Рішення

від 05.07.2017 по справі 910/7381/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017Справа №910/7381/17 За позовом Державного підприємства "Укрветсанзавод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Сталь"

про повернення коштів 27107,75 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача Гринько П. П. (за дов.);

від відповідача Лавренюк Р. А. (за дов.).

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 05.07.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Державне підприємство "Укрветсанзавод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Сталь" про повернення коштів за договором поставки № 159/7 від 06.03.2017 в сумі 27107,75 грн., з яких: 24 550, 00 грн. основний борг, 859,25 грн. пеня, 1 718,50 грн. штраф.

Ухвалою суду від 12.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7381/17, розгляд останньої призначено на 01.06.2017.

Ухвалою суду від 01.06.2017 розгляд справи відкладено на 22.06.2017.

В судовому засіданні 22.06.2017 судом була оголошена перерва до 05.07.2017.

Від позивача через відділ канцелярії господарського суду 04.07.2017 надійшли додаткові пояснення до позовної заяви (вих. № 86-1/17-333 від 22.06.2017), в яких позивач просив суд стягнути з відповідача 24 550, 00 грн. основного боргу, 542, 97 грн. інфляційні втрати за період з 23.03.2017 по 05.07.2017, 4 910, 00 грн. 20 % штрафу у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України, 211, 87 грн. 3 % річних за період з 23.03.2017 по 05.07.2017.

В судове засідання 05.07.2017 представники сторін з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач позовні вимоги з врахування поданих ним додаткових пояснень до позовної заяви (вих. № 86-1/17-333 від 22.06.2017) підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та надав в судовому засіданні відзив, копію якого вручив позивачу.

Подані позивачем додаткові пояснення до позовної заяві розцінені судом як заява про збільшення позовних вимог, та прийнята у відповідності до ст. 22 ГПК України, в подальшому розгляд позовних вимог здійснюється судом з врахуванням поданої заяви.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 150/17 від 08.03.2017, в частині поставки обумовленого договором товару.

Відповідач у своєму відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав не вжиття позивачем заходів для досудового врегулювання спору та з підстав невжиття позивачем жодних дій (в тому числі передбачених в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої Держарбітражем при раді Міністрів СРСР N П-6 від 15.06.1965) для прийняття продукції. На думку відповідача, позовні вимоги жодним чином не підтверджені документально.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Як підтверджується матеріалами справи, 06.03.2017 між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником був укладений договір поставки № 150/17 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язаний поставити покупцеві металопрокат (далі - товар), в кількості, якості й асортименті, зазначених в рахунках, що виставляються постачальником або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Покупець, згідно п. 1.2. договору зобов'язаний прийняти товар і оплатити його у строки, передбачені договором та додатками до нього.

Поставка товару здійснюється на умовах відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс-2010 , з урахуванням особливостей встановлених цим договором. Пунктом 2.2. договору передбачено, що якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати встановленим державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що постачальник несе відповідальність за поставку неякісного товару, якщо покупець завчасно, у встановленому порядку повідомить, що недоліки виникли до передачі товару покупцеві, або з причин, що існували до цього моменту.

Згідно п. 2.4. договору право власності на товар, а також усі ризики, переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві або перевізнику, що підтверджується підписом представника покупця/перевізника на видатковій накладній чи іншому документі, що підтверджує факт передачі товару покупцеві.

Строк поставки товару - 5 банківських днів після зарахування 100 % передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до договору (п. 2.5. договору).

Ціна одиниці товару (партії), що поставляється за договором є договірною ціною і вказується у відповідних рахунках, специфікаціях чи інших аналогічних документах на поставку товару (п. 3.1. договору).

Загальна суму договору сторони визначають з фактично замовленої, оплаченої та поставленої кількості товару і визначається сумою накладних.

Відповідно до п. 4.1. договору покупець зобов'язаний передоплатою сплатити продавцю за товар в розмірі 100 % на поточний рахунок постачальника.

Підписання особою, уповноваженою покупцем на прийняття товару видаткової накладної, свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю товару, вказаними постачальником у цій видатковій накладній (п. 5.1. договору).

В разі виявлення недостачі або недоліків товару під час його приймання за кількістю/якістю виклик представника постачальника є обов'язковим. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно, протягом 24-х годин з дня зазначеного у товаросупровідних документах (п.5.3. договору).

Згідно з положеннями п. 5.5. договору претензії щодо якості поставленого товару можуть бути заявлені покупцем до постачальника в строк не пізніше 5 календарних днів з дня передачі товару. Всі претензії пред'являються тільки з наданням всіх підтверджуючих документів.

Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2017 або до повного виконання взятих на себе зобов'язань (п. 8.1. договору).

На виконання умов договору, а саме п. 4.1. позивачем 06.03.2017 була здійснена оплата за товар, згідно рахунку на оплату від 01.03.2017 № 16816 в розмірі 24 550,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 06.03.2017 № 2101.

Як стверджує позивач, всупереч умовам договору постачальником було поставлено товар, а саме труба 273 неналежної якості.

При цьому, видаткова накладна № 11105 від 14.03.2017 на поставку труби 273 за рахунком на оплату продукції № 16816 від 01.03.2017, копія якої наявна в матеріалах справи, з боку позивача не підписана.

В подальшому, за твердженням позивача, 17.03.2017 Тернопільська філія Державного підприємства Укрветсанзавод надіслала на адресу відповідача претензію (вих. № 9 від 17.03.2017), в якій повідомила останнього про невідповідність товару, та просила замінити товар на належний або повернути кошти. 22.03.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача листа (вих. № 9/1 від 22.03.2017) з проханням про повернення коштів в розмірі 24 550,00 грн. 29.03.2017 Державним підприємством Укрветсанзавод було повторно направлено на адресу відповідача претензію (вих. № 86-1/17 - 163 від 29.03.2017), в якій позивач просив відповідача повернути кошти в розмірі 24 550, 00 грн. у добровільному порядку протягом п'яти робочих днів з дня одержання претензії.

Доказів повернення відповідачем позивачу передплати за товар в розмірі 24 550, 00 грн. та\або прийняття позивачем товару від відповідача на суму 24 550, 00 грн. або на іншу суму матеріали справи не містять.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 24 550, 00 грн. основного боргу, 4 910, 00 грн. 20 % штрафу за поставку неякісного (некомплектного) товару, 2 11, 87 грн. 3 % річних за період прострочення з 23.03.2017 по 05.07.2017 та 542, 97 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 23.03.2017 по 05.07.2017.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір № 030102 від 03.01.2017 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Так, згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ст. 662 ЦК України). Згідно з положеннями ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивач на виконання договору здійснив передплату за товар в розмірі 24 550, 00 грн., а відповідач передплачений (обумовлений договором) товар у строк визначений договором (5 банківських днів після зарахування 100 % передплати) не поставив. І доказів іншого матеріали справи не містять.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства (ст. 8 Закону).

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Зазначеним Законом (ст.9) визначено, що єдиною підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

За умовами п. 2.4. договору право власності на товар, а також усі ризики, переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві або перевізнику, що підтверджується підписом представника покупця/перевізника на видатковій накладній чи іншому документі, що підтверджує факт передачі товару покупцеві.

Пунктом 5.1 договору обумовлено, що товар за кількістю та якістю приймається матеріально-відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленої відповідно до діючого законодавства. За якістю товар передається та приймається - згідно із супровідними документами, що посвідчують якість товару, яка поставляється.

Підпис особи уповноваженої покупцем на прийняття товару видаткової накладної, свідчить про згоду покупця з характеристиками та кількістю товару, вказаними у цій видатковій накладній.

Відповідно до ст.712 ГК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця .

Видаткова накладна, довіреність, або інший документ (обумовлені п.2.4. договору), який містить підпис представника покупця/перевізника та підтверджує поставку товару саме у власність позивача в матеріалах справи відсутні.

Довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформлена відповідно до діючого законодавства, супровідні документи (п.5.1. договору), що посвідчують якість товару, який поставляється, та на підставі яких здійснюється поставка саме за якістю в матеріалах справи відсутні, відповідачем не подані.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що поставка передплаченого товару здійснена не була.

Статтею 673 ЦК України визначений обов'язок покупця передати товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Відповідно до ст.268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до ст.ст. 674, 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару має право за своїм вибором відмовитись від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, вимагати заміни товару. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умовами договору позивач і відповідач обумовили необхідність належних товаросупровідних документів на товар, що посвідчують якість товару (п.5.1. договору). Саме за цими документами здійснюється приймання товару за якістю.

Відповідно до п.5, п.8 ст.268 ГК України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Позивач відмовився від прийняття товару, відповідач своїм право не скористався та не розпорядився товаром у десятиденний строк.

Відповідно до ст.ст. 689, 690 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, одним із основних обов'язків покупця є прийняття ним товару. Однак у певних випадках, встановлених законом, покупець має право не виконувати цього обов'язку, так наведена норма встановлює, що покупець може не приймати товар в усіх випадках, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору.

Якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

Суд відхиляє твердження позивача щодо поставки йому відповідачем неякісного товару, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів здійснення відповідачем поставки позивачу товару за договором (у власність), а також доказів поставки товару із супровідними документами, що посвідчують якість товару. Відсутність документів та вимог відповідності товару певним державним стандартам та технічним умовам взагалі унеможливлюють прийняття товару за якістю, та перевірку товару щодо якості.

Щодо тверджень відповідача про не здійснення позивачем дій передбачених в Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої Держарбітражем при раді Міністрів СРСР N П-6 від 15.06.1965, суд зазначає.

Вказана інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок прийому продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю.

Вказана інструкція покладає обов'язки як на організацію - відправника так, і на підприємство - отримувача.

Так, у відповідності до п. 2 Інструкції в цілях збереження продукції та товарів при поставках та створення умов для своєчасного та правильного їх приймання отримувачами організація - відправник зобов'язаний забезпечити:

а) суворе дотримання встановлених правил пакування та тарування продукції, маркування та опломбування окремих міст;

б) точне визначення кількості відвантаженої продукції (ваги, кількості місць, ящиків, мішків, зв'язок, кип, пачок та інше);

в) при відвантаженні продукції в упакованих або затарених місцях вкладення в кожне місце передбаченого стандартами, технічними умовами, особливими умовами поставки, іншими обов'язковими правилами або договором документу (пакувального ярлика, кипної карти та інше), що свідчить про найменування та кількість продукції, що знаходиться в даному тарному місці;

г) чітке та ясне оформлення вантажних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про кількість продукції фактично відвантаженій кількості, своєчасну відправку цих документів отримувачу в установленому порядку;

д) суворе дотримання діючих на транспорті правил здачі вантажу до перевезення, їх навантаження та кріплення;

є) систематичне здійснення контролю за роботою осіб, зайнятих визначенням кількості відвантаженої продукції та оформлення на неї вантажних та розрахункових документів.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 N П-6, продукція приймається за транспортними і супровідними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам ті ін.) відправника і за відсутності всіх або деяких з цих документів складається акт в якому зазначається, які документи відсутні.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували складання такого акту. Водночас у матеріалах справи відсутні також і видаткова (підписана з обох сторін договору) та товаротранспортна накладна на поставлений відповідачем позивачу 14.03.2017 товар.

Крім того, відповідач у випадку не прийняття позивачем поставленого відповідачем позивачу товару за договором (не підписання видаткової накладної) не був позбавлений права вчинити дії визначені Інструкцією для фіксування факту поставки. Однак, відповідачем таких дій вчинено не було, і доказів іншого матеріали справи не містять.

Вказане за переконанням суду свідчить про недобросовісність відповідача, як продавця та про недотримання ним його обов'язків, в тому числі визначених Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, щодо чіткого та ясного оформлення вантажних та розрахункових документів, які в свою чергу передують виконанню позивачем, як покупцем його обов'язків по прийманню товару.

Крім того в договорі сторони обумовили необхідність прийняття товару за кількістю - на підставі видаткової накладної або товаро-транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої Держарбітражем при раді Міністрів СРСР N П-6 від 15.06.1965.

У той же час за якістю - товар приймається згідно із супровідними документами, що посвідчують якість товару , що поставляється, а не за Інструкцією П-6, П-7 (п.5.1. договору).

Як встановлено судом супровідні документи, що посвідчують якість товару, що поставлявся відповідачем відсутні, не були надані позивачу и не подані суду. Таким чином прийняття товару за якістю без документів, що посвідчують його якість, та визначають стандарти та технічні умови, яким повинен відповідати товар (п.2.2. договору) взагалі неможливо. В наданій відповідачем накладній також відсутні будь-які посилання на документи щодо якості товару, та державні стандарти та технічні умови, яким повинен відповідати товар.

При цьому, враховуючи, що матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів поставки відповідачем позивачу товару за договором, не дотримання позивачем при прийманні товарів вищевказаної інструкції, жодним чином не спростовує тверджень позивача про не поставку йому відповідачем обумовленого товару на суму 24 550, 00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що відповідач не передав товар у встановлений договором строк позивачу, і доказів іншого матеріали справи не містять, у позивача виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу претензій вих. № 9 від 17.03.2017, вих. № 9/1 від 22.03.2017, вих. № 86-1/17 - 163 від 29.03.2017 та/або доказів їх отримання відповідачем, відповідно із матеріалів справи достеменно не вбачається, що заборгованість у відповідача перед позивачем щодо повернення коштів передплати виникла саме з 23.03.2017.

З огляду на вищевказане суд зазначає наступне.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі N 43/308-10.

Отже, з огляду на вищевказане позовні вимоги позивача про повернення йому передплати відповідають положенням частини другої статті 693 ЦК України , і відповідно підлягають задоволенню, як доведені та обґрунтовані.

Крім того, відповідач у своєму відзиві не заперечує факт отримання від позивача листа № 9 від 17.03.2017, та зазначає, що не має права кваліфікувати такий лист як претензію.

Судом відхиляються заперечення відповідача стосовно не вчинення позивачем жодних дій щодо досудового врегулювання спору, оскільки в силу положень ч. 1 ст. 6 ГПК України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 по справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визнано, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено Законом або іншими нормативно-правовими актами України

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 910, 00 грн. 20 % штрафу у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України, за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У даному випадку позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГК, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

- якщо порушені умови зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг).

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що позивачу відповідачем був поставлений за договором, та позивачем був прийнятий за договором який - не будь товар, зокрема не якісний та/або некомплектний. Відповідно суд не вбачає підстав для стягнення штрафу з відповідача, оскільки відповідні позовні вимоги не доведені позивачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 542, 97 грн. інфляційний втрат за період з 23.03.2017 по 05.07.2017 та 211, 87 грн. 3 % річних за період з 23.03.2017 по 05.07.2017.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в обсязі визначеному позивачем. При здійсненні перевірки розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивачем правильно здійснені вказані розрахунки.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано до матеріалів справи доказів, що відповідають вимогам ст. 33, 34 ГПК України та спростовували б докази надані позивачем на підтвердження обставин справи.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав свої обов'язки щодо поставки товару обумовленого договором та щодо повернення грошових коштів сплачених за непоставлений товар, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Сталь" (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 16, офіс 8, ідентифікаційний код 40868032) на користь Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код 38519326) 24 550 (двадцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 542 (п'ятсот сорок дві) грн. 97 коп. інфляційних втрат, 211 (двісті одинадцять) грн. 87 коп. 3 % річних та 1 340 (одна тисяча триста сорок) грн. 00 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 06.07.2017.

Суддя І.В.Усатенко