Рішення

від 04.07.2017 по справі 910/9783/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2017Справа №910/9783/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЦРУ

про стягнення 28.641,06 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Вовк А.В., довіреність № б/н від 30.06.2017

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЦРУ 28.641,06 грн., з яких: 23.504,00 грн. основного боргу, 3.317,66 грн. пені, 1.454,22 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 365,18 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 3-0101/16 від 31.12.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9783/17 та призначено її до розгляду на 04.07.2017.

Позивач в судове засідання 04.07.2017 не з'явився.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 21.06.2017 було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103041969214 на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : 49000, м. Дніпро, вул. Мічуріна, 9, яка згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням позивача.

Позивач ухвалу суду від 21.06.2017, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 27.06.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103041969214.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.

Відповідачем в судовому засіданні 04.07.2017 подано клопотання про витребування у позивача розрахунок заборгованості за договором поставки з урахування часткового погашення суми боргу в розмірі 500,00 грн.

Суд розглянувши дане клопотання відмовив в його задоволені, оскільки відповідачем подано докази перерахування ним позивачу коштів в сумі 500,00 грн. та здійснення позивачем розрахунку суми боргу не підтвердить обставини необхідні для вирішення справи.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 04.07.2017 відзиві на позовну заяву зазначає наступне. Відповідно до умов договору поставки, оплата кожної чергової партії продукції здійснюється з розрахункового рахунку покупця (позивача) на розрахунковий рахунок продавця (відповідача). Відповідач обслуговується у ПАТ КБ Приватбанк на умовах овердрафту. Оскільки станом на грудень місяць 2016 року відповідач мав заборгованість перед Банком по овердрафту, дана обставина надала Банку можливість здійснювати автоматичне списання грошових коштів, які надходять на розрахунковий рахунок відповідача, в рахунок погашення боргу. З огляду на зазначене, та з метою забезпечення належного виконання зобов'язань по договору, відповідачем було направлено позивачу рахунок на оплату по замовленню № 337 від 22.12.2016. на здійснення оплати партії продукції на суму 43.506,00 грн. на розрахунковий рахунок Відповідача в ПАТ Укрексімбанк . Однак позивачем було проігнорований зазначений рахунок, та всупереч йому здійснено оплату авансового плату же на реквізити відповідача в ПАТ КБ Приватбанк , зазначені в договорі поставки. Внаслідок цього сплачена сума грошових коштів була автоматично списана в рахунок погашення заборгованості відповідача по овердрафту, тому як надходження на розрахунковому рахунку відповідача вона не відобразилася. Саме з цієї причини виникла прострочка виконання зобов'язання щодо поставки чергової партії продукції. Відповідач не заперечує факту допущення прострочення виконання не грошового зобов'язання, але просить суд врахувати, що дане прострочення сталося з вини позивача, а ому є підстави для застосування ст. 616 Цивільного кодексу України. Також зазначає, що 03.07.2017 відповідачем було повернуто позивачу частину авансового платежу в сумі 500,00 грн. Просить задовольнити позов частково в розмірі 23.004,00 грн.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника позивача.

В судовому засіданні 04.07.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЦРУ (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю І-ПАК (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 3-0101/16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець продає, а покупець купує продукцію - гранулу ПВД в асортименті(далі - продукція).

Спір виник внаслідок того, що відповідач поставку продукції позивачу не здійснив, а тому сплачені за продукцію кошти підлягають поверненню позивачу. При цьому позивачем за порушення термінів поставки продукції нараховано пеню. Окрім цього у зв'язку з неповерненням суми оплаченого товару позивачем нараховані збитки від зміни індексу інфляції та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016.

Згідно з п. 2.3 договору ціна, кількість, марка продукції, що поставляється за цим договором, вказується в рахунку-фактурі, накладній або товаротранспортній накладеній на кожну партію продукції.

Відповідачем позивачу було виставлено рахунок № 337 від 22.12.2016 на оплату продукції (гранула ПВТ 1-й сорт) у кількості 1500 кг вартістю 43.506,00 грн.

В п. 5.1 договору визначено, що розрахунок за кожну партію продукції покупець проводить авансовим платежем шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця або на протязі одного дня після поставки продукції.

Позивач перерахував на рахунок відповідача, що зазначений в договорі, кошти в розмірі 43.506,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2138 від 22.12.2016.

Відповідно до п. 4.2 договору поставка продукції проводиться не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту оплати конкретної партії товару.

Згідно з п. 4.3 договору товар вважається прийнятим по кількості відповідно належно оформленої накладної.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв продукцію на суму 13.002,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 8 від 23.01.2017.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання по договору виконав не в повному обсязі, а саме не поставив позивачу продукцію на суму 30.504,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 08/02-1 від 08.02.2017 про повернення грошових коштів за непоставлений товар в розмірі 30.504,00 грн.

Відповідачем на виконання листа позивача було частково повернуто позивачу кошти в розмірі 5.000,00 грн. згідно платіжного доручення № 221 від 22.02.2017 та в розмірі 2.000,00 грн. згідно платіжного доручення № 301 від 29.03.2017.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором продукцію позивачу у визначений строк в повному обсязі не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).

Як зазначалось раніше позивач звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені за продукцію кошти.

Проте, відповідач кошти позивачу повністю не перерахував та на момент звернення позивача з позовом борг становив 23.504,00 грн.

Разом з цим, відповідачем подано платіжне доручення № 67 від 04.07.2017, яке свідчить про перерахування відповідачем позивачу згідно листа № 08/02-1 від 08.02.2017 коштів в розмірі 500,00 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 500,00 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 23.004,00 грн. на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки продукції не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву підтверджує ту обставину, що ним не було здійснено своєчасну поставку продукції за договором.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що продавець за порушення термінів поставки сплачує покупцю пеню в розмірі 0,25% від вартості неоплаченої продукції, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Оскільки прострочення з постачання продукції мало місце, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3.317,66 грн. пені (за обґрунтованими розрахунками).

Заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки задоволенню не підлягає з огляду на наступне

Згідно зі ст. 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Посилання відповідача на те, що позивач навмисно перерахував кошти за продукцію на інший рахунок ніж зазначений відповідачем у рахунку № 337 від 22.12.2016 не приймаються судом до уваги, оскільки сторонами не було внесено зміни до умов договору щодо здійснення розрахунків на інший рахунок, а отже не підтверджено вину позивача.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач уклавши договір розраховував на отримання продукції.

Відповідач уклавши договір погодився про те, що поставка має бути ним здійснена протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту оплати партії товару.

Відповідач усвідомлюючи можливі для нього негативні наслідки, пов'язані із здійсненням позивачем розрахунків на рахунок що зазначений у договорі, мав можливість звернутись до позивача з пропозицією внесення змін до договору в частині визначення номеру рахунку за яким позивачу слід здійснювати розрахунки.

Отже, посилання відповідача на те, що продукцію не поставлено, у зв'язку із здійсненням позивачем оплати на інший рахунок ніж зазначений в договорі не може бути визнана винятковою обставиною, яка призвела до порушення відповідачем зобов'язання.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлену продукцію.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на попередню оплату продукції є необґрунтованими.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом прийнято до уваги той факт, що відповідач сплатив суму основного боргу після порушення провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 500,00 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЦРУ (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, код ЄДРПОУ 38039579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК (49000, м. Дніпро, вул. Мічуріна, 9, код ЄДРПОУ 39436403) 23.004 (двадцять три тисячі чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 3.317 (три тисячі триста сімнадцять) грн. 66 коп. пені, 1.498 (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім) грн. 36 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 06.07.2017.

СуддяВ.В.Сівакова