикції, розгляд справи судом першої інстанції на підставі норм КАС України суперечить ст.17 цього Кодексу, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.

Частиною 1 ст.203 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст.ст. 155, 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись ст.157, п.4 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, 203, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі №804/2213/16 скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, визначеному ст.212 КАС України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 05.07.2017р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк