Рішення

від 19.06.2017 по справі 911/1116/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2017 р. Справа № 911/1116/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРЕФОРМ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД КС»

про стягнення 341 198,60 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 16.05.2017);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/1116/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРЕФОРМ» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД КС» (далі - відповідач) про стягнення 436 657,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 170616/03 від 17.06.2016 року щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2017 порушено провадження по справі №911/1116/17 та призначено її до розгляду на 25.05.2017.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2017 розгляд справи згідно з ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.06.2017.

У судовому засіданні 19.06.2017 представник позивача підтримав позов повністю з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог. Також, представник позивача підтримав подану заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача у судове засідання 19.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судовий процес здійснювався із застосування засобів технічної фіксації та в режимі відеоконференції судового процесу у відповідності до ст.ст. 74-1, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши в судовому засіданні заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову належним чином не обґрунтував, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2016 року між Приватним підприємством ЗАВОД ПРЕФОРМ (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АВАНГАРД КС (далі - покупець) було укладено договір постачання № 170616/03 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. договору предметом даного договору є преформа, кришка для пляшок та ручка для пляшок, іменований далі по тексту Договору "Товар".

Пунктом 1.2. договору визначено, що постачальник зобов'язується поставляти й передавати у власність покупцеві товар для викорис тання його в господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати товар й оплачувати його вартість.

Пунктом 2.3. договору визначено, що кожну на партію товару складається специфікація, у якій вказується асортимент товару, кіль кість. ціна за одиницю, загальна вартість партії товару, а також строк поставки.

Пунктом 3.5. договору визначено, що товар вважається переданим постачальником та прийнятим Покупцем по кількості та по якості з моменту йото фактичної передачі в пункті поставки та підписання видаткової накладної.

Пунктами 4.6., 4.7. договору визначено, що оплата товару здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату, який є чинним протягом 1 (одного) банківського дня від дати виставлення. Датою виставлення рахунку вважаєть ся дата його виписки.

Покупець зобов'язаний здійснити оплату в день виставлення рахунку постачальником.

Пунктом 4.11. договору визначено, що у разі недостатності суми проведеного покупцем платежу для погашення існуючої заборгова ності за товар у повному обсязі, незалежно від вказаного у платіжному документі призначення платежу отримана сума приймається постачальником в рахунок послідовного погашення борту покупця за постав лений товар за принципом FIFO, починаючи з погашення найпершого неоплаченого на дату платежу товаророзпорядчого документу і до останнього.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що у випадку прострочення в оплаті поставленого товару/в зарахуванні коштів на рахунок постачальника, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості не оплаченого товару/суми не-зарахованих коштів, за кожен день порушення строків оплати/зарахування коштів. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язання по оплаті.

Пунктом 6.1. договору зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У випадку, якщо-жодна із сторін, до закінчення зазначеного терміну не заявить про розірвання даного договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік.

Також, сторони уклали додаткову угоду № 2 від 05.10.2016 року, якою дійшли згоди, змінити розділ 3. Ціна й порядок розрахунків договору постачання № 170616/03 від 17 червня 2016 року (завірена копія додаткової угоди наявна в матеріалах справи).

Згідно умов договору поставки № 170616/03 від 17.06.2016 року продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму - 516 034,13 грн., що підтверджується видатковою накладною № 281106 від 28.11.2016 року на суму 516034,13 грн, також в матеріалах справи містяться специфікація № 6 від 28.11.2016 року до даного договору постачання з переліком товару, що поставлявся продавцем. Суми зазначені у специфікації та видатковій накладній збігаються та становлять 516034,13 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок фактура № 281108 від 28.11.2016 року за поставлений товар на суму 516034,13 грн.

Позивач стверджує, що покупець частково розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 410 000,00 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у повному розмірі, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за невиконання умов договору постачання № 170616/03 від 17.06.2016 року, який укладений між позивачем та відповідачем.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 534. Цивільного кодексу України визначено, що черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3)у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії,які відповідно до договору,актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, сторонами додатковою угодою № 2 змінено загальне правило, так розрахунок за товар проводиться протягом 21 календарних днів з дати поставки.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як вже було встановлено судом, між сторонами був укладений договір поставки № 170616/03 від 17.06.2016 року, за п. 1.2. договору визначено, що постачальник зобов'язується поставляти й передавати у власність покупцеві товар для викорис тання його в господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати товар й оплачувати його вартість.

Судом установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 106034,13 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1157 від 23.12.2016 року та 95458,70 грн, платіжне доручення № 1198 від 23.03.2017 року кошти за цим платіжним дорученням зараховані в погашення заборгованості за договором № 170616/03 від 17.06.2016 року згідно п. 4.11. (копії платіжних доручень міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором покупець належним чином не виконав, у передбачених Договором порядку та строк, отриманого товару на суму 516034,13 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором перед продавцем, що і стало підставою заявленої позовної вимоги. Відповідачем, у свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, належних доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, позовні вимоги є обґрунтованими про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг в розмірі 314 541,30,00 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі - 20 000,01 грн, 3% річних у розмірі - 2143,29 грн. та індексу інфляції у розмірі 4510,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 71. договору передбачено, що у випадку прострочення в оплаті поставленого товару/в зарахуванні коштів на рахунок постачальника, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості не оплаченого товару/суми не-зарахованих коштів, за кожен день порушення строків оплати/зарахування коштів. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язання по оплаті.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату вартості товару.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунків пені, суд дійшов висновку, що він здійснений невірно, а тому, здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 19711,83 грн. пені, що наведено у таблиці нижче.

Сума боргу (грн.)Період просрочкиКількість днівРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період просрочки 516034.13 20.12.2016 - 22.12.2016 3 14.0000 % 0.077 %* 1184.34 410000.00 24.12.2016 - 26.01.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 10664.48 410000.00 27.01.2017 - 20.02.2017 25 14.0000 % 0.077 %* 7863.01

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він визначений невірно, а тому, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача 2114,37 грн. 3% річних.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 516034.13 20.12.2016 - 22.12.2016 3 3 % 126.89 410000.00 24.12.2016 - 20.02.2017 59 3 % 1987.48

При перевірці розрахунку суми інфляційних витрат, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню інфляційні витрати у розмірі 4510,00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню в сумі 340877,50 грн., з яких: 314 541,30 грн. основного боргу, 19711,83 грн. пені, 3% річних в розмірі 2114,37 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4510,00 грн.

При розподілі судових витрат, судом враховано наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви б/н від 20.02.2017 року було сплачено 6 549,86 грн. судового збору.

Проте, відповідно до Закону України Про судовий збір в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1600,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (240 000,00 грн.).

З урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач повинен був сплатити 5117,98 грн. (341198,60*1,5%). Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 1431,88 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за клопотанням.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 5113,16 грн відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД КС» (ЄДРЮОФОП 38559620, адреса: 08153, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ПРЕФОРМ» (ЄДРЮОФОП 39632675, адреса:

49008, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АВТОТРАНСПОРТНА, будинок 6) грошові кошти: основний борг - 314 541,30 грн. (триста чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок одна гривня 30 копійок), пеня в сумі 19711,83 грн. (дев'ятнадцять тисяч сімсот одинадцять гривень 83 копійки), 3% річних - 2114,37 грн. (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 37 копійок), збитків від інфляції - 4510,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот десять гривень 00 копійок) та судовий збір - 5113,16 грн. (п'ять тисяч сто тринадцять гривень 16 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі № 911/1116/17.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 11.07.2017

Суддя В.М. Антонова