Ухвала

від 12.07.2017 по справі 541/290/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/290/17 Номер провадження 22-ц/786/1911/17Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Пікуля В.П.,

За участю секретаря: Зеленської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Миргородської районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на нежитлову будівлю в порядку набувальної давності , -

В С Т А Н О В И Л А :

14 лютого 2017 року ОСОБА_2, в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

На підтвердження позовних вимог вказував, що відповідно до протоколу № 3 засідання аукціонної комісії Миргородської райспоживспілки від 27 січня 2004 року він придбав приміщення магазину в с. Бієве. Документи, які б підтверджували факт купівлі торгового павільйону, окрім вищевказаного протоколу відсутні. Однак ним не було виконано реєстрації права власності на нежитлову будівлю магазину. Незважаючи на це, він протягом 13 років відкрито володіє і безперервно користується нежитловою будівлею-магазином по вул. Квітневій № 2 в с. Бієве Миргородського району, здійснював поточний ремонт, підтримуючи приміщення в належному технічному стані та використовуючи його в своїх цілях. Інших осіб, які претендують на це приміщення немає. У зв'язку з вказаними вище обставинами, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю-магазин по вул. Квітневій № 2 в с. Бієве Миргородського району Полтавської області в порядку набувальної давності.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України у позивача є всі правові підстави для визнання за ним права власності на нежитлову будівлю-магазин по вул. Квітневій № 2 в с. Бієве Миргородського району Полтавської області.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до протоколу № 3 засідання аукціонної комісії Миргородської райспоживспілки (РСС) від 27 січня 2004 року ОСОБА_2 придбав приміщення магазину в с. Бієвє, загальною площею 72 кв. м. за ціною 2500 грн. (а.с.7).

Відповідно до довідки, виданої ДКП Миргородтехінвентаризація станом на 31.12.2016 право власності на магазин по вул. Квітневій, 2 в с. Бієве Миргородського району зареєстровано за Миргородською райспоживспілкою на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.11 2004 (а.с.8,9).

Згідно відповіді наданої Миргородською районною спілкою споживчих товариств на адвокатський запит, правовстановлюючі документи на нежитлове приміщення (магазин) в с. Бієве Миргородського району по вул. Квітневій, 2 станом на 01 липня 2016 року - відсутні, при передачі основних засобів ліквідованого Ромоданівського СТ правовстановлюючі документи не передавалися. ОСОБА_3 на 01 липня 2016 року магазин в с. Бієве на балансі райспоживспілки не обліковується. Дані про проведення аукціону по магазину с. Бієве відсутні у зв'язку із закінченням терміну зберігання документів (а.с.10).

Згідно з Інформаційною довідкою з ДРРПНМ, що сформована 16.02.2017 власником нежитлової будівлі, магазину за адресою: вул. Квітнева, 2, с. Бієве Миргородського району являється Миргородська райспоживспілка код ЄДРПОУ 01763740 на підставі свідоцтва про право власності серії САА № 764620 від 30.11.2004 (а.с.28).

27.10.2016 представник позивача звернувся до Державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації спірної нежитлової будівлі, однак державним реєстратором було відмовлено в проведені державної реєстрації не житлового приміщення, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_2, наявністю реєстрації вказаного нежитлового приміщення за Миргородською РСС, помилках в назві населеного пункту та суперечності в визначені розміру загальної площі (а.с.18).

Після звернення представника позивача до Другої Миргородської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на придбану нерухомість з прилюдних торгів згідно ст. 656 ЦК України , нотаріусом було

відмовлено у видачі свідоцтва про право власності у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Згідно з технічним паспортом вартість спірного нерухомого майна становить 29539 грн. (а.с.15).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що в ході розгляду справи позивачем та його представниками не надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_4 протягом 13 років, починаючи з 2004 року, безперервно володіє предметом спору та виконує обов'язки власника, щодо цього майна. В матеріалах цивільної справи відсутні квитанції про сплату за електроенергію, комунальні платежі, чи будь-які інші платежі, які б могли свідчити про володіння позивачем спірним майном. Крім того, місцевий суд з наданих в судовому засіданні пояснень представника позивача ОСОБА_5 вбачаючи, що саме ОСОБА_6 являється фактичним володільцем нежитлової будівлі-магазину по вул. Квітневій № 2 в с. Бієве Миргородського району, оскільки з дозволу позивача він вживав заходи, спрямовані на підтримку та покращення технічного стану приміщення, зауважив, що ОСОБА_2 не є юридичним власником спірного приміщення, а тому і не наділеній правомочністю по розпорядженню цим майном, в тому числі і надання права іншій особі володіти ним.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підстав виникнення права власності на чуже майно за набувальною давністю, оскільки не доведено факту безперервного володіння цим майном протягом строків набувальної давності, як цього вимагає ч.1 ст. 344 ЦК України .

Перевіривсши матеріали справи колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди мають враховувати, що для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція викладена у п.6 ОСОБА_7 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав за №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Так позивач вказує, що й підтверджується матеріалами справи, що відповідно до протоколу № 3 засідання аукціонної комісії Миргородської райспоживспілки (РСС) від 27 січня 2004 року він придбав приміщення магазину в с. Бієвє, загальною площею 72 кв. м. за ціною 2500 грн. (а.с.7).

ОСОБА_6 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, якими повинні встановлюватись особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і норма ч. 4 ст. 656 ЦК, згідно з якою до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Отже, з аналізу законодавства вбачається висновок, що відносини, які виникають з приводу придбання майна на аукціоні (з прилюдних торгів), є договірними відносинами, з певною специфікою, визначеною законом.

Як уже вказувалося вище, представник позивача звертався до Другої Миргородської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на придбану нерухомість з прилюдних торгів згідно ст. 656 ЦК України , однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

При цьому, колегія суддів наголошує, що відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно не дає підстав для визнання права власності на таке майно за набувальною давністю, оскільки до договірних правовідносин не можуть застосовуються правовідносини набувальної давності.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку позиції відповідача стосовно визнання позовних вимог, оскільки за відсутності підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, визнання відповідачем позову у цій справі не є вирішальною обставиною.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд(п. 24 постанови Пленуму ВС України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 р. N 2).

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_8 /підпис/ ОСОБА_9

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області