ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2017Справа №910/8414/17
За позовом Публічного акціонерного товариства Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики
до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет про стягнення 4014267,15 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - Величко Д.В. (представник за довіреністю);
від відповідача - Івженко Г.М. (представник за довіреністю).
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення з Відповідача заборгованості з відшкодування інфляційної складової лізингових платежів та суми ПДВ (останньої - нарахованої на залишок викупної вартості предмету лізингу від його договірної оцінки) за Договором фінансового лізингу від 31.10.2000 № 652, оскільки Відповідач у добровільному порядку відмовляється ці суми відшкодувати.
Відповідач вимоги позову заперечує, так як вважає, що ним з Позивачем було досягнуто згоди зменшити лізингові платежі, та вважає, що ПДВ Позивачем нараховується неправильно та не правомірно. Також Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог даного спору.
У судових засіданнях 19.06.2017 та 05.07.2017 судом оголошувалася перерви.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у судових засіданнях, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
31.10.2000 між Відповідачем, як лізингоодержувачем, та Позивачем, як лізингодавцем, було укладено договір фінансового лізингу (зі змінами та доповненнями, далі разом - Договір), за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у строкове платне користування нерухоме майно - будівлю корпусу № 2, що належить лізингодавцю (далі - Об'єкт лізингу), за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка 1-б (колишня адреса: вул. Старокиївська 10). Об'єкт лізингу, відповідно до п. 2.1 Договору вважається переданим лізингоодержувачу у користування з дати підписання Договору.
Відповідно до розділу 3 Договору, розмір місячного лізингового платежу на дату підписання цього Договору складається із 17879 грн., що є платою за користування об'єктом лізингу, та 12814 грн., що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу яка йде на його викуп і суми відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу. Лізингоодержувач, за погодженням з Лізингодавцем, може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.
Відповідно до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг , сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Відповідно до п. 3.3 Договору, лізингові платежі сплачуються, окрім відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця.
Відповідно до п. 3.2 Договору, розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, окрім розміру відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, визначається шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Отже, до складу щомісячного лізингового платежу входить сума інфляційного збільшення, яка обраховується шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Судом досліджено у сукупності умови Договору та звіт про оцінку предмету лізингу, та встановлено, що сума 12814 грн. є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, і суми відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу до неї не входять, відтак індексації підлягає саме сума 12814 грн.
Предметом спору є заборгованість Відповідача в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі корекції цього лізингового платежу на індекс інфляції в розмірі 3542711,95 грн. з ПДВ (розмір ПДВ нарахований на індексацію), та розміру ПДВ на чисті платежі з відшкодування вартості об'єкта лізингу на суму 471555,20 грн., а загалом - у сумі 4014267,15 грн., яку відповідно до наданого суду розрахунку Позивач нараховує за період з листопада 2000 року по березень 2016 року.
Заперечення Відповідача проти позову, що шляхом підписання актів звірки на суми платежів без коригування на індекс інфляції сторони дійшли згоди внести зміни у Договір у частині зменшення розмірів лізингових платежів (що сальдо між ними становить суми лізингових платежів без нарахування на них інфляції), то такі заперечення судом відхиляються.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою акти звірки є фінансовими обліковими документами по підприємству, а не укладеними ними правочинами. Указані акти, хоча підписані за участі першого заступника голови правління Позивача та керівника Відповідача, проте, по-перше, відсутні докази наявності повноважень у цих осіб вносити зміни в Договір саме шляхом підписання актів, та по-друге, відсутні докази наявності, шляхом підписання такого роду актів, волі учасників саме внести зміни у Договір, оскільки тексти актів не містять посилань, що сторони дійшли згоди внести зміни в Договір в частині зменшення розміру щомісячного лізингового платежу шляхом відмови від коригування на індекс інфляції або дійшли згоди зменшити розміри лізингових платежів шляхом прощення боргу (прощення інфляції).
Натомість, у п. 3.1 Договору сторони погодили, що лізингоодержувач, за погодженням з лізингодавцем, може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.
Враховуючи, що указаним пунктом Договору не деталізовано, яким саме чином має відбуватися таке погодження та перенос , то суд приходить до висновку, що такі дії мають вчинятися або у формі, у якій вони раніше вчинялися сторонами - наприклад, якщо розмір і порядок формування лізингового платежу було встановлено у Договорі, то зміна його розміру чи порядку формування може відбуватися тільки шляхом внесенням сторонами змін у Договір у тій же формі, у якій він укладався - двостороннє підписання правочину про внесення змін до Договору.
Або за взаємною згодою шляхом створення такого звичаю ділового обороту, який би мав чітке вольове спрямування на реалізацію певної передбаченої Договором норми саме конкретним шляхом.
Дослідивши правовідносини сторін щодо порядку та розмірів сплати лізингових платежів судом встановлено, що шляхом оплати їх без індексації та враховуючи, що між сторонами не укладалися правочини про відмову від індексації, а також, оскільки Позивач сплати індексації до подачі позову не вимагав, хоча по кожному з договірних періодів її сплати строк оплати вже настав, і Відповідач не заперечував проти пропозицій Позивача не сплачувати індексацію у встановлені договірні строки, то отже з такого звичаю ділового обороту, який склався між сторонами, вбачається воля сторін на перенесення строків сплати інфляційної складової лізингових платежів до того часу, коли Позивач заявить вимогу про їх сплату, яку Позивач заявив виставивши Відповідачу рахунок на оплату інфляційної складової (копія рахунку, опису вкладення до цінного листа та чеку пошти залучені до справи).
Оскільки строки оплати рахунку не встановлені, то за ст. 530 ЦК України Відповідач повинен був сплатити інфляційну складову лізингових платежів у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, яку (вимогу) Позивач фактично висловив виставивши до сплати рахунок (направивши поштою), однак Відповідачем оплати зроблено не було.
Розрахунок заборгованості з інфляційної складової лізингового платежу, який наданий Позивачем, судом визнано частково обґрунтованим, а саме у сумі 3534098,11 грн. Дана суму судом обраховано віднявши від розрахунку втрат від інфляції Позивача суму інфляційної складової лізингового платежу (з нарахованим на інфляційну складову ПДВ - 8613,84 грн., де 7178,20 грн. інфляційна складова та 1435,64 грн. ПДВ), яка нарахована на суму дострокової сплати залишку вартості об'єкту лізингу - 717820 грн., так як остання була сплачена 15.03.2016, тобто 15.03.2016 цієї заборгованості вже не існувало, тому індексації вона не підлягає (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 N 62-97р).
Отже, вимоги позову про стягнення інфляційної складової лізингового платежу судом задовольняються частково у сумі 3534098,11 грн.; у іншій частині суд у позові відмовляє за необґрунтованістю, що наведено вище.
Заперечення Відповідача проти нарахування ПДВ на суму інфляції судом відхиляються, оскільки у даному випадку інфляційна складова є частиною боргу - частиною лізингового платежу, тому є об'єктом оподаткування ПДВ.
Також, оскільки судом встановлення перенесення сторонами строків сплати інфляційної складової лізингового платежу, то у даному випадку на правовідносини сторін поширюються норми податкового законодавства, що діяло на момент виникнення обов'язку сплати після перенесення таких строків та встановлення нових строків.
Відповідно до п. 187.6 ст. 187 ПК України, у редакції на момент виникнення обов'язку оплати після перенесення строків, датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу). Відтак, на суми лізингових платежів, до складу яких входить лізингова складова, нараховується ПДВ на підставі п. 187.6 ст. 187 ПК України, та з урахуванням пп. а пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
Враховуючи наведене, оскільки строки оплати інфляційної складової та нарахованої на неї ПДВ були перенесені вказаним вище судом шляхом та строк оплати настав по сплину 7ми днів від направлення поштою 03.02.2017 рахунку № СЧ-0000513, то заява Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає, так як строк позовної давності до вимог спору про стягнення інфляційної складової (з ПДВ) Позивачем не пропущено у зв'язку з перенесенням сторонами строків оплати.
Щодо вимог позову про стягнення суми ПДВ, нарахованої на суму дострокової сплати у частині, в якій ПДВ ще не сплачено Відповідачем (471555,20 грн. заборгованості зі сплати ПДВ), то дійсно за умовами законодавства на момент укладення Договору передбачалася, що сума ПДВ сплачується при переході права власності, натомість відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України Про податок на додану вартість , у редакції, яка набрала чинності після укладення Договору, дозволяється на вибір Позивача - або щоб сплата ПДВ відбувалася при переході права власності на предмет лізингу, як це було на момент укладення Договору, або вимагати сплати ПДВ при сплаті кожного з лізингових платежів, як норми податкового законодавства передбачають на даний час.
Як убачається з волевиявлення Позивача, він вимагає сплати ПДВ разом зі сплатою лізингових платежів, та зокрема, разом зі сплатою інфляційної складової лізингового платежу (перенесення та настання строку оплати якого описано вище) та разом зі сплатою залишку вартості об'єкту лізингу (який був сплачений 15.03.2016), що дозволено описаним вище законом, відтак Відповідач це зобов'язання повинен виконати.
Розрахунок заборгованості зі сплати ПДВ в сумі 471555,20 грн., який наданий Позивачем, судом перевірено та визнано обґрунтованим та арифметично правильним. Отже, вимоги позову про стягнення заборгованості зі сплати ПДВ в сумі 471555,20 грн. судом задовольняються повністю.
Також, судом встановлено, що відбулося перенесення строків сплати ПДВ, що дозволено законом та обгрунтвоано вище судом, та Позивач виставив вимогу про сплату ПДВ у спірній сумі направивши Відповідачу рахунок на оплату ПДВ (копія рахунку, опису вкладення до цінного листа та чеку пошти залучені до справи).
Оскільки строки оплати рахунку не встановлені, то за ст. 530 ЦК України Відповідач повинен був сплатити ПДВ у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, яку (вимогу) Позивач фактично висловив виставивши до плати рахунок (направивши поштою), однак Відповідачем оплати зроблено не було.
Враховуючи наведене, оскільки строк сплати ПДВ настав по сплину 7ми днів від направлення поштою 03.02.2017 рахунку № СЧ-0000515, то заява Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає, так як строк позовної давності до вимог спору про стягнення ПДВ Позивачем не пропущено.
Підсумовуючи наведене, позовні вимоги задовольняються частково.
Судовий збір за ст. 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет (м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б; ідентифікаційний код 19131822) на користь Публічного акціонерного товариства Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики (м. Київ, вул. Старокиївська, 10; ідентифікаційний код 14309356) 3534098 (три мільйони п'ятсот тридцять чотири тисячі дев'яносто вісім) грн. 11 коп. заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів, 471555 (чотириста сімдесят одну тисячу п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 20 коп. заборгованості з ПДВ, а також 60084 (шістдесят тисяч вісімдесят чотири) грн. 80 коп. судового збору.
Видати наказ.
У іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.07.2017
Суддя Сташків Р.Б.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.07.2017 |
Оприлюднено | 09.07.2017 |
Номер документу | 67619884 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні