Рішення

від 03.07.2017 по справі 922/1445/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2017 р.Справа № 922/1445/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом фермерського господарства "ГЕНІЇВСЬКЕ", 63433, Харківська область, Зміївський район, с. Геніївка, вул. Вільховатка, 28, код ЄДРПОУ 34707897;

до фермерського господарства ОСОБА_1, 63433, Харківська область, Зміївський район, с. Геніївка, вул. Дружби, 102, код ЄДРПОУ 21229706;

про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.04.2017);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 08.02.2017).

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Фермерське господарство "ГЕНІЇВСЬКЕ" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фермерського господарства ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками з такими кадастровими номерами: №632178200:01:003:0015; №6321782000:01:002:0081; №6321782000:01:002:0106; №6321782000:01:003:0014; №6321782000:01:003:0017; №6321782000:01:002:0097; №6321782000:01:002:0109; №6321782000:01:002:0231; №6321782000:01:002:0111; №6321782000:01:002:0117; №6321782000:01:002:0167; №6321782000:01:002:0105; №6321782000:01:002:0258; №6321782000:01:002:0078; №6321782000:01:002:0252; №6321782000:01:002:0253; №6321782000:01:002:0170; №6321782000:01:002:0110; №6321782000:01:003:0043; №6321782000:01:002:0160; №6321782000:01:002:0124;№6321782000:01:002:0148;№6321782000:01:003:0011;№6321782000:01:002:0132, шляхом визнання фермерського господарства ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цими земельними ділянками.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 03 вересня 2007 року між позивачем та власниками паїв було укладено наступні договори оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: №354; №107; №247; №355; №347; №240; №244; №310; №242; №234; №279; №248; №332; №110; №337; №336; №297; №243; №312; №289; №227; №283; №358; №277, які були зареєстровано у Зміївському районному відділі Харківської регіональної філії Центру ДЗК. Строк, на який укладалися усі ці договори, становить 15 років. На початку березня 2017 року позивач дізнався, що відповідач уклав договори оренди земельних ділянок згідно з переліком кадастрових номерів. До цього переліку були також включені земельні ділянки, якими позивач користується на підставі укладених договорів оренди земельної ділянки. Відповідач стверджує, що укладені ним договори оренди земельних ділянок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, ФГ Строгого Олександра Федоровича вказувало позивачу не займати орендовані ним земельні ділянки та не проводити на них будь-яких робіт. На час звернення до суду позивач має договори оренди земельних ділянок, як належним чином укладені та зареєстровані у регіональній філії ДП Центр ДЗК та у відділі Держкомзему. Ці договори сторонами достроково не розривалися, в установленому порядку недійсними не визнані, додаткових угод про їх розірвання позивачем не підписувалось. Однак відповідач всупереч вимогам чинного законодавства зареєстрував за іншою особою право оренди земельних ділянок, що вже орендуються позивачем. Здійснюючи правове обґрунтування позовних вимог посилається на ст.13, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ст.ст. 651, 653 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.05.2017 позов ФГ "ГЕНІЇВСЬКЕ" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 922/1445/17, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 23 травня 2017 року о 11:00 год.

Суд перейшов до розгляду справи по суті у судовому засіданні 23.05.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2017 р. розгляд справи № 922/1445/17 було відкладено на 27.06.2017 р. об 11:00 з метою витребування у позивача додаткових доказів.

У судовому засіданні 27.06.2017 р., в порядку приписів ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 11:30 03.07.2017 р., з метою надання позивачем для огляду у судовому засіданні оригіналів договорів оренди, на які позивач посилається як на доказ правомірного отримання ним спірних земельних ділянок у орендне користування.

Після перерви 03.07.2017 р. розгляд справи продовжено.

Представник позивача надав до канцелярії суду (вх. № 21610 від 03.07.2017р.) клопотання про долучення до матеріалів справи в якості письмових доказів 13 витягів з Державного земельного кадастру на підтвердження факту реєстрації за відповідачем речового права оренди земельних ділянок, які ще у 2007 році передані в оренду позивачу за договорами, які на теперішній час є діючими. Надані документ досліджені судом та долучені судом до матеріалів справи у судовому засіданні.

На запитання суду щодо надання для огляду судом оригіналів договорів оренди, на які позивач посилається як на підставу правомірного отримання ним спірних земельних ділянок у орендне користування, представник позивача зазначив, що не має можливості в даному судовому засіданні надати їх суду. Разом з цим, представником позивача не зазначено про можливість надання витребуваних документів в майбутньому, як і не заявлено клопотання про відкладення та продовження розгляду справи (двох місячний строк розгляду справи закінчується 03.07.2017 р.), з метою надання додаткових доказів в обґрунтування своєї позиції.

За таких підстав, керуючись приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано, що сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами та вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а подання доказів - це право сторони, суд продовжує розгляд справи за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Представник відповідача надав до канцелярії суду клопотання (вх. № 21465 від 03.07.17 р.), в якому просить суд зупинити провадження у справі та надіслати матеріали справи до органів досудового розслідування з метою проведення перевірки дій службових осіб фермерського господарства "Геніївське" щодо укладення договорів оренди, в яких вбачаються ознаки скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 364-1 Кримінального кодексу України.

Суд, дослідивши надане клопотання, долучає його до матеріалів справи та повідомляє, що розглянуто воно буде при вирішення спору по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідач у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях (вх. №16811 від 23.05.2017), вказуючи, що позивач всупереч нормам ГПК України не надав жодного доказу на підтвердження того, що якісь його права або охоронювані законом інтереси порушені або оспорюються саме відповідачем. Також відсутні докази щодо проведення ФГ Строгого ОСОБА_4 реєстрації за іншою особою права оренди земельних ділянок, що вже орендуються позивачем. Також позовна заява не містить нормативного обґрунтування позовних вимог. Відсутнє посилання на те, яка норма закону передбачає визнання відповідача втративши право на користування цими земельними ділянками. Вказав, що на земельних ділянках, які орендує позивач, відповідач господарської діяльності не здійснює, через відсутність необхідних повноважень жодної реєстрації прав оренди за іншими особами не проводив. Зауважив, що справді між відповідачем та власниками земельних ділянок було укладено договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами, що вказані у позовній заяві, проте, ці земельні ділянки ще не передавалися ФГ Строгого ОСОБА_4 та не використовуються ним, так як укладені договори оренди цих земельних ділянок із ФГ "ГЕНІЇВСЬКЕ" ще не розірвано.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, враховуючи пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Предметом даного позову є вимога фермерського господарства "ГЕНІЇВСЬКЕ" до фермерського господарства ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, розташованими на території Геніївської сільської ради (кадастровий номер: №632178200:01:003:0015; №6321782000:01:002:0081; №6321782000:01:002:0106; №6321782000:01:003:0014; №6321782000:01:003:0017; №6321782000:01:002:0097; №6321782000:01:002:0109; №6321782000:01:002:0231; №6321782000:01:002:0111; №6321782000:01:002:0117; №6321782000:01:002:0167; №6321782000:01:002:0105; №6321782000:01:002:0258; №6321782000:01:002:0078; №6321782000:01:002:0252; №6321782000:01:002:0253; №6321782000:01:002:0170; №6321782000:01:002:0110; №6321782000:01:003:0043; №6321782000:01:002:0160; №6321782000:01:002:0124; №6321782000:01:002:0148; №6321782000:01:003:0011; №6321782000:01:002:0132, шляхом визнання фермерського господарства ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цими земельними ділянками. Підставою позову позивачем визначено чинення відповідачем перешкод у користуванні вищезазначеними земельними ділянками, що порушує права позивача, як належного землекористувача цих земельних ділянок, право на орендне користування якими отримане позивачем на підставі договорів оренди земельних ділянок, які були укладені у 2007 році з власниками земельних паїв та зареєстровані у встановленому порядку та у відповідності до вимог законодавства, яке було чинне на момент їх укладення; строк дії яких на даний час не закінчився; які не оскаржені та не визнані недійсними.

На підтвердження факту законності свого користування спірними земельними ділянками, позивачем надано копії 24 договорів оренди земельної ділянки (№354; №107; №247; №355; №347; №240; №244; №310; №242; №234; №279; №248; №332; №110; №337; №336; №297; №243; №312; №289; №227; №283; №358; №277), укладених 03 вересня 2007 року між позивачем і власниками паїв та зареєстрованих у Зміївському районному відділі Харківської регіональної філії Центру ДЗК.

Проте, на вимогу суду оригінали вищенаведених договорів оренди для огляду судом у судовому засіданні надані не були.

На підтвердження факту здійснення відповідачем дій, які створюють позивачеві перешкод щодо здійснення ним правомочностей щодо користування орендованими земельними ділянками, розташованими на території Геніївської сільської ради, позивач надав:

- копію листа ФГ Строгого ОСОБА_4 (вих. № 120 від 11.03.2017 р.), яким відповідач повідомляв фермерське господарство ОСОБА_5 про те, що лише ФГ ОСОБА_1 на законних підставах має право використовувати земельні ділянки, кадастрові номери яких перелічені у додатку до цього листа. Разом з цим з наданої позивачем копії переліку кадастрових номерів земельних ділянок неможливо встановити ким саме він складений (перелік містить лише зазначенні 43 кадастрові номери земельних ділянок) та чи дійсно саме цей перелік було додано до листа фермерського господарства ОСОБА_1. А також позивачем не доведено яким чином лист адресований фермерському господарству ОСОБА_5 стосується прав та інтересів позивача;

- 13 витягів з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, з яких вбачається, що станом на 30.06.2017 р. за ФГ ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельних ділянок, яким приствоєно наступні кадастрові номера: №632178200:01:003:0011; №6321782000:01:003:0043; №6321782000:01:002:0105; №6321782000:01:002:0106; №6321782000:01:002:0109; №6321782000:01:002:0110; №6321782000:01:002:0111; №6321782000:01:002:0117; №6321782000:01:002:0132; №6321782000:01:002:0148; №6321782000:01:002:0160; №6321782000:01:002:0167; №6321782000:01:002:0170. Тобто, позивачем надано докази реєстрації за відповідачем речового права оренди лише на частину земельних ділянок, які передані у користування позивачу (13 з 24 земельних ділянок, усунути перешкоди у користуванні яких просить позивач).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, шляхом подання позову про усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов).

Надаючи правову кваліфікацію спору у даній справі, з врахуванням встановлених обставин та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 20 ЦК України, визначає, що право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто цією нормою встановлено правило диспозитивності при здійсненні права на захист, а саме особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права та орган, до якого вона буде звертатися, або здійснить самозахист.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Предметом даного позову є зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем земельними ділянками, наданими останньому у орендне користування, шляхом визнання ФГ ОСОБА_1Ф таким, що втратив право на користування цими земельними ділянками. Підставою позову позивач зазначає чинення відповідачем перешкод у користуванні вищезазначеними земельними ділянками.

Таким чином, з метою реалізації свого права на захист, позивачем обрано спосіб захисту шляхом подання негаторного позову, тобто позову про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а володіння - це наявність фізичного доступу до речі.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Відповідачем виступає у цьому випадку лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову (усунення перешкод в користуванні майном) є вимога володіючого майном власника, титульного володільця, до інших осіб про усунення порушень його права власності, користування, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачеві право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей, і для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей. Отже, право на негаторний позов виникає у власника, який володіє річчю, проте позбавлений можливості користуватися чи розпоряджатися нею, а підставою такого позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, підтверджують, що поведінка іншої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення приписів ст. 33, 34 ГПК України, позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що дії відповідача перешкоджають або ускладнюють здійснення позивачем повноважень щодо користування земельними ділянками наданими йому в оренду. Оскільки, наданий до суду лист ФГ Строгого ОСОБА_4 (вих. № 120 від 11.03.2017 р.), не може бути прийнятий судом в якості належного доказу у справі: по-перше він адресований третій особі - фермерському господарству ОСОБА_5 та позивачем не доведено яким чином зазначене фермерське господарство пов'язане з правовідносинами, що склались між сторонами даного спору, а по-друге з доданого до матеріалів справи переліку кадастрових номерів земельних ділянок (а.с. 84) неможливо встановити ким саме він складений (перелік містить лише зазначенні 43 кадастрові номери земельних ділянок) та чи дійсно саме цей перелік було додано до листа фермерського господарства ОСОБА_1.

Одночасно судом враховано, що однією з особливостей негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

В даному випадку, як зі змісту позовної заяви, так і зібраних у справі доказів (наданих позивачем витягів з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку) вбачається, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо права користування 13-ма земельними ділянками, тобто наявний спір про право, а отже, належним способом захисту в такому випадку має бути позов поданий на підставі пункту "а" частини 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Саме такий спосіб захисту прав (визнання права) може бути застосований при наявності спору про право, тобто визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул.

Належним в розумінні ст. 16 ЦК України є спосіб захисту внаслідок застосування якого відновлюються порушені або оспорювані права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Таким чином, з огляду на наведене, суд вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який в даному випадку ефективно не захистить його права. Обрання позивачем неправильного способу захисту права власності є підставою для відмови у позові.

Відтак, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог внаслідок обрання позивачем невірного способу захисту та ненадання доказів на підтвердження дій відповідача, що перешкоджають позивачу належним чином користуватися земельними ділянками, наданими у користування позивачу.

Одночасно, розглянувши подане відповідачем клопотання про направлення повідомлення до правоохоронних органів (вх. 21465 від 03.07.17), суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

У п. 5.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що на відміну від окремої ухвали повідомлення прокурору або органу досудового розслідування (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки кримінального правопорушення.

Оскільки, судом не виявлено у діяльності сторін порушень законності, які містять ознаки кримінального правопорушення, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання відповідача.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129, Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85, 90 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 10.07.2017 р.

Суддя ОСОБА_6