Рішення

від 10.07.2017 по справі 136/767/17

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/767/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"10" липня 2017 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі :

головуючого судді Кривенка Д.Т.

за участі секретаря Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом до відповідача, підставність якого обґрунтував таким.

12 липня 2016 року між ним, ОСОБА_1, та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого він, ОСОБА_1 передає ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 37 200 доларів США, а останній зобов'язується повернути всю суму позики частковими платежами визначеними строком до 11 жовтня 2016 року.

Крім цього, умовами договору позики (п.4.1. Договору) сторони узгодили, що у разі прострочення строку повернення позики, позичальник сплачує на користь позикодавця пеню в розмірі 1% від суми прострочення за кожен день прострочення до повного виконання своїх зобов'язань з повернення позики. Також відповідач зобов'язався у п.4.1. Договору, що у разі прострочення строку повернення позики більш ніж на 3 місяці він зобов'язується спалити додатково на користь позичальника штраф у розмірі 20 % від суми позики.

12.07.2016 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3, а останній отримав грошові кошти визначені договором позики.

14.07.2016 року між сторонами було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за вищевказаним договором позики передав в іпотеку ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,15 га, розташовану у АДРЕСА_1, а також житловий будинок з господарськими будівлями, по розташований за тією ж адресою. Відповідно до п.1.4. іпотечного договору, сторони погодили та оцінили предмет іпотеки в 525 832 гривні, що станом на день укладення договору за офіційним курсом НБУ склав 21 271 доларів США.

Взяті на себе зобов'язання за договором позики відповідач належним чином не виконав та своєчасно не повернув позичені у позивача грошові кошти, у зв'язку з чим позивач просить суд здійснити захист його порушених прав в судовому порядку та стягнути із відповідача на його користь за договором позики від 12.07.2016 року частину основного боргу у розмірі 421 640 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 15 929 доларам США, без урахування 21 271 доларів США, що забезпечено іпотечним договором від 14.07.2016 року; пеню у розмірі 2 184 727 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 82 536 доларам США; штраф у розмірі 196 936 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 7 440 доларів США, а всього разом - 2 803 303 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 105 905 доларів США.

В судове засідання позивач та його представник не з'явились. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі та позивача, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, будучи оповіщеним про день та час розгляду справи шляхом опублікування оголошення у газеті Вінниччина від 23.06.2017 року, в судове засідання не з'явився.

Однак за правилами ч.9 ст.74 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Зважаючи на те, що позивач та його представник скористались наданим їм ч.2 ст.158 ЦПК України правом, а неявку відповідача суд визнає неповажною, отож суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів, в загальному порядку, при цьому не здійснюючи фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх зібраними у справі доказами, яким дав належну оцінку, дійшов висновку про таке.

12 липня 2016 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, та ОСОБА_3, як позичальником, було укладено Договір позики (а.с.10), предметом якого є грошові кошти у сумі 37 200 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 919 584 гривень, які позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві до 11.10.2016 року шляхом повернення встановленими договором платежами, а саме: 2 400 доларів США до 11.08.2016 року, 2 400 доларів США до 11.09.2016 року та 32 400 доларів США до 11.10.2016 року.

Вказаний договір підписаний сторонами, а згідно п.4.2. набув чинності з моменту його підписання.

Як убачається із розписки від 12.07.2016 року (а.с.11), ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 37 200 доларів США, що еквівалентно 919 584 гривень за курсом НБУ, які зобов'язався повернути до 11.10.2016 року.

14.07.2016 року між сторонами було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3, з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за вищевказаним договором позики від 12.07.2016 року передав в іпотеку ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,15 га, розташовану у АДРЕСА_1, а також житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за тією ж адресою.

Відповідно до п. 1.4 іпотечного договору, сторони погодили та оцінили предмет іпотеки в 525 832 гривень, що станом на день укладення договору іпотеки еквівалентно за офіційним курсом НБУ 21 271 доларів США.

Вказаний договір підписано сторонами, узгоджено, що він вступає в дію з моменту нотаріального посвідчення. Договір посвідчено 14.07.2016 року приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №539.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК Українита відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, правові висновки якого є обов'язковими для всіх судів України, висловлено наступну правову позицію.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналізуючи договір позики від 12.07.2016 року, що було укладено сторонами цього спору та боргову розписку про передачу грошових коштів, за якими позивач просить суд стягнути із відповідача кошти судом встановлено, що справжня воля сторін цього договору була спрямована саме на укладення договору позики грошових коштів, а розписка засвідчує передання позикодавцем позичальнику визначеної договором суми грошових коштів, які останній отримав.

Відповідно до Загальних положень про зобов'язання, а саме ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст. 526, 530 ЦК України випливає, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та ЦК України та у встановлений у зобов'язанні строк.

Згідно ст.ст. 610, 611, ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання та в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Враховуючи ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як убачається із розписки, що додана до матеріалів справи та датована 06.05.2017 року (а.с.12) ОСОБА_3 визнав, що своєчасно не повернув ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 12.07.2017 року.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики.

Суд вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 15 929 доларів США, ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь - яких заперечень з боку відповідача, підлягає задоволенню в межах заявлених вимог, оскільки решта боргу за договором позики забезпечено іпотечним договором від 14.07.2016 року, що узгоджено сторонами в сумі 21 271 доларів США.

Відповідно до ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У абз. 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення"судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Зважаючи на викладене суд вважає, що із відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 15 929 доларів США, що еквівалентно на день ухвалення рішення за курсом, встановленим Національним банком України - 414 520, 37 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення із відповідача пені та штрафу на користь позивача суд виходить із такого.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За умовами Договору позики від 12.07.2016 року, сторони у п.4.1. узгодили, що у випадку прострочення строку повернення позики, позичальник сплачує на користь позикодавця пеню в розмірі 1% від суми прострочення за кожен день прострочення до повного виконання своїх зобов'язань з повернення позики.

Зазначеним пунктом договору також визначено, що у випадку прострочення повернення позики більш як на 3 місяці, позичальник додатково сплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 20% від суми позики.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, а в стягненні штрафу слід відмовити за необґрунтованістю.

Так, відповідно до п.3.4. договору позики, ОСОБА_3 зобов'язався повернути 2 400 доларів США до 11.08.2016 року, 2 400 доларів США до 11.09.2016 року та 32 400 доларів США до 11.10.2016 року.

Таким чином станом на 15.05.2017 року відповідач прострочив виконання зобов'язання:

- на 277 днів з 11.08.2016 року стосовно суми 2400 доларів США (277 х 1% х 2 400 доларів США), тому 6 648 доларів США підлягає до стягнення за вказаний період в рахунок стягнення пені;

- на 246 днів з 11.09.2016 року стосовно суми 2400 доларів США (246 х 1% х 2 400 доларів США), тому 5 904 доларів США підлягає до стягнення за вказаний період в рахунок стягнення пені;

- на 216 днів з 11.10.2016 року стосовно суми 32 400 доларів США (216 х 1% х 32 400 доларів США), тому 69 984 доларів США підлягає до стягнення за вказаний період в рахунок стягнення пені.

Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд України в постанові від 03.09.2014 року в справі № 6-100цс14 висловив правову позицію, відповідно до якої частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Судом встановлено, що розмір пені, які позивач просить суд стягнути із відповідача становить 2 184 727 гривень або 82 536 доларів США, щозначно перевищує суму розміру збитків, що склали 37 200 доларів США або 968 055,60 грн.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру неустойки до суми розміру збитків, та стягнути із відповідача на користь позивача 968 055,60 гривень.

Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача слід стягнути 15 929 доларів США, що еквівалентно на день ухвалення рішення за курсом, встановленим Національним банком України 414 520,26 гривень - основного боргу, а також 968 055,60 гривень - пені станом на 15.05.2017 року.

При цьому, суд враховує вимоги ч.. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"відповідно до якихпеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

В решті позову суд вважає слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду, позивач сплатив судовий збір в сумі 8 000,00 грн. (а.с. 1). Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3945,56 грн. (414 520,36 грн.+968 055,60 грн. х 8 000 грн./ 2 803 303 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.525, 526, 530, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.10, 11, 58-60, 88, 158, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), на користь ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), за договором позики від 12.07.2016 року частину основного боргу у розмірі 414 520,36 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 15 929 доларам США, пеню станом на 15.05.2017 року у розмірі 968 055,60 грн., а всього 1 382 575, 96 (один мілліон триста вісімдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят п'ять гривень 96 коп.) гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судові витрати в вигляді судового збору в сумі 3 945, 56 (три тисячі дев'ятсот сорок п'ять гривень 56 коп.) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д.Т. Кривенко