Постанова

від 10.07.2017 по справі 925/381/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р. Справа№ 925/381/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Міняйло О.С. (керівник, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Придніпровським РВУМВС України в Черкаській області 22.12.2001 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Європейські транспортні системи

на рішення господарського суду Черкаської області від 03.05.2017 р.

у справі №925/381/17 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Європейські транспортні системи

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Європейські транспортні системи про стягнення 51066,81 грн. боргу, 1454,89 грн. пені, 155,29 грн. 3% річних та 5000,00 грн. моральної шкоди.

18.04.2017 р. позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача серед іншого 1429,87 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 03.05.2017 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 51066,81 грн. боргу, 1429,87 грн. інфляційних втрат, 151,10 грн. 3% річних, 1410,28 грн. пені та 1463,36 грн. витрат на сплату судового збору. В решті вимог в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач в судове засідання не з'явився, проте від останнього надійшла заява, в якій він просив розглядати справу без його участі, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 р. та від 19.06.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

22.11.2016 р. між ФОП ОСОБА_3 (експедитор -2) та ТОВ ТЕК Європейські транспортні системи (експедитор-1) було укладено договір перевезення міжнародних вантажів за №608d/p.

Відповідно до п. 1 вищезазначеного договору, експедитор-1 зобов'язався доручити, а експедитор-2 - прийняти на себе зобов'язання щодо здійснення міжнародних перевезень вантажів (автотранспорт) на умовах, передбачених цим договором та відповідно до правил міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні згідно з умовами Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), Європейської угоди про режим праці водіїв (ESTR), іншими міжнародними угодами. Сторони також дотримуватимуться положень Митної конвенції МДП, а також вимог міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення.

Згідно п. 2.1. договору, експедитор-2 здійснює надання послуг на підставі письмової заявки експедитора-1 (додаток до даного договору).

Заявка оформлена відповідно до встановлених вимог.

19.12.2016 р. сторонами було оформлено заявку №626/р на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Італія-Україна. Вартість послуг складала 1850,00 євро. Оплата по безготівковому розрахунку в гривні по курсу НБУ, по копіям протягом 10 днів.

Згідно ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ст. 307 ГК України, норми якої кореспондуються зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п. 4.1. договору, експедитор-1 зобов'язується проводити оплату за послуги, надані експедиторм-2 згідно цього договору та на умовах, зазначених у підписаній сторонами заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були надані послуги з перевезення вантажу за вказаним відповідачем у заявці маршрутом, що підтверджується копією міжнародної товарно-транспортної накладної (а.с.23).

Оскільки ні в договорі, ні у заявці до договору не визначено дату, на яку слід застосовувати офіційний курс НБУ до гривні, позивач розрахував курс гривні до євро на дату розвантаження, що становить 51066,81 грн.

Відповідач обов'язок щодо сплати наданих позивачем послуг не виконав, умови договору порушив, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні 10.07.2017 р. представник відповідача не заперечував отримання послуг від позивача.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

19.01.2017 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано товарно-транспортні накладні (СМR) поштовим зв'язком Нова пошта , які було отримано 23.01.2017 р.

Таким чином, строк оплати наданих позивачем послуг настав 02 лютого 2017 року.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем всупереч ст.ст. 33, 34 ГПК України, не було надано доказів своєчасного здійснення розрахунку з позивачем за надані послуги в повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

Відповідно до ст.ст. 4, 9 зазначеної Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вантажна накладна наявна в матеріалах справи.

Як зазначалось вище, в заявці вказано, що оплата здійснюється по безготівковому розрахунку в гривні по курсу НБУ, по копіям протягом 10 днів після отримання відповідачем копій документів. Тобто офіційний курс євро до гривні повинен враховуватись станом на момент встановленого в договорі строку оплати - 02 лютого 2017 року.

Станом на 02 лютого 2017 року офіційний курс євро до гривні становив 29,131474, що складає 53893,23 грн. в еквіваленті 1850,00 євро.

В той же час, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51066,81 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 51066,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на невиконання позивачем п. 4.3 договору, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться докази, які спростовують вказані посилання відповідача (а.с.23-29), з яких вбачається, що рахунок від 06.01.2017 р. та акт виконаних робіт були направлені позивачем відповідачу.

В зв'язку з тим, що відповідач порушив своє грошове зобов'язання, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 155,29 грн. 3% річних, нарахованих за період з 02 лютого 2017 року по 10 березня 2017 року та інфляційних втрат в розмірі 1429,87 грн., нарахованих за період лютий-березень 2017 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що інфляційні втрати нараховані позивачем в меншому розмірі ніж обраховано судом за вказаний період, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

При нарахуванні 3% річних позивачем не було враховано вимог ст. 253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки строк оплати настав 02 лютого 2017 року, то розмір 3% річних нарахований за період з 03 лютого 2017 року по 10 березня 2017 року складає 151,10 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 151,10 грн., в решті щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1454,89 грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.4.2. договору передбачено, що у випадку порушення умов оплати, експедитор-1 сплачує штрафні санкції у розмірі 2% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

При цьому, позивачем було застосовано подвійну облікову ставку НБУ.

При нарахуванні пені позивачем не було враховано вимог ст. 253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки строк оплати настав 02 лютого 2017 року, то розмір пені нарахований за період з 03 лютого 2017 року по 10 березня 2017 року складає 1410,28 грн.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 1410,28 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди, яка виражена у душевних стражданнях через протиправну поведінку відповідача щодо несплати грошових коштів за надані послуги.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно - правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під час розгляду даного спору позивачем не було доведено належними доказами тих обставин, що останній поніс втрати немайнового характеру в розмірі 5000,00 грн.

Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 5000,00 грн. моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 03.05.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Європейські транспортні системи залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 03.05.2017 р. у справі №925/381/17 залишити без змін.

Справу №925/381/17 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Б.О. Ткаченко

Л.П. Зубець