Постанова

від 22.08.2017 по справі 910/9783/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2017 р. Справа № 910/9783/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

представники сторін: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК", м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ", м. Київ,

про стягнення 28 641,06 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" (надалі - ТОВ "І-ПАК"/позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" (надалі - ТОВ "ЦРУ"/відповідач) про стягнення 23 504,00 грн. боргу, 3 317,66 грн. пені, 365,18 грн. 3% річних, 1 454,22 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "ЦРУ" умов договору № 3-0101/16 від 31.12.2015, а саме, поставки частини продукції з порушенням встановлених договором строків поставки, непоставки іншої частини продукції та неповернення попередньої оплати за непоставлену продукцію.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9783/17 та призначено її до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 позов задоволено частково; припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 500,00 грн. основного боргу; стягнуто з ТОВ "ЦРУ" на користь ТОВ "І-ПАК" 23 004,00 грн. основного боргу, 3 317,66 грн. пені, 1 498,36 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 712, 693, 610, 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 218, 230 Господарського кодексу України, встановив факт неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" зобов'язань, передбачених договором № 3-0101/16 від 31.12.2015 та прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК".

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, товариство з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" (надалі-апелянт) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної ТОВ "ЦРУ" вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. При цьому, скаржник з посиланням на приписи ст. 614 Цивільного кодексу України зазначає про відсутність своєї вини та наявність прострочення кредитора.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 призначено на 22.08.2017.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3325/17 від 21.08.2017 у зв'язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/9783/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.08.2017 для розгляду справи № 910/9783/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді Чорна Л.В., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 прийнято до свого провадження справу № 910/9783/17 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 колегією суддів: головуючий суддя-Разіна Т.І. (доповідач), судді:Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Встановлено, що в судове засідання представники сторін не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи від позивача та відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими поштовими поверненнями, про те сторони (позивач та відповідач) не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України України, та виходячи з того, що явка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 таких представників не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" (далі - покупець) було укладено договір поставки № 3-0101/16 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує продукцію - гранулу ПВД в асортименті (далі - продукція).

Згідно з п. 2.3 договору ціна, кількість, марка продукції, що поставляється за цим договором, вказується в рахунку-фактурі, накладній або товаротранспортній накладеній на кожну партію продукції.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що поставка продукції проводиться не пізніше 5 календарних днів з моменту оплати конкретної партії товару.

Згідно з п. 4.3 договору товар вважається прийнятим по кількості відповідно належно оформленої накладної.

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунок за кожну партію продукції покупець проводить авансовим платежем шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця або протягом одного дня після поставки продукції.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що продавець за порушення термінів поставки сплачує покупцю пеню в розмірі 0,25% від вартості неоплаченої продукції, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ЦРУ" позивачу було виставлено рахунок № 337 від 22.12.2016 на оплату продукції (гранула ПВТ 1-й сорт) у кількості 1 500 кг вартістю 43 506,00 грн.

ТОВ "І-ПАК" перерахувало на рахунок відповідача, що зазначений в договорі, кошти в розмірі 43 506,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2138 від 22.12.2016.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв продукцію на суму 13 002,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 8 від 23.01.2017.

Отже, ТОВ "ЦРУ" свої зобов'язання за договором виконало не в повному обсязі, а саме, не поставило позивачу продукцію на суму 30 504,00 грн.

ТОВ "І-ПАК" звернулося до ТОВ "ЦРУ" з листом № 08/02-1 від 08.02.2017 про повернення грошових коштів за непоставлений товар в розмірі 30 504,00 грн.

Відповідачем на виконання листа позивача було частково повернуто ТОВ "І-ПАК" кошти в розмірі 5 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 221 від 22.02.2017 та в розмірі 2 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 301 від 29.03.2017.

Також відповідачем на виконання листа № 08/02-1 від 08.02.2017, було перераховано позивачу 500,00 грн. згідно платіжного доручення № 67 від 04.07.2017.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, продукцію позивачу у визначений строк в повному обсязі не поставив, кошти позивачу повністю не перерахував та на момент звернення ТОВ "І-ПАК" з позовом сума передоплати становила 23 504,00 грн.

Як зазначалось вище, 04.07.2017 ТОВ "ЦРУ" перерахувало позивачу 500,00 грн., в якості повернення передоплати.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявного факту порушення ТОВ "ЦРУ" умов договору, а саме, непоставки іншої частини продукції, та, відповідно, наявністю у позивача права вимагати повернення коштів (передоплати) у розмірі 23 004,00 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині стягнення 500,00 грн. боргу на підставі п. 1-14 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки зазначена сума коштів була перерахована відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, а відповідно до п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлену продукцію.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

Відповідно до п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних на попередню оплату продукції є необґрунтованими.

Як вбачається, місцевим господарським судом також задоволено вимоги ТОВ "І-ПАК" про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 317,66 грн., у зв'язку з несвоєчасною поставкою продукції за договором.

Проте, колегія суддів не може погодитись із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. (ст.ст. 628 629 вказаного кодексу).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію за неналежне виконання зобов'язання у відсотковому відношенні до суми неоплаченої продукції за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 6.2 договору передбачено, що продавець за порушення термінів поставки сплачує покупцю пеню в розмірі 0,25% від вартості неоплаченої продукції, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Тобто, у вказаному пункті договору сторони на власний розсуд визначили розмір (відсоткове відношення) пені, у разі неналежного виконання продавцем умов договору.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач, у порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки продукції не здійснив, тобто, прострочив виконання зобов'язання.

Як зазначалось вище, ТОВ "ЦРУ" позивачу було виставлено рахунок № 337 від 22.12.2016 на оплату продукції вартістю 43 506,00 грн., який виконано ТОВ "І-ПАК" у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 2138 від 22.12.2016 на перерахування 43 506,00 грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачем повністю оплачена продукція, тобто, відсутня неоплачена продукція.

Враховуючи умови договору, а саме, п. 6.2 та те, що продукція, визначена договором, позивачем оплачена, то, відповідно сума до стягнення з відповідача пені відсутня (0,00 грн. (вартість неоплаченої продукції) * 0,25% * кількість днів прострочення поставки продукції = 0,00 грн.).

З огляду на викладене, рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 в частині стягнення з ТОВ "ЦРУ" на користь ТОВ "І-ПАК" 3 317,66 грн. пені підлягає скасуванню, з прийняттям у вказаній частині нового рішення про відмову у позові.

Враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на позивача у справі - ТОВ І-ПАК .

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/9783/17 скасувати в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ЦРУ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" 3 317,66 грн. пені та 185,04 грн. судового збору.

3.Прийняти нове рішення у вказаній частині, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" у стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю ЦРУ 3 317,66 грн. пені.

4.В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у праві № 910/9783/17 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Мічуріна, буд. 9, ідентифікаційний код 39436403) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ЦРУ (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5 ідентифікаційний код 38039579) 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят ) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

7. Справу № 910/9783/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв