Постанова

від 20.06.2017 по справі 910/21334/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа№ 910/21334/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.06.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року

у справі №910/21334/16 (суддя - Ковтун С.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТАЙМ ТУ ГОУ

до товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК

про стягнення 85 255,00 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року у справі № 910/21334/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТАЙМ ТУ ГОУ 85 255,00 грн., 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю ТТВК звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року у справі № 910/21334/16 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А. апеляційну скаргу у справі № 910/21334/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник ТОВ ТТВК надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Як вважає відповідач, позивач не довів до нього умови туриста про перевезення регулярним рейсом, а тому він мав право змінити рейс та час вильоту. Зміна авіаперевізника відбулась 14.03.2016 року, про що відповідач повідомив позивача за допомогою системи бронювання та надіслав нове підтвердження. Отже, як вважає відповідач, він виконав вимоги ч. 8 ст. 20 Закону України Про туризм щодо своєчасного повідомлення про зміну обставин, що надавало право позивачу, як турагенту, та туристу відмовитись від туру або змінити його на інший. Купівля позивачем квитків, їхня вартість, порядок оплати або компенсація, відповідальність жодними чином не були узгоджені з відповідачем, а тому витрати на їх придбання є витратами позивача, які понесені за власною ініціативою і не можуть бути збитками.

Представники ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у письмових поясненнях на скаргу. Представники вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просили відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. На думку позивача, порушення відповідачем своїх зобов'язань, полягає в безпідставній зміні замовленого перельоту 06.08.2016 року для восьми туристів з Барселони до Києва з регулярного рейсу, який виконувала авіакомпанія Міжнародні авіалінії України , на чартерний рейс авіакомпанії Роза вітрів . Як зазначає позивач, зміна авіарейсу не пов'язана з його скасуванням, і обов'язковість забезпечення відповідачем перельоту туристів саме регулярним рейсом авіакомпанії Міжнародні авіалінії України слідувала з підтвердження відповідачем 29.02.2016 року за № 591150/01 індивідуальної заявки про бронювання перевезення, яке, як вважає позивач, є договором перевезення транспортом загального користування. Про зміну умов перевезення відповідач повідомив позивача тільки 25.05.2016 року, у зв'язку з чим для забезпечення перевезення восьми туристів 06.08.2016 року з Барселони до Києва на умовах укладеного з ними договору (регулярний рейс авіакомпанії Міжнародні авіалінії України ) позивач самостійно придбав квитки на даний рейс, понісши витрати у розмірі 85255 грн. Дані витрати позивач кваліфікує як збитки, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, Київським апеляційним господарським судом було витребувано у сторін додаткові докази по справі, а саме, докази, які б підтверджували бронювання білетів саме на регулярний рейс авіакомпанії Міжнародні авіалінії України та інформування про це відповідача.

Так, на виконання вимог суду, як позивач, так і відповідач надали роздруківки електронного листування з якого вбачається, що відповідач знав та був попереджений, що туристи бронювали саме регулярний рейс авіакомпанії Міжнародні авіалінії України та про це було застереження.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відносини між ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ та ТОВ ТТВК засновані на агентському договорі № 2095-13, який укладено 08.11.2013 (далі - агентський договір). За умовами агентського договору, ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ , як турагент, зобов'язалось за винагороду надавати ТОВ ТТВК , як туроператору, послуги з реалізації туристичного продукту туристу шляхом укладення договору про надання туристичного продукту (туристичних послуг) від імені та за дорученням туроператора.

В розумінні агентського договору (п. 1.3) туристичним продуктом є попередньо розроблений туроператором комплекс туристичних послуг, який поєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується та пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням та розміщенням. Туристом є особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін (п. 1.5 агентського договору).

Обов'язок ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ укладати з туристом від імені ТОВ ТТВК договір про надання туристичних послуг незалежно від обраного туристом способу подорожі також зазначено серед обов'язків турагента (п. 3.2.5 агентського договору). Відповідно до вказаного пункту, договір повинен містити достатні відомості для ідентифікації ТОВ ТТВК як туроператора, від імені якого укладається договір, а також посилання на агентський договір, включаючи його номер та дату складання.

Кошти, отримані агентом від реалізації туристичного продукту, є коштами, що належать туроператору, що слідує з розділу 6 агентського договору, реалізація якого здійснюється турагентом за агентську винагороду (п. п. 6.8, 6.9 агентського договору).

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, послуга, яка є предметом надання за агентським договором, стосується вчинення позивачем від імені відповідача та за його рахунок юридичних дій, що мають правові наслідки, в зв'язку з чим даний договір є договором доручення, який є різновидом договорів про надання послуг.

Зміст договору доручення містить ст. 1000 ЦК України, відповідно до якої за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

З матеріалів справи також вбачається, що 13.02.2016 позивач підписав з ОСОБА_2 договір № АЗ11-02/16 на туристичне обслуговування (далі - договір). У договорі зазначено, що ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ діє від імені та за дорученням ТОВ ТТВК , яке засноване на агентському договорі. Договір містить відомості про ТОВ ТТВК , яке за текстом договору є туроператором, і ці відомості включають достатні дані для його ідентифікації (п. 7.4 договору).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір доручення породжує виникнення відносин представництва, сутність яких полягає в тому, що одна особа представляє у правовідношенні інтереси іншої, набуваючи для неї прав і обов'язків, розширюючи межі її юридичних дій. З огляду на це, оскільки повірений за договором доручення породжує юридичні спроможності для довірителя, стороною зобов'язання, що виникло за договором, є ТОВ ТТВК , і права та обов'язки з ОСОБА_2 виникли у ТОВ ТТВК .

У відповідності до п.1.1 договору його предметом є надання ОСОБА_2, як туристу, за плату комплексу туристичних послуг. Туристичні послуги повинні бути надані належним чином відповідно до заявки на бронювання туристичних послуг (п. 2.1.2, п. 2.1.3 договору).

Заявка на бронювання є додатком 1 до договору, яка передбачала маршрут подорожі Київ - Коста Даурада (Іспанія) - Київ, переліт у якій повинен був здійснюватись регулярним авіарейсом, зокрема, зворотній виліт до Києва повинен був здійснюватись 06.08.2016 року рейсом PS 4992 BCN-KBP (час вильоту 13.30). Також у заявці визначено перелік осіб (8), для яких замовляються туристичні послуги за договором.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що при вирішенні даного спору слід розмежовувати правовий зв'язок, який ґрунтується на агентському договорі, що укладений між позивачем та відповідачем, з правовим зв'язком, який ґрунтується на договорі, що є договором на туристичне обслуговування, укладеному позивачем від імені відповідача.

Так, правовий зв'язок (внутрішні відносини) за агентським договором складається між довірителем та повіреним, а правовий зв'язок за договором є представницьким, який стосується посередницької діяльності туристичного агента і складається між повіреним і третіми особами (зовнішні відносини). Розмежування даного зв'язку є необхідним для визначення стану виконання обов'язків сторонами окремо за кожним з правочинів.

Порядок бронювання турів, що врегульований розділом 5 агентського договору, стосується внутрішніх відносин, які виникають між позивачем та відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що бронювання турів турагентом здійснюється за допомогою системи бронювання, до якої туроператор надає турагенту доступ через реєстрацію на офіційному сайті туроператора.

Система бронювання - спеціально розроблена система, яка забезпечує можливість бронювання туристичного продукту (туристичних послуг), що надається туроператором в режимі вільного часу, з використанням мережі Інтернет. За допомогою системи бронювання здійснюється передача інформації щодо туристичного продукту (туристичних послуг), а саме: подача заявки на бронювання, отримання підтвердження бронювання, виставлення рахунку на оплату, отримання оперативної інформації про стан замовленого туристичного продукту та документів на тур в електронному вигляді (п. 1.8 агентського договору).

Для бронювання туру, турагент надсилає туроператорові заявку на бронювання з використанням системи бронювання. Заявка на бронювання повинна містити прізвище, ім'я, паспортні дані та дату народження туриста, а також деталі замовлення: вид подорожі, країна, курорт, дати туру, готель і його характеристика, тип харчування, трансфер, екскурсії та додаткову інформацію про бажаний туристичний продукт (туристичні послуги) (п. 5.5 агентського договору).

Відповідно до п. 5.5 агентського договору туроператор письмово через систему бронювання направляє турагенту повідомлення про статус заявки, що означає, що заявка прийнята до розгляду. Після отримання підтвердження повідомлень від постачальників туристичного продукту (туристичних послуг), туроператор направляє турагенту підтвердження бронювання туристичного продукту (туристичної послуги) або повідомляє турагента про неможливість надання туристичного продукту згідно з заявкою на бронювання.

Форма і зміст підтвердження бронювання визначено п. 1.10 агентського договору. Відповідно до даного пункту підтвердження бронювання повинно бути здійснено документально і направлено туроператором турагенту з використанням системи бронювання. Даний документ повинен містити інформацію щодо вартості туристичного продукту (туристичної послуги), термінів оплати та штрафних санкцій по туру.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції в кожному окремому випадку підтвердження про бронювання є складовою агентського договору, як правочину, що визначає суть та порядок виконання доручення, і умови якого разом з умовами агентського договору встановлюють щодо даного окремого випадку самостійні права і обов'язки для сторін.

Крім того, підтвердження про бронювання, поряд з тим, що визначає умови виконання доручення для турагента в рамках агентського договору, перебуває у тісному правовому зв'язку з договором, оскільки містить істотні умови туристичного обслуговування. А тому підтвердження про бронювання свідчить про прийняття (акцепт) туроператором, який є стороною за договором, обсягу, виду, умов надання тощо туристичних послуг, наведених у заявці (оферті) туриста.

При цьому, оскільки туроператор не є безпосереднім постачальником туристичних послуг (ними, відповідно до п. 1.14 агентського договору, є компанії, що надають конкретні послуги, які є складовою туристичного продукту (туристичних послуг), а саме: послуги з тимчасового розміщення (проживання), перевезення, страхування, екскурсійне, розважальне обслуговування та інше), і ці послуги є складовою туристичного продукту, які продає туроператор, підтвердження про бронювання свідчить про наявність у останнього можливості їх надати.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд вірно вказав, що особою, яка надає туристичний продукт (туристичні послуги) за договором є ТОВ ТТВК . Споживачем даного продукту (послуг) є ОСОБА_2. Підтвердження бронювання визначає не тільки зміст доручення для товариства з обмеженою відповідальністю ТАЙМ ТУ ГОУ за агентським договором, а є також істотними умовами туристичного обслуговування, яке зобов'язане здійснити ТОВ ТТВК як сторона за договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідне підтвердження бронювання № 591150/01 було здійснено товариством з обмеженою відповідальністю ТТВК 29.02.2016 року, у якому погоджено зворотній виліт до Києва 06.08.2016 року рейсом PS 4992 BCN-KBP (час вильоту 13.30), визначена вартість туристичного продукту в цілому, строк оплати та відповідальність за анулювання туру. Вказане не заперечується й представниками сторін.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 29.02.2016 року між ТОВ ТТВК та ОСОБА_2 було досягнуто всіх умов щодо туристичного обслуговування за договором, у тому числі і щодо характеристики транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час та місце відправлення та повернення, які в силу п. 2 ч. 4 ст. 20 Закону України Про туризм , є істотними умовами договору на туристичне обслуговування.

Виконання вказаних умов з 29.02.2016 року стало обов'язковим, як для туроператора, що ґрунтується на загальних умов виконання зобов'язань (ст. 526 ЦК України), так і для турагента, який зобов'язався забезпечити надання замовлених туристом послуг належним чином (п. 2.1.3 договору).

Обов'язок турагента щодо забезпечення надання замовлених туристом послуг належним чином є тим зовнішнім правовим зв'язком між повіреним і третьою особою, що заснований на внутрішніх відносинах довірителя і повіреного за Агентським договором, і стосується виконання доручення. Саме у зв'язку з цим туроператор зобов'язався в інтересах турагента оформити документи (ваучер, страховий поліс, авіаквитки тощо), які підтверджують право туриста на придбаний ним туристичний продукт згідно з його заявкою, поданою через турагента та за умови повної оплати туристичного продукту турагентом (п. 4.2.1 агентського договору). Також, згідно з даним пунктом агентського договору, туроператор зобов'язався забезпечити турагента документами, необхідними для здійснення подорожі туристами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, підтвердження бронювання від 29.02.2016 року містило такий порядок та строк внесення оплати: 10% від вартості - до 01.03.2016 року, повна вартість - до 01.07.2016 року. Дана оплата, за умовами агентського договору, повинна бути здійснена особисто турагентом або він повинен був забезпечити оплати за дорученням і від імені туриста (п. 3.2.7 договору).

Судом встановлено, що попередня оплата у розмірі 130000 грн. була внесена з простроченням - 11.03.2016 року. Проте, товариство з обмеженою відповідальністю ТТВК не відмовилось від договору, а тому, як вірно вказав суд першої інстанції, його умови, у томі числі і щодо перевезення, залишились обов'язковими для виконання.

Решта оплати туру позивачем здійснено 21 та 22 липня 2016 року (платіжне доручення від 21.07.2016 на суму 40000 грн. та від 22.07.2016 на суму 78329,91 грн.).

Натомість з матеріалів справи вбачається, що 14.03.2016 року ТОВ ТТВК надіслало ТОВ ТАЙМ ТУ ГОУ інше підтвердження бронювання № 591150/03, яке містило інформацію про зворотній час вильоту до Києва 06.08.2016 року рейсом 7W 7152 BCN-KBP (час вильоту 23.40).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пропозиція відповідача щодо зміни умов перельоту здійснена після попередньої оплати позивачем у розмірі понад 50 % вартості туру, що значно перевищує розмір попередньої оплати, передбачений підтвердженням бронювання від 29.02.2016 року (10%), і не була пов'язана з простроченням позивача. Отже, місцевий господарський суд вірно вказав, що вказану пропозицію слід розглядати як пропозицію зміни однієї з істотних умов договору на туристичне обслуговування. На переконання колегії суддів, дана пропозиція стосується не тільки зміни часу вильоту, а є пропозицією про заміну одного перевізника, який був визначений туристом і згода на використання і придбання послуг якого в складі туристичного продукту була досягнута з відповідачем, іншим перевізником.

За загальним правилом зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК України).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, окремі підстави зміни договору на туристичне обслуговування містить Закон України Про туризм , який визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Статтею 20 Закону України Про туризм передбачено, що кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв'язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі: 1) погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків; 2) непередбаченого підвищення тарифів на транспортні послуги; 3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, інших обов'язкових платежів; 4) істотної зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту; 5) домовленості сторін.

Туроператор (турагент) зобов'язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Зміна істотних обставин також визначена договором як умова зміни істотних умов договору (п. 3.2, п. 3.3 договору).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що інша сторона договору - ОСОБА_2, не погодив зміну такої істотної умови договору як зміна перевізника, який ним був визначений, і згода на використання і придбання послуг якого в складі туристичного продукту була досягнута з позивачем, про що турагент неодноразово повідомляв туроператора, та вимагав належного виконання умов договору перевезення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення надання туристу замовлених ним послуг (п. 2.1.3 договору) позивач придбав 8 авіаквитків на рейс PS 4992 BCN-KBP (час вильоту 13.30) на користь осіб, зазначених у договорі, сплативши 85255 грн. Придбання вказаних квитків позивачем мало місце в рамках угоди, укладеної 01.03.2014 року з приватним підприємством Реїна , за якою останнє надає послуги з бронювання та оформлення авіаційних квитків на внутрішні та міжнародні авіарейси. Оплата коштів позивачем приватному підприємству Реїна була здійснена готівковими коштами з 20 липня по 3 серпня 2016 року, про що свідчать 9 відповідних квитанцій до прибуткових касових ордерів копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт здійснення авіаційного перельоту до Києва особами, зазначеними у договорі, рейсом PS 4992 BCN-KBP (час вильоту 13.30), підтверджується електронними квитками та не заперечується сторонами у справі.

Таким чином вказані обставини спростовують доводи скаржника щодо неможливості забезпечити надання підтверджених послуг та наявність обставин про зміну порядку обслуговування та перевезення туристів. Також, скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було наведено жодної істотної обставини, яка в силу закону та в силу агентського договору чи договору давала б йому право змінити умови перевезення, що є істотними умовами договору на туристичне обслуговування. Місцевий господарський суд вірно вказав, що доведення вказаних обставин законом покладено на відповідача, як сторону у справі, яка посилається на їх наявність у своїх запереченнях проти позову та апеляційній скарзі (ст. 33 ГПК України).

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що рейс PS 4992 BCN-KBP не був скасований, авіаквитки на нього знаходились у вільному продажу за встановленими тарифами авіаперевізника.

Судова колегія погоджується, що дії позивача щодо придбання замовлених туристом відповідачу квитків є виконання доручення відповідача, яке спрямоване на забезпечення надання відповідачем туристу замовлених ним послуг, а тому місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що витрати у розмірі 85255 грн. є витрати, понесені з виконанням доручення.

Право довірителя на відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення, передбачено п. 2 ч. 1 ст. 1007 ЦК України. Отже, позивач правомірно звернувся з вказаним позовом до відповідача про відшкодування йому 85255 грн.

Та обставина, що позивачем дані витрати кваліфіковані як збитки з посиланням на приписи ст. 224 ГК України, не є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки підставами заявленого позову відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК України є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не сам факт посилання на норми матеріального права (постанова Верховного Суду України від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов та стягнув з відповідача на корить позивача 85255 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року у справі № 910/21334/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року у справі № 910/21334/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/21334/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова