Ухвала

від 11.07.2017 по справі 2а-9911/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2017 року м. Київ К/800/30334/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Іваненко Я.Л.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року

у справі № 2а-9911/12/2670

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства надзвичайних ситуацій України

про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства надзвичайних ситуацій України (правонаступником якої є ДСНС), в якому просила:

- скасувати наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 травня 2011 року №18;

- поновити на посаді заступника начальника управління міжнародного співробітництва - начальника відділу двостороннього та багатостороннього співробітництва;

- стягнути заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника управління міжнародного співробітництва - начальника відділу двостороннього та багатостороннього співробітництва Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 травня 2011 року №18 позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із реорганізацією на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугував Указ Президента України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 09 грудня 2010 року №1085/2010, яким було утворено Міністерство надзвичайних ситуацій України шляхом реорганізації Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

На виконання вимог вказаного Указу, наказом МНС України від 10 травня 2011 року №16 внесено зміни до штату Центрального апарату Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та реорганізовано в Управління міжнародного співробітництва. В результаті зазначеної реорганізації відбулось скорочення чисельності державних службовців на 30%.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання.

Частинами першою - третьою статті 49 2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49 2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, установі, організації незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог частини 1 статті 49 2 Кодексу законів про працю України, 11 березня 2011 року ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади через 2 місяці, що підтверджується її підписом на попередженні про вивільнення.

При цьому, жодної посади як у новоствореному міжнародному відділі, так і в інших відділах та структурних підрозділах, позивачу запропоновано не було, що не заперечується і з боку відповідача.

Доказів неможливості перевести позивача за її згодою на наявні вакантні посади, відповідачем надано не було.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що аналіз структури та кількісного складу штатних розписів за 2011, 2012 роки свідчить про скорочення кількості штатних одиниць в апараті Міністерства надзвичайних ситуацій України, проте відділ міжнародного співробітництва ліквідовано не було, а навпаки було розширено шляхом затвердження посад заступника начальника відділу, головного фахівця та головного спеціаліста, тоді як, у штатному розписі на 2010 рік в Управлінні міжнародного співробітництва була наявна лише посада начальника управління.

Крім того, з урахуванням приписів статті 42 КЗпП України, перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, і відповідно, роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем зазначеного враховано не біло.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність дій Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в частині прийняття наказу від 10 травня 2011 року № 18, оскільки оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог частини другої статті 40 та частин першої - третьої статті 49 2 Кодексу законів про працю України, і відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його скасування та поновлення позивача на посаді.

Також, судами попередніх інстанцій правильно вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2011 року по 03 червня 2016 року у розмірі 541343,25 грн.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій відхилити.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

Я.Л. Іваненко