Постанова

від 04.07.2017 по справі 910/2031/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. Справа№ 910/2031/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участі представників сторін:

від позивача: Пахомов Ю.О. - представник за дов. №98 від 22.06.2017 року;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року

у справі № 910/2031/17 (суддя: Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БК ОЗДОББУД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС"

про стягнення суми боргу 306 737,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БК ОЗДОББУД" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" (далі - відповідач) про стягнення суму основного боргу в сумі 268 734,32 грн, пені у розмірі 21 230,02 грн, трьох відсотків річних від суми заборгованості у розмірі 1 744,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 028,30 грн.

Позовні вимоги були мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором будівельного підряду № 075 БП від 03.10.2016 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року у справі №910/2031/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БК ОЗДОББУД" 241 860,92 грн основного боргу, 1 590,32 грн 3% річних, 9302,16 грн інфляційних втрат, 19107,01 грн пені та 4161,89 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" направило до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Також, скаржник вказав, що ним не були вчинені дії, які б свідчили про наступне схвалення спірного правочину юридичною особою.

Крім того, скаржник, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення зазначив, що він не підписував акти приймання-передачі виконаних робіт та відповідно не оплатив виконані роботи.

При цьому, скаржник зазначав, що правочин був укладений з перевищенням повноважень директором відповідача Сухецьким Романом Петровичем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 року № 910/2031/17 порушено апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС".

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року по справі №910/2031/17 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" - без задоволення.

04.07.2017 року від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду надійшла заява з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою представника скаржника Свириденко В. А.

Розглянувши в судовому засіданні дане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Проте, відповідачем відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості бути присутнім в судовому засіданні (лист непрацездатності, тощо) або неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідне клопотання було здано нарочно до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів о 9:51 год в день судового засідання представником скаржника Свириденко В.А., тобто останній мав можливість прийняти участь в судовому засіданні.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 04.07.2017 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

03.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК ОЗДОББУД" (підрядник) було укладено договір будівельного підряду № 075 БП (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, відповідно до проектної документації та умов договору, виконати та здати замовнику в установлений в календарному графіку, що є невід'ємним додатком № 2 до договору, виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті замовника, що знаходиться вул. Приозерна, 15, Гнідинська сільська рада Бориспільського р-ну, Київської області (далі - об'єкт будівництва), а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, передати технічне завдання або проектну документацію, а також прийняти від підрядника закінчені роботи, а саме виконані роботи, що повністю придатні для використання за призначенням, оплатити виконану роботу згідно затвердженого кошторису.

Відповідно до п. 2.1. договору розрахунки за виконані роботи замовник здійснює поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт підрядником на підставі документів про обсяги виконаних робіт (акту приймання - передачі виконаних робіт) та за ціною, яка обраховується виходячи із фактичних обсягів виконаних робіт.

Згідно п.п. 2.2.1. договору замовник зобов'язаний підписати подані підрядником належним чином оформлені документи, що підтверджують, виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання. Акт приймання-передачі виконаних робіт підписується замовником виключно в разі погодження з відділом кошторису та інженером по технічному нагляду за будівництвом замовника.

Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 (десять) банківських днів з дня підписання вищезазначених документів (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору 10% від загальної вартості виконаних робіт сплачуються підряднику після повної здачі об'єкту замовнику, який повністю придатний для використання його за цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, актами приймання виконаних будівельних робіт № 1 , № 2 та № 3 (форма КБ2в) за жовтень 2016 року (наявні в матеріалах справи), підтверджується факт виконання позивачем робіт, передбачених вищевказаним договором на загальну суму 268 734,32 грн.

Відповідач в свою чергу не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з їх оплати.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що вищевказані акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ в) були підписані відповідачем. Жодних зауважень щодо виконання робіт у відповідача до позивача не було.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що останній не підписував акти приймання-передачі виконаних робіт.

Також, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем було складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2016 року, в якій позивачем вказано вартість робіт та витрат, згідно актів виконаних будівельних робіт (форма КБ в) №1, 2, 3, а саме 268734,32 грн. Вищевказана довідка була підписана відповідачем без зауважень та заперечень.

Крім того, на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт № 1, 2 ,3 за жовтень 2016 року позивачем була виписана податкова накладна № 5 від 31.10.2016 року на суму 268734,32 грн. Дана податкова накладна була включена до складу податкових зобов'язань у відповідний період, що підтверджується декларацією з ПДВ за жовтень 2016 року, яка була подана позивачем до податкових органів.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що підписання актів на закриття прихованих робіт за жовтень 2016 року додатково засвідчує затвердження актів приймання виконаних будівельних робіт з боку відповідача.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

13.12.2016 року позивачем було направлено відповідачу претензія № 1, згідно якої відповідачу було запропоновано сплатити борг перед позивачем у сумі 268734,32 грн, який утворився через несплату відповідачем послуг позивача, виконаних згідно актів приймання виконаних робіт за жовтень 2016 року №1, 2, 3 складених 31.10.2016 року за умовами договору будівельного підряду №075БП від 03.10.2016 року. Відповідачем була отримана дана претензія, що підтверджується відміткою представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення №06338821 (а.с. 39).

Позивачем 28.12.2016 року до відповідача було повторно направлено претензію № 2, що підтверджується описом та фіскальним чеком (а.с. 43).

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, укладаючи договір, сторони погодили всі його істотні умови.

Враховуючи, що договір будівельного підряду № 075 БП від 03.10.2016 року недійсним не визнавався, доказів розірвання даного договору у встановленому законом порядку не надано, а відтак - договір є чинним та його умови підлягають виконанню сторонами.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що правочин був укладений з перевищенням повноважень директором відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Нормами ч. 3 ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено обов'язковість письмової форми, якщо правочини вчинені, зокрема між юридичними особами.

Як роз'яснено в п. 2.6 постанови Пленуму Постанови Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у правочині помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то ця обставина також не може бути підставою для визнання правочину недійсним. У таких випадках правочин слід вважати вчиненим від імені юридичної особи.

Як було встановлено вище, за умовами договору підряду позивач виконав будівельні роботи у жовтні 2016 року, про що свідчать:

- акти на закриття прихованих робіт за жовтень 2016 року (підписані представником будівельно-монтажної організації, представником Відповідача, представником технічного нагляду Відповідача, представником авторського нагляду та представником генерального підрядника);

- акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень № 1, № 2 та № З (підписані директором позивача та директором відповідача);

- податкова накладна № 5 від 31.10.2016 року (реєстраційний номер 9210204173) на суму 268 734,32 грн, в тому числі 44 789,05 грн. ПДВ (з урахуванням уточнень, внесених розрахунком коригування кількісних і вартісних показників № 6 від 31.10.2016 року до податкової накладної № 5 від 31.10.2016 року (реєстраційний номер 9214866454)).

Враховуючи роз'яснення надані в п. 2.6 постанови Пленуму Постанови Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , слід зробити висновок про те, що дії Позивача свідчать, що Договір підряду з його боку є укладеним.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що ним не були вчинені дії, які б свідчили про наступне схвалення спірного правочину юридичною особою.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що згідно витягу з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.10.2016 року повноваження директора відповідача на день укладання договору підряду було обмежено сумою 100 000,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи зміст договору підряду не містить ціни договору, тобто, директор відповідача підписуючи спірний договір не перевищив своїх повноважень.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що суми в спірних актах, окрім акту № 2 приймання виконання будівельних робіт за жовтень 2016 року, менші ніж на 100000,00 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором будівельного підряду у розмірі 268 734,32 грн підлягають задоволенню частково, а саме - в розмірі 241 860,92 грн, тобто за вирахуванням 10% від загальної вартості виконаних робіт відповідно до умов передбачених п. 2.4. договору, оскільки матеріали справи не місять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів повної здачі об'єкту замовнику, який повністю придатний для використання його за цільовим призначенням.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1590,32 грн 3% річних та 9302,16 грн інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення 1590,32 грн 3% річних та 9302,16 грн інфляційних нарахувань.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 10.7 договору за затримку оплати за цим договором, при перевищенні строку понад 30 днів, замовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми неоплачених коштів.

. Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення пені у сумі 19107,01 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року у справі №910/2031/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС БУД-ПЛЮС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року у справі №910/2031/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2031/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич