Рішення

від 10.07.2017 по справі 323/1252/17

ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 323/1252/17

№ провадження 2/323/484/17

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

11.07.2017 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

в присутності

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Вишнепольської О.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ПП «НОТЕК», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ директора Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» Мухортової Н.С. від 28.02.2017 року№ 196к про звільнення позивача з роботи у зв`язку з добровільним вступом на військову службу за контрактом, поновити якого на роботі на посаді водія вантажного автотранспорту та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що, оскільки він був прийнятий на військову службу за контрактом в особливий період, на нього розповсюджуються гарантії, встановлені ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме те, що на час військової служби за ним зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток. Незважаючи на це, відповідач, після укладення відповідачем контракту на проходження військової служби від 28.02.2017 року, в той же день звільнив позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, що є незаконним.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав повністю, пославшись на факти та норми права, викладені в позовній заяві. Додатково зазначив, що на момент укладення контракту з Міністерством оборони України йому виповнилось 47 років, а тому він був прийнятий на військову службу виключно через існування в Україні особливого періоду, оскільки в іншому випадку це було б неможливо з огляду на обмеження, встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу.

Представник відповідача Вишнепольська О.І. проти позову заперечувала та зазначила, що, на думку відповідача, на позивача не можуть розповсюджуватись гарантії, встановлені ст. 119 КЗпП України, оскільки він вступив на військову службу за контрактом добровільно, за власним бажанням, в період, коли повна або часткова мобілізація оголошена не була. Водночас, з огляду на законодавче визначення поняття особливого періоду, він обмежується періодом мобілізації, військовим часом та періодом відбудови після його завершення. Раніше оголошені в країні мобілізації завершились, військовий стан в Україні не оголошений, а тому особливий період завершився із закінченням строку проведення останньої часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015, тобто 22.08.2015 року. Тому, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач наказом № 164-к від 11.04.2016 року був прийнятий на роботу до відповідача на посаду водія вантажного автотранспорту.

28.02.2017 року позивач уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини пп НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки.

Наказом директора відповідача від 28.02.2017 року № 196-к позивач був звільнений з роботи з посади водія вантажного автотранспорту у зв`язку з добровільним вступом на військову службу, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Вказаний наказ позивач отримав рекомендованим листом 01.04.2017 року, що підтверджується копією відповідного поштового конверту.

26.04.2017 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, тобто в межах встановленого законом строку.

Вирішуючи питання про правомірність звільнення позивача з роботи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, чинній 28.02.2017 року, тобто на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби та його звільнення з роботи у зв`язку з цим (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06.12.2016 року № № 1769-VIII), передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту цієї норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення особливого періоду.

Визначення засадоборони Українитапідготовкидержави до оборони,порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від06.12.1991 р. № 1932-XII, ( далі Закон №1932-XII) «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII ( далі - Закон№ 3543-XII),,«Про військовий обов`язок та військову службу, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею другою Закону№1932-XIIвстановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею третьою цього Закону передбачено, щопідготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населеннядо дій в особливий період.

Статтею першоюЗакону N 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема визначено, щоособливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення наведеного у статті першій Закону № 1932-XII вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але чітко не встановлюють порядок та підстави його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони вумовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст.. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборону України» від05.03.1998 р. № 183/98-ВР(далі- Закон№ 183/98-ВР)вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненнікризових ситуацій, що загрожують національній безпеці Україниа також, у відповідності до ст.. 4 цього Закону приймає рішення щодоневідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.. 10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - наорганізацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон «Про військовий обов`язок та військову службу» від25 березня 1992 року

№ 2232-XII ( далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов`язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.Військовий обов`язок є конституційним обов`язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку(за контрактом)та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Статтею 19 Закону№ 2232-XII встановленізагальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов`язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є 1969 року народження і на момент укладення контракту йому виповнилось повних 47 років.

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18.03.2014 року, почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час розгляду справи, Президент не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента від 06.05.2014 р., від 21.07.2014 р. та від 14.01.2015 р. оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас.

Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26.09.2016 р.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Крім того, на час укладення контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З подібними висновками про тривання особливого періоду в Україні незалежно від завершення чергових хвиль часткової мобілізації погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в Ухвалі від 22.05.2017 року у справі № 483/1134/16-ц.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону №1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

З наведеного випливає, що військовий час не є тотожнім військовому стану та виникає й без оголошення останнього, в силу самого факту початку воєнних дій, і що в розумінні наведених вище законодавчих актів весь період військового часу є особливим періодом, незалежно від того, чи оголошений військовий стан.

Міжнародною спільнотою збройний конфлікт на Сході України визнається збройним конфліктом міжнародного характеру.

Зокрема, 12.10.2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію, в якій зазначено, що цей орган підтверджує свою позицію щодо того, що анексія Криму Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи, про що йдеться у резолюції Асамблеї 2112 (2016), резолюції 2063 (2015), резолюції 1990 (2014) і резолюції 1988 (2014). Що стосується Криму, тут військову присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. Що стосується «ДНР» і «ЛНР», це підтверджується добре задокументованою роллю російських військових у взятті під контроль і контроль цих регіонів, незважаючи на рішучий опір законної влади України.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» військовослужбовці, які брали участь в операціях в окремих районах Донецької та Луганської областей, мають право на отримання статусу учасника бойових дій.

Відтак, у суду є всі підстави вважати, що в Україні наявні ознаки військового часу, незважаючи на те, що військовий стан не оголошений, що також свідчить про те, що особливий період в Україні триває, а тому позивач має право на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України. у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Виходячи з наданої відповідачем довідки про заробітну плату позивача, його середній заробіток за шість останніх перед звільненням місяців складає 2265,00 грн. ((3500,00 + 3500,00 + 1760,00 + 1610,00 + 1610,00 + 1610,00) / 6).

З огляду на це, а також, що середньоденний заробіток позивача складає 75,50 грн. (2265,00 / 30) стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час з моменту незаконного звільнення до дня ухвалення рішення у цій справі, а саме 9890,50 грн. ((2265,00 грн. * 4 місяці) + 75,50 грн. * 11 днів).

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача має бути стягнутий судовий збір у розмірі 640,00 грн. в дохід держави.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ч. 3 ст. 119, ст. 235 Кодексу законів про працю України, Законів України «Про оборону України» від06.12.1991 р. № 1932-XII, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII,«Про військовий обов`язок та військову службу», керуючись ст. ст. 1, 4, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» Мухортової Н.С. від 28.02.2017 року№ 196к про звільнення ОСОБА_1 з посади водія вантажного автотранспорту у зв`язку з добровільним вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу Законів про працю України.

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на роботі у Приватному підприємстві «Фірма «НОТЕК» на посаді водія вантажного автотранспорту з 28.02.2017 року.

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» (м. Запоріжжя, проспект Соборний, б. 58, прим. XVI, код ЄДРПОУ 20497729) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час з моменту звільнення у розмірі 9890,50 грн. (дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто грн. 50 коп.).

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «НОТЕК» (м. Запоріжжя, проспект Соборний, б. 58, прим. XVI, код ЄДРПОУ 20497729) в дохід держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Повний текст рішення складений 14.07.2017 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі, якщо рішення було ухