Постанова

від 04.07.2017 по справі 924/673/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 924/673/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Грек Б.М.

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області, м. Рівне,

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017

зі справи № 924/673/16

за позовом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури, м. Хмельницький, в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, м. Хмельницький (далі - Міська рада),

до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький (далі - Підприємець);

Спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ст. №29, м. Хмельницький (далі - Школа);

Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, м. Хмельницький (далі - Виконком);

Управління комунального майна Хмельницької міської ради, м. Хмельницький (далі - Управління),

про визнання недійсним договору оренди майна та зобов'язання звільнити приміщення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Управління освіти Хмельницької міської ради, м. Хмельницький (далі - Управління освіти).

Судове засідання проведено за участю:

прокурора - Атаєвої Д.К.,

представника Міської ради - не з'яв.,

представника Підприємця - не з'яв.,

представника Школи - не з'яв.,

представника Виконкому - не з'яв.,

представника Управління - не з'яв.,

представника Управління освіти - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про:

- визнання недійсним договору оренди майна (нерухомого або іншого), що належить до комунальної власності, від 22.04.2016 (далі - Договір), укладеного Виконкомом, від імені якого діє Управління, Підприємцем і Школою, вартість якого встановлена за результатами оцінки (експертним шляхом) і становить 342 118 грн.;

- зобов'язання Підприємця звільнити шляхом передачі по акту приймання-передачі нежитлове приміщення, яке розташоване по вул. Вокзальна, 16, у м. Хмельницькому, загальною площею 145,4 кв.м (далі - Приміщення), балансоутримувачу - Школі.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.11.2016 (колегія суддів у складі: Димбовський В.В. - головуючий, Гладюк Ю.В. і Шпак В.О.):

- позов задоволено частково;

- Договір визнано недійсним;

- вирішено, що Підприємець має звільнити Приміщення;

- з Підприємця стягнуто на користь прокуратури Хмельницької області 1 722,50 грн. витрат зі сплати судового збору;

- зі Школи стягнуто на користь прокуратури Хмельницької області 344,50 грн. витрат зі сплати судового збору;

- з Виконкому стягнуто на користь прокуратури Хмельницької області 344,50 грн. витрат зі сплати судового збору;

- у частині позовних вимог до Управління про визнання Договору недійсним відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 (колегія суддів у складі: Коломис В.В. - головуючий, Мамченко Ю.А. і Тимошенко О.М.): частково задоволено апеляційну скаргу Підприємця; згадане рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог скасовано; в цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України прокурор просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення місцевого господарського суду від 21.11.2016 залишити в силі; судові витрати зі справи покласти на відповідачів - Підприємця і Школу. Скаргу з посиланням на приписи Законів України "Про освіту", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна", Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України, постанови Кабінету міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", Положення про учнівські теплиці, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 28.09.2015 № 979 (далі - Положення про учнівські теплиці) мотивовано порушенням апеляційною інстанцією у розгляді справи норм матеріального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Від представника Підприємця надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він (представник) проходить лікування у санаторії "Карпати" Мукачівського району Закарпатської області і не може прибути в судове засідання. Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке: представником Підприємця не подано будь-яких доказів неможливості прибуття в судове засідання з розгляду касаційної скарги, у тому числі перебування його (представника) на лікуванні; ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2017 у даній справі явку представників сторін у судове засідання визнано необов'язковою; матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги і без участі представника Підприємця. За наявності ж заперечень щодо доводів скаржника Підприємець чи його представник не позбавлені були права й можливості надіслати відзив на касаційну скаргу, як це передбачено статтею 111 2 ГПК України.

Також у день розгляду касаційної скарги, але вже після закінчення такого розгляду надійшло аналогічне за змістом клопотання Підприємця. Оскільки на час його надходження розгляд касаційної скарги було завершено з проголошенням вступної і резолютивної частин даної постанови, відповідне клопотання не може бути розглянуте та приєднується до матеріалів справи.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Відповідно до статуту Школи:

- Школа створена шляхом реорганізації загальноосвітньої школи I-III ст. № 29 згідно з рішенням Міської ради, є правонаступником, знаходиться у міській комунальній власності;

- майно Школи складають основні фонди (приміщення, обладнання тощо), а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Школи. Для забезпечення навчально-виховного процесу і з дотриманням діючих нормативів база Школи, крім класних приміщень, включає й низку інших приміщень, у тому числі теплицю.

Підприємець є орендатором Приміщення. Рішенням Виконкому від 28.01.2016 № 47 вирішено продовжити строк оренди приміщень міської комунальної власності: Підприємцю - на Приміщення під столярно-меблеву майстерню строком на 2 роки і 11 місяців.

22.04.2016 укладено Договір між Виконкомом як орендодавцем, Підприємцем як орендарем та Школою як отримувачем коштів, балансоутримувачем щодо індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності міста Хмельницького. За умовами цього договору:

- орендодавець, балансоутримувач передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно - Приміщення під столярно-меблеву майстерню строком на 2 роки і 11 місяців - з 22.04.2016 по 22.03.2019 (пункт 1.1);

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (пункт 2.1);

- у разі припинення, розірвання, відмови від Договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, обов'язок із складання якого покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (пункти 2.3, 2.4).

22.04.2016 Підприємцем і Школою підписано акт приймання-передачі Приміщення.

30.05.2016 на запит прокуратури Хмельницької області адміністрація Школи повідомила, що діяльність Підприємця пов'язана із здійсненням ним господарської діяльності, ніяких інших форм спільної діяльності з педагогічним та учнівськими колективами він не проводить.

Підприємець є суб'єктом підприємницької діяльності, економічний вид діяльності якого - виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів.

Отже, об'єкт освіти переданий в оренду для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Управління (один з відповідачів у даній справі) не є стороною Договору, у своїй діяльності воно підпорядковується Виконкому, який і є стороною цього договору як орендодавець.

Прокурор обґрунтовано звернувся з позовом у спірних правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

З метою отримання додаткових джерел фінансування в оренду можуть бути надані приміщення навчального закладу, що технологічно не пов'язані з навчальним та науковим процесом.

Предметом Договору є теплиця, розташована "в окремо стоячій допоміжної будівлі"; господарський блок з теплицею "на даний час" не використовується в освітній, навчально-виховній діяльності Школи, оскільки в робочому навчальному плані останньої відсутній курс "Тепличне господарство", так само як відсутня й програма цього курсу. Також відсутні приміщення такого функціонального призначення "в переважній більшості шкіл міста та України, що не перешкоджає отримувати учням документи про освіту державного зразка, адже інваріантна складова курсу біології, програма ЗНО з цього предмету не передбачає знань учнів з питань курсу "Тепличного господарства".

Господарський блок з теплицею "на даний час" не використовується Школою у зв'язку з відсутністю необхідного фінансування.

Прокурором не подано суду належних та допустимих доказів того, що орендована Підприємцем теплиця необхідна для використання в освітній, навчально-виховній, науковій діяльності Школи, а використання Підприємцем погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються та працюють у цьому закладі, а також ускладнює чи робить неможливим надання освітніх послуг. Доказів незаконності використання Приміщення "до позову додано не було".

Приміщення не підлягає приватизації, а передане його в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на відповідне майно.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору недійсним та звільнення одним з відповідачів (Підприємцем) Приміщення, яке є предметом оренди за цим договором.

Відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), зокрема, вимоги, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (абзац другий частини першої статті 216 названого Кодексу).

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України також встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за таким зобов'язанням (частина друга статті 208 Господарського кодексу України).

Згідно із статтею 4 Закону України "Про загальну середню освіту" систему загальної середньої освіти становлять, загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності.

Відповідно до положень Закону України "Про освіту":

- навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу (частина друга статті 18);

- фінансування, зокрема, державних навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування, до яких належать, окрім іншого доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша, четверта статті 61);

- матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності (частина перша статті 63);

- об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п'ята статті 63).

Як визначено пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організацій навчально-виховного процесу, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання таких закладів підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Згідно з Положенням про учнівські теплиці:

- це Положення визначає порядок організації діяльності учнівських теплиць, що створюються у загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах з метою проведення учнями (вихованцями) цих навчальних закладів лабораторних і практичних занять з природознавства, біології, трудового навчання, навчальних практик, науково-дослідницької та природоохоронної діяльності (пункт 1 розділу І);

- учнівська теплиця - це культиваційна споруда захищеного ґрунту з покриттям зі світлопрозорого матеріалу та біологічним, сонячним або штучним обігрівом, збудована для вирощування тепличних культур і розсади. У навчально-виховному процесі можуть використовуватися теплиці з різними експлуатаційними та будівельними ознаками (пункт 2 розділу ІІ);

- не допускається використання теплиці не за цільовим призначенням (пункт 4 розділу ІІ).

Аналогічні за змістом норми містяться у Положенні про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, затверджену наказом Міністерства науки і освіти України від 30.01.2015 № 68.

Крім того, Положенням про учнівські теплиці визначено, що робота учнів у теплиці організовується відповідно до плану, який є складовою річного плану роботи навчального закладу, в якому діє теплиця.

При цьому Типовими навчальними планами загальноосвітніх навчальних закладів різних ступенів, що затверджені наказами названого Міністерства і розміщені на офіційному сайті останнього за посиланням: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-plany.html , передбачено вивчення таких навчальних предметів, як, зокрема, "природознавство", "біологія", "людина і природа","трудове навчання", у межах якого можуть і повинні використовуватися теплиці з метою проведення лабораторних і практичних занять з указаних предметів, навчальних практик, науково-дослідницької та природоохоронної діяльності.

З огляду на відповідні законодавчі приписи суд першої інстанції, з'ясувавши факт протиправної передачі Приміщення (шкільної теплиці) в оренду за Договором для використання виключно у підприємницькій діяльності та суперечність відповідного договору вимогам закону та інтересам держави і суспільства, дійшов висновку про наявність підстав для визнання Договору недійсним та застосування визначених законом наслідків такої недійсності (а також про відмову в позові щодо Управління освіти, яке стороною оспорюваного договору не було).

Доводи апеляційного господарського суду даного висновку не спростовують.

Так, невірним є висновок названого суду про те, що системний аналіз положень частини першої статті 63 Закону України "Про освіту" та частини першої статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" нібито свідчить про те, що "використанню не за призначенням не підлягають та не можуть бути об'єктами оренди заклади освіти, як цілісні майнові комплекси, а не складові частини таких об'єктів освіти". У зазначених нормах, та й узагалі в названих Законах України не йдеться ні про які "цілісні майнові комплекси", так само як і про "складові частини" таких "комплексів". Отже, даний висновок не ґрунтується на приписах законодавства про освіту.

Необґрунтованим слід визнати й посилання апеляційного господарського суду на положення абзацу п'ятого частини четвертої статті 61 Закону України "Про освіту" та "частини 2" (насправді це підпункт 2) пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (далі - Перелік).

По-перше, закон хоча й не забороняє передачу, зокрема, приміщень навчальних закладів в оренду, але містить пряму заборону використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом, не за призначенням (згадана частина п'ята статті 63 Закону України "Про освіту"). Тобто закон, допускаючи оренду приміщення, виключає використання орендованого приміщення не за призначенням, - не для цілей, пов'язаних з наданням освітніх послуг чи навчально-виховним процесом. Тим часом, як з'ясовано у даній справі місцевим господарським судом та не спростовано апеляційною інстанцією, Приміщення, стосовно якого укладено оспорюваний договір, використовувалося саме не за призначенням, виключно і тільки для здійснення підприємницької діяльності, ніяк не пов'язаної із названими процесом та послугами.

По-друге, як вбачається із з'ясованих попередніми судовими інстанціями обставин, Приміщення використовується не за призначенням (у зв'язку з його орендуванням) вже тривалий час, принаймні з 28.02.2005 - дати укладення першого договору оренди, і таке тривале невикористання Приміщення у навчально-виховній діяльності (близько 11,5 років на час розгляду даної справи місцевим господарським судом) не можна вважати "тимчасовим" у розумінні згаданого підпункту 2 пункту 8 Переліку.

По-третє, Вищий господарський суд України погоджується з доводами прокурора про те, що обставини, пов'язані з невикористанням навчальним закладом на момент вчинення оспорюваного правочину, залежали виключно від організації навчально-виховного процесу та діяльності адміністрації закладу, а якраз передача Приміщення для інших, не пов'язаних з цим процесом цілей, і позбавляла відповідний заклад можливості використовувати це приміщення у визначених законом цілях.

Апеляційним господарським судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин зі справи положення статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з яким окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу. Адже цілісний майновий комплекс, за визначенням частини першої статті 4 названого Закону, це - господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг); при цьому жоден законодавчий акт не відносить Школу до кола господарських об'єктів, а, отже, й цілісних майнових комплексів; вона є середнім навчальним закладом у розумінні статті 36 Закону України "Про освіту".

Не ґрунтується на матеріалах справи висновок апеляційного господарського суду про те, що "факт необов'язковості використання теплиці в освітній діяльності школи підтверджується також відсутністю приміщень такого функціонального призначення в переважній більшості шкіл міста та України". У зазначених матеріалах відсутні дані стосовно дослідження судом наявності/відсутності теплиць у "переважній більшості шкіл". До того ж розгляд питання включення чи невключення тих чи інших навчальних дисциплін до навчальних планів шкіл перебуває поза компетенцією та повноваженнями суду.

Всупереч думці апеляційної інстанції, прокурор у даній справі не зобов'язаний був подавати докази "того, що орендована відповідачем-1 теплиця необхідна для використання в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності. Спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ст. №29, а використання цього приміщення для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються та працюють у відповідному навчальному закладі, а також ускладнює чи робить неможливим надання освітніх послуг". Як слушно зауважено прокурором, відповідні обставини потребували б доказування в разі виникнення спору в разі передачі Приміщення для використання в освітній діяльності чи у навчально-виховному процесі. Оскільки ж Приміщення передано в оренду для інших цілей і всупереч чинному законодавству, то згадані обставини доводити немає потреби.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, а апеляційним господарським судом не взято до уваги, що прокурором при зверненні до суду належним чином обґрунтовано те, що порушення інтересів держави в даному випадку полягало в незаконному нецільовому використанні приміщення дитячого навчального закладу, загрозі збереження наявної мережі навчальних закладів та їх матеріальної бази, а також забезпечення належних умов для навчання та розвитку дітей.

Суд апеляційної інстанції припустився помилки, зазначивши як один з мотивів прийняття оскаржуваної постанови те, що "доказів незаконності використання частини нежитлового приміщення Спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ст. №29 м. Хмельницького до позову додано не було". Оскільки з'ясовано (місцевим господарським судом) сам факт невідповідності оспорюваного правочину вимогам закону (зокрема, Закону України "Про освіту" та інших нормативно-правових актів, про які йшлося в цій постанові) і передачі майна (Приміщення) Школою Підприємцю саме на підставі цього правочину, то й ніяких додаткових доказів "незаконності використання" цього приміщення не вимагалося. А зазначена апеляційним господарським судом та обставина, що "відповідно до п.2.2. договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно", жодним чином не свідчила про відсутність суперечності інших умов Договору (і його в цілому) вимогам закону.

Таким чином, у розгляді даної справи суд першої інстанції, з достатньою повнотою встановивши обставини, що входили до предмета доказування зі справи, дав їм загалом правильну юридичну оцінку та прийняв обґрунтоване рішення.

Водночас названий суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Законів України "Про оренду державного та комунального майна" та "Про приватизацію державного майна", які (положення) регулюють питання приватизації державного майна: адже про таку приватизацію у даній справі не йдеться, а Приміщення, в усякому разі на час судового розгляду справи, залишається у комунальній власності. Втім, ця помилка не вплинула на кінцевий результат розгляду справи місцевим господарським судом, а тому й не тягне наслідків у вигляді його скасування.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційної інстанції прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, у тому числі згаданих у цій постанові статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 63 Закону України "Про освіту", статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", названої постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796, названих відомчих нормативно-правових актів. Поряд з тим відсутні підстави для її скасування повністю, оскільки нею самою скасовано не повністю, а лише в певній частині рішення суду першої інстанції. Тому згідно з частиною першою статті 111 10 ГПК України оскаржувана постанова підлягає зміні з викладенням її резолютивної частини в іншій редакції, відповідно до якої рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємця - без задоволення. Відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги та згідно із статтею 49 ГПК України судові витрати зі справи, пов'язані з розглядом касаційної скарги, покладаються на прокуратуру Рівненської області, Підприємця і Управління у відповідних частинах у співвідношенні 0,5:0,25:0,25. Тобто з Підприємця і Управління слід стягнути на користь названої прокуратури по 826,75 грн. (з кожного) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 49, 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 зі справи № 924/673/16 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

"Рішення господарського суду Хмельницької області від 21.11.2016 у справі №924/673/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення".

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь прокуратури Рівненської області 826,75 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Управління комунального майна Хмельницької міської ради на користь прокуратури Рівненської області 826,75 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Хмельницької області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя Б. Грек