Ухвала

від 10.05.2017 по справі 754/16355/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В., Карпенко С. О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія МТД груп , акціонерного банку Банк регіонального розвитку , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дрім Фінанс , про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія МТД груп (далі - ТОВ Юридична компанія МТД груп ) та акціонерного банку Банк регіонального розвитку (далі - АК Банк регіонального розвитку ), у якому просив визнати недійсним кредитний договір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 27 червня 2007 року між АК Банк регіонального розвитку та ним укладено кредитний договір, за умовами якого йому надано кредитні кошти у сумі 150 000 доларів США зі сплатою 15% річних та терміном повернення кредиту 26 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 27 червня 2007 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,10 га по вул. Квітки-Основ'яненка, 3 у м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Оскільки при укладенні кредитного договору йому не було надано інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, пункти 2.7, 4.3, 4.4, 4.6 кредитного договору є несправедливими, порушують його права як споживача та суперечать нормам Цивільного кодексу, Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, ОСОБА_3 просив суд визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування наслідків спливу строку позовної давності. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні кредитного договору позивач був обізнаний про всі його умови та погодився з ними, в тому числі, з умовами повернення кредиту і визнав їх справедливими. Оспорюваний договір підписаний сторонами, позивачем не доведено необізнаність з розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальною процентною ставкою, тому з урахуванням викладеного, прийнявши до уваги клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, відмовив у позові.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду попередньої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, змінив рішення суду, виключивши з мотивувальної його частини посилання на сплив строку позовної давності як на підставу відмови у позові.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що 27 червня 2007 року між АБ Банк регіонального розвитку та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_3 надано кредит у сумі 150 000 доларів США зі сплатою 15% річних та кінцевим терміном повернення 26 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 27 червня 2007 року між цими ж сторонами укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,10 га по вул. Квітки-Основ'яненка, 3 у м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 2.7 кредитного договору передбачено, що за управління фінансовим кредитом за домовленістю сторін позичальник в день отримання кредиту та в подальшому щорічно сплачує банку на рахунок, зазначений в п. 8.3, комісійну винагороду в розмірі 2% від суми заборгованості позичальника за кредитом.

Згідно з п. 4.3 кредитного договору у разі прострочення позичальником термінів сплати процентів та/або повернення кредиту, визначених графіком, встановлених у цьому договорі, позичальник сплачує банку пеню в розмірі одного відсотку від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.4 договору у разі істотного порушення позичальником цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 відсотків від суми кредиту, визначеної п.1.1, за кожний випадок. Штраф має бути сплачений протягом 20 днів з дня направлення банком позичальнику відповідного повідомлення про застосування штрафу за реквізитами, зазначеними у пункті 8 цього договору.

Пунктом 4.6. кредитного договору передбачено, що в разі істотного порушення (визначеного в п.4.1.1 цього договору) умов цього договору позичальником, процентна ставка за користування кредитом, починаючи з періоду, коли відбулося таке істотне порушення, збільшується на 1 процент річних.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року та додатковим рішенням цього ж суду від 2 листопада 2011 року позов АБ Банк регіонального розвитку задоволено, стягнено з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 244 696,02 долари США, що становить за курсом НБУ 1 950 887 грн96 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до АБ Банк регіонального розвитку про зобов'язання відстрочити сплату тіла кредиту на один рік відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 6 червня 2012 року змінено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року, зменшено розмір заборгованості, що стягнена з ОСОБА_3 на користь АБ Банк регіонального розвитку за кредитним договором, з 244 696,02 доларів США, що становить за курсом НБУ 1 950 887 грн96 коп. до 214 696,02 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 711 706 грн.

29 серпня 2013 року між АБ Банк регіонального розвитку та ТОВ Фінансова компанія Дрім Фінанс укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 червня 2007 року.

16 вересня 2013 року між ТОВ Фінансова компанія Дрім Фінанс та ТОВ Юридична компанія МТД груп укладено договір, за яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним 27 червня 2007 року між АБ Банк регіонального розвитку та ОСОБА_3

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору, укладеного 27 червня 2007 року, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України Про захист прав споживачів .

Згідно з ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного Банку України та угодами між банком і клієнтами.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з додатком № 2 до кредитного договору від 27 червня 2007 року сторонами погоджено, що при умові своєчасного та в повному обсязі виконання умов кредитного договору, загальна сума витрат позивальника буде складати: за повернення кредиту - 150 000 грн доларів США, зі сплати процентів - 115 613,01 долари США, зі сплати комісійної винагороди - 16 500 доларів США, зі страхування нерухомості - 34 956 грн60 коп., в тому числі річний платіж 3 496 грн56 коп., за нотаріальні послуги при укладенні іпотечного договору - 2000 грн.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, належним чином умови кредитного договору не перевірили, не надали обґрунтованого правового висновку щодо справедливості умов кредитування, зокрема щодо сплати споживачем пені у розмірі одного відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Також суди не звернули увагу на те, що умовами кредитного договору передбачено сплату щорічної комісійної винагороди в розмірі 2% від суми заборгованості позичальника за кредитомбез зазначення послуг, які за вказану винагороду надаються позивачу.

Обґрунтовуючи недійсність кредитного договору, позивач також посилався на приховування кредитної інформації щодо сукупної вартості кредиту, оскільки розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки № 1 позивачу надано лише під час розгляду справи.

Доводи позивача про невідповідність відомостей, які містять кредитний договір, розрахунку сукупної вартості кредиту, суди не перевірили.

Крім того, оспорюючи факт обізнаності з розрахунком сукупної вартості кредиту, ОСОБА_3 вказував на те, що цей розрахунок він не підписував, і просив призначити відповідну судово-почеркознавчу експертизу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК суди повинні сприяти у всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав, зокрема: щодо заявлення клопотань про забезпечення доказів: витребування правовстановлюючих документів на майно, належно завірених кредитних документів, реєстраційних посвідчень та інших документів.

Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що призначена у справі судово-почеркознавча експертиза не була проведена через відсутність оригіналів досліджуваних документів та додаткових матеріалів, необхідних для її проведення, і через відсутність оплати за її проведення.

Дійшовши висновку про непроведення експертизи з підстав її неоплати позивачем, суди не дали належної оцінки змісту клопотання експертів у сукупності з нормативно-правовими актами, якими врегульовано проведення відповідної експертизи.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законним і обґрунтованим та підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.О.Кузнєцов СуддіО.І.Євтушенко Т.Л.Ізмайлова О.В.Кадєтова С.О.Карпенко