Ухвала

від 04.07.2017 по справі 826/14639/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14639/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Кривохижій О.О.,

за участю представника позивача - Журавля О.В., представників відповідача - Денисенко О.Е., Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Велс Сервіс до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ Велс Сервіс звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2014 року №0008002213 та №0008012213, скасувати податкову вимогу від 29 липня 2014 року №14218-25, рішення від 18 серпня 2014 року № 809/26-59-25-01-14 про опис майна у податкову заставу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю Старксервіс за період із 01 січня 2012 року по 31 березня 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 24 квітня 2014 року №1004/26-59-22-13-15/38619548, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 ст. 185, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 7 479 534,00 грн. у т.ч. по періодам: за листопад 2013 року в розмірі 2500000,00 грн.; за грудень 2013 року в розмірі 2895666,00 грн.; за січень 2014 року в розмірі 2083868,00 грн.; ст.134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 7 105 557,00 грн., у тому числі за 2013 рік - 7 105 557,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві 06 червня 2014 року прийнято податкові повідомлення - рішення №0008002213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 479 534,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1 869 884,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0008012213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7 105 557,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1 776 389,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В силу п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як замовником, та ТОВ Старксервіс , як виконавцем, 31 жовтня 2013 року укладено договір про надання послуг № 3110-01, відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.2 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного у договорі строку власними силами та засобами надавати за плату послуги по передпродажній підготовці, товарів (надалі іменуються послуги ), а саме: послуги по виготовленню захисної упаковки та упаковці товарів: послуги по виготовленню та наклеюванню на товар стікерів зі споживчою інформацією; послуги по комплектації побутової техніки; послуги по маркуванню побутової техніки; послуги по перевірці комплектації побутової техніки, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість наданих послуг.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ Велс Сервіс підтверджено здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними та іншими документами що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять всі обов'язкові реквізити.

При цьому, відповідачем не заперечується наявність у позивача всіх необхідних первинних документів.

Крім того, правомірність відображення позивачем у податковій звітності даних податкового обліку сформованих, зокрема, за наслідком реальних господарських операцій з ТОВ Старксервіс , підтверджена Висновком судово - економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 20/03-15 від 20 березня 2015 року.

Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішення, посилається, зокрема, на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1066/26-55-22-08/38292311 від 03 квітня 2014 року Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Старксервіс щодо підтвердження господарських відносин за період діяльності з 01 вересня 2012 року по 28 лютого 2014 року .

Однак, колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінки здійсненим господарським операціям без дослідження відповідних первинних документів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

З приводу доводів податкового органу щодо наявності вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року відносно громадянина ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України (пособництво у створенні ряду фіктивних підприємств, у тому числі і ТОВ Старксервіс ), колегія суддів зазначає наступне.

Зокрема, у вказаному вироку встановлено, що приблизно в середині липня 2012 року в денний час ОСОБА_5, реалізуючи злочинний умисел, з невстановленою слідством особою скерував ОСОБА_6 прибути до нотаріальної контори, розташованої по АДРЕСА_1, усвідомлюючи, що реєструє суб'єкт господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб схилив ОСОБА_6, який не мав наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, у присутності приватного нотаріуса підписати завчасно підготовлені невстановленими особами: довіреність; протокол загальних зборів учасників ТОВ Старксервіс ; статут ТОВ Старксервіс (код ЄДРПОУ 38292311); реєстр нотаріальних дій, після чого передати статут невстановленій слідством особі, тобто вчинив дії направлені на реєстрацію суб'єкта підприємництва.

Згідно положень ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Також слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Вказаним вище вироком жодним чином не досліджувалися взаємовідносини між ТОВ Велс Сервіс та ТОВ Старксервіс , а тому він не має приюдиційного значення для вирішення даної адміністративної справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, всі первинні документи, що укладалися між ТОВ Старксервіс та позивачем за спірними операціями, з боку ТОВ Старксервіс підписані його керівником ОСОБА_7, який приступив до виконання обов'язків директора з 04 грудня 2012 року, тобто зовсім іншою особою.

Стосовно посилань апелянта на те, що первинна документація зі сторони контрагента позивача підписана директором ОСОБА_7, який, відповідно до Протоколу допиту свідка від 22.03.2014 в рамках кримінального провадження за №32013110080000146 від 08.10.2013 щодо службових осіб ТОВ Стор Фуд Дистрибюшн за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, заперечує свою участь свою участь у створенні та діяльності ТОВ Старксервіс директором якого він вважається, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, колегія суддів зазначає наступне.

З установлених податковою перевіркою обставин не вбачаються підстави для висновку про неавтентичність підпису ОСОБА_7 на первинних документах від імені ТОВ Старксервіс . Адже податковим органом не проводилася почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_7 у представлених первинних документах, результати якої могли б засвідчити вказаний факт.

Крім того, відповідачем будь-яких доказів на підтвердження факту притягнення директора ТОВ Старксервіс ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво), не надано, як і не зазначено про наявність відповідного факту.

Водночас, згідно довідки Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України (бланк серія РК №0481298) громадянин ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Сміла, який у період взаємовідносин позивача з ТОВ Старксервіс виконував обов'язки директора останнього, станом на 15.02.2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався.

Відповідно до приписів ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому, встановлення певних фактів в ході оперативно-розшукових заходів, слідства у кримінальній справі, що стосується осіб, причетних до створення підприємства (постачальника), не є підставою для звільнення від доказування обставин в адміністративній справі і без відповідного судового рішення у кримінальній справі такі факти самі собою не є доказом вчинення злочину і допущення суб'єктом господарювання (покупцем) чи відсутності з боку останнього певного порушення вимог податкового законодавства.

Окрім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, 13.06.2014, згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі Акту документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Велс Сервіс №1004/26-59-22-13-15/38619548 від 24.04.2014 розпочато досудове розслідування за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.212 КК України, а саме за фактом можливого ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ Велс Сервіс , які здійснюючи фінансово-господарську діяльність на протязі 2013-2014 років, використовували фіктивне підприємство для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а саме ТОВ Старксервіс .

Згідно листа начальника СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві підполковника податкової міліції Новачука С.А. (вих. №21361/10/26-59-09-02 від 25.05.2015) кримінальне провадження №32014100100000063 від 21.05.2014 в частині кримінального правопорушення, зареєстрованого 13.06.2014 за матеріалами Акту перевірки №1004/26-59-22-13-15/38619548 від 24.04.2014 закрито прокуратурою Шевченківського району м. Києва на підставі п.2 ч. 1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.212 КК України, в діях службових осіб ТОВ Велс Сервіс .

Наведене свідчить, що органом досудового розслідування за наслідком перевірки дій службових осіб ТОВ Велс Сервіс з контрагентом ТОВ Старксервіс , пов'язаних з протиправною мінімізацією податкових зобов'язань перед державним бюджетом України, які відображені податковим органом у акті перевірки відповідачем, не знайшли свого підтвердження.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов'язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача ТОВ СТАРКСЕРВІС спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Колегія суддів також вважає, що окружний адміністративний суд обґрунтовано відступив від правової позиції Верховного Суду України викладену в постанові від 01.12.2015 №21-3788а15 у справі №826/15034/14 за позовом ТОВ Пеппермінт до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, на яку в своїй апеляційній скарзі посилається відповідач, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Саме по собі встановлення факту створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, не є свіченням неможливості такою особою поставити товар або надати послуги.

Зазначена обставина не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

Лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Старксервіс , які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, які свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Також колегія суддів враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року у справі № 808/7907/13-а, у якому, зокрема, закріплені межі доказування під час розгляду справ про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Так, Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позиції щодо можливості декларування показників податкової звітності на підставі документів, підписаних особою, яка заперечує свою причетність до здійснення господарської діяльності.

Так, у постанові від 04 жовтня 2016 року у справі № 810/7161/14 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Під час розгляду та вирішення даної справи колегія суддів враховує зазначений висновок Верховного Суду України у сукупності з ч. 4 ст. 72 КАС України, згідно якої вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вже було зазначено вище, відповідачем будь-яких доказів на підтвердження факту притягнення директора ТОВ Старксервіс ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво), не надано, як і не зазначено про наявність відповідного факту.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарської операції з ТОВ Старксервіс .

Більш того, згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №32013110000000012 від 17 січня 2013 року, в рамках якого слідчим прийнято постанову про призначення позапланової документальної перевірки позивача, вказане кримінальне провадження розслідувалось відносно громадян ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ Піар Партнер та ТОВ Ф'ючерс Інвест , а не відносно ТОВ Старксервіс чи ТОВ Велс Сервіс , і було закрите 06 вересня 2013 року, тобто до прийняття постанови про призначення позапланової перевірки позивача, на підставі частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Щодо допущення податковим органом процесуальних порушень при здійсненні контролюючих функцій перевірки платника податку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.

Вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки встановлено у пункті 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі якого проведена спірна перевірка позивача, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що право на проведення документальної позапланової перевірки виникає у контролюючого органу тільки за умови наявності підстав для її проведення, зокрема, за умови отримання законної постави слідчого.

Як вбачається з матеріалів справи, документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Велс Сервіс була проведена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та у ув'язку із надходженням постанови слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Тахтарова О.С. від 25 березня 2014 року Про призначення позапланової документальної перевірки , винесеної в рамках кримінального провадження №32013110000000012 від 17 січня 2013 року, внесеного до ЄРДР за частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, постанова слідчого Тахтарова О.С. від 25 березня 2014 року Про призначення позапланової документальної перевірки була скасована як незаконно прийнята постановою старшого прокурора відділу прокуратури м. Києва Барабаш Д.В. від 18 квітня 2014 року Про скасування постанов слідчого про призначення перевірок .

Тобто, станом на момент проведення перевірки та складання акта перевірки постанова про призначення перевірки була скасована, а тому законних підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача за період із 01 січня 2012 року по 31 березня 2014 року фактично не існувало.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно, в порушення вимог норм процесуального права, не було розглянуто його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та про виклик в якості свідка ОСОБА_7, в зв'язку з чим судом першої інстанції не були дослідженні належним чином всі обставини справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вказані клопотання були подані 13 березня 2017 року, тобто вже після винесення Окружним адміністративним судом м. Києва оскаржуваної постанови від 28 лютого 2017 року.

Також не можуть братися до уваги доводи представника відповідача під час апеляційного розгляду справи, що на момент подачі вказаних клопотань (13 березня 2017 року) рішення по справі судом ще прийнято не було, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, а саме зворотного боку останнього аркушу постанови Окружним адміністративним судом м. Києва від 28 лютого 2017 року, копію вказаного рішення представником позивача отримано ще 06 березня 2017 року, що спростовує доводи апелянта про відсутність такого рішення станом на 13 березня 2017 року.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи те, що оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу складено (прийнято) у зв'язку із несплатою позивачем грошового зобов'язання, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями, які визнано протиправними та скасовано, то відповідно вказані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу також є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 06 липня 2017 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.