Рішення

від 19.06.2017 по справі 922/4362/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017№922/4362/16

За позовом Приватного акціонерного товариства ХАРКІВФОРМВИДАВ

до Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Сьома Харківська державна нотаріальна контора

про визнання зобов'язань припиненими та скасування заборони відчуження

об'єктів нерухомого майна

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Сучков О.С. - довіреність № б/н від 31.03.2017;

Манойленко К.В. - довіреність № б/н від 31.03.2017;

Грабовий А. М. - довіреність б/н., від 31.03.2017;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство ХАРКІВФОРМВИДАВ (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори про визнання зобов'язань за Кредитним договором № 59 від 22.12.1995 року та Договором застави від 22.12.1995, які укладені між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВФОРМВИДАВ та Інвестиційно-комерційним акціонерним банком ЕРА припиненими; зняття заборони відчуження нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Харків, пров. Слюсарний, 1, а саме літ. А-2, літ. Б-2, літ. Е-1, літ. З-1, № 2, які є власністю позивача, накладену Сьомою Харківською державною нотаріальною конторою 26.12.1995, реєстраційний номер обтяження 5614556.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2016 порушено провадження у справі № 922/4362/16, її розгляд призначено на 10.01.2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.02.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі № 922/4362/16 на 15 днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2017 на підставі статей 16, 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Національний банк України, справу № 922/4362/17 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2017 суддею Літвіновою М.Є. прийнято справу № 922/4362/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 03.04.2017 року.

30.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Національним банком України подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечує проти того, що його визнано відповідачем у справі та зазначає, що виходячи з наданих позивачем доказів можна дійти висновку про те, що основне зобов'язання позивачем перед Інвестиційно-комерційним акціонерним банком Ера виконано, а тому у зв'язку з ліквідацією означеного банку зобов'язання є припиненими.

31.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Сьомої Харківської нотаріальної контори надійшли письмові пояснення щодо заявленого позову, в яких вона просить суд замінити її належним відповідачем та розглядати справу без її участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.04.2017 року.

В судовому засіданні 26.04.2017 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати зобов'язання за Кредитним договором № 59 від 22.12.1995 року та Договором застави від 22.12.1995, які укладені між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВФОРМВИДАВ та Інвестиційно-комерційним акціонерним банком ЕРА припиненими; зняти заборону відчуження нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Харків, пров. Слюсарний, 1, а саме: літ. А-2, літ. Б-2, літ. Е-1, літ. З-1, № 2, які є власністю ПАТ ХАРКІВФОРМВИДАВ шляхом скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону на відчуження нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 5614556.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року розгляд справи відкладено на 31.05.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2017 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинено провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сьому Харківську державну нотаріальну контору, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.06.2017 року.

16.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про зміну предмета позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати зобов'язання за Кредитним договором № 59 від 22.12.1995 року та Договором застави від 22.12.1995, які укладені між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВФОРМВИДАВ та Інвестиційно-комерційним акціонерним банком ЕРА припиненими; скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження (архівний запис) за реєстраційним номером 5614556, зареєстроване 06.09.2007 на об'єкт обтяження: нежитлова будівля, нежила (і) будівля (і), адреса: Харківська область, м. Харків, провулок Слюсарний, буд.1.

19.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.06.2017 року судом було досліджено подану позивачем заяву про зміну предмету позову та встановлено, що фактично за своїм змістом означена заява не є заявою про зміну предмета позову в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в ній позивач лише уточнив та деталізував раніше заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, суд приймає до розгляду вищевказану заяву позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.

Представник відповідача в судове засідання 19.06.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання 19.06.2017 року не з'явився, проте 16.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від нього надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 19.06.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.1995 року між позивачем (Позичальник) та Інвестиційно-комерційним акціонерним банком Ера (Банк) було укладено Кредитний договір № 59, відповідно до п. 1.1. якого Банк надає Позичальнику короткостроковий кредит в сумі 5 000 000 000 карбованців на строк з 22.12.1995 р. по 22.03.1996 р. Плата за кредит встановлюється у розмірі 140% річних та підлягає коригуванню при зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміні. Датою видачі кредиту вважається дата списання коштів згідно з платіжним дорученням з рахунку Банка-кредитора.

Позичальник повертає Банку кредит не пізніше 22.03.1996 р. шляхом перерахування коштів та позичковий рахунок, відкритий Позичальнику в Банку. Днем повернення коштів є дата зарахування грошових коштів на рахунок Банку (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що нарахування суми процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно за період з 21-го по 20-е число. Строк користування кредиту в перший місяць відраховується з дати підписання договору по 20 число поточного місяця включно.

Згідно з п. 1.2. Договору в якості забезпечення повернення кредиту та виконання зобов'язань за цим Договором Позичальник надає Банку Договір застави № 59/2 від 22.12.1995.

На виконання умов п. 1.2. Кредитного договору позивач, як Заставодавець уклав з Інвестиційно-комерційним акціонерним банком Ера , як Заставодержателем Договір застави, відповідно до умов якого передав в заставу основні будівлі літ. А-2, Б-2, Е-1, З-1, № 2, розташовані за адресою м. Харків, пров. Слюсарний, 1/11 загальною вартістю 11 265 000 000 карбованців, які є забезпеченням повернення отриманого кредиту та виконання фінансових зобов'язань згідно Кредитного договору № 59 від 22.12.21995 р. на суму 5 000 000 000 карбованців.

26.12.1995 року державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори була накладена заборона відчуження вищевказаного об'єкту нерухомості, реєстраційний номер обтяження 5614556.

Як вбачається з листів Національного банку України № 20-06007/77424 від 19.10.2015 та № 24-00010/88016 від 16.11.2015 Інвестиційно-комерційний акціонерний банк Ера 21.01.1993 року був виключений з Державного реєстру банків відповідно до рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання банків від 19.11.2001 № 339.

Згідно з доводів позивача, не спростованих відповідачем, будь-яка заборгованість перед Інвестиційно-комерційним акціонерним банк Ера за вищевказаними договорами у нього відсутні та не обліковується в бухгалтерському обліку підприємства, про що свідчить довідка №21 від 01.12.2016р., підписаною Керівником та головним бухгалтером ПАТ ХАРКІВФОРМВИДАВ .

З метою скасування заборони відчуження переданого в заставу за спірними правочинами нерухомого майна позивач звертався до третьої особи з заявою від 21.11.16 про знаття заборони відчуження нерухомого майна, проте третя особа листом № 3182/01-16 від 21.11.2016 відмовила позивачу у задоволенні його вимог, оскільки немає можливості перевірити факт виконання зобов'язань за спірними договорами.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки наявність записів в реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження належного позивачу нерухомого майна порушує його права як власника щодо користування, розпорядження та володіння вказаним майном.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як припинення правовідношення. Аналогічний спосіб захисту передбачено також у статті 20 Господарського кодексу України.

За таких обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту цілком відповідає положенням законодавства, оскільки в повній мірі забезпечує захист прав та інтересів позивача щодо припинення правовідносин за спірними Кредитним договором та Договором застави.

Відповідно до статті 1 Закону України Про заставу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (ч. 3 ст. 3 Закону України Про заставу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з п. 4 Прикінцевий та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене заставою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права застави. Однак, при цьому, слід враховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Інвестиційно-комерційний акціонерний банк Ера 21.01.1993 року був виключений з Державного реєстру банків відповідно до рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання банків від 19.11.2001 № 339.

При цьому, під час розгляду справи суду не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості позивача перед Інвестиційно-комерційним акціонерним банком Ера за спірними зобов'язаннями.

Враховуючи викладене, зокрема те, що Заставодержатель за Договором застави ліквідований у встановленому законодавством порядку і заборгованість відсутня, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення зобов'язань за спірним Кредитним договором та Договором застави.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині визнання припиненими зобов'язань за Кредитним договором та Договором застави є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Враховуючи, що спосіб захисту, який застосовується, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу, чинне законодавство не передбачає автоматичне скасування реєстраційних записів без прийняття відповідного судового рішення, з огляду на похідний характер позовних вимог до відповідача, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог позивача про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження (архівний запис) за реєстраційним номером 5614556, зареєстроване 06.09.2007 на об'єкт обтяження: нежитлова будівля, нежила (і) будівля (і), адреса: Харківська область, м. Харків, провулок Слюсарний, буд.1.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати зобов'язання за Кредитним договором № 59 від 22.12.1995 року та Договором застави від 22.12.1995, які укладені між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВФОРМВИДАВ та Інвестиційно-комерційним акціонерним банком ЕРА припиненими.

3. Скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження (архівний запис) за реєстраційним номером 5614556, зареєстроване 06.09.2007 на об'єкт обтяження: нежитлова будівля, нежила (і) будівля (і), адреса: Харківська область, м. Харків, провулок Слюсарний, буд.1.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.06.2017.

Суддя М.Є. Літвінова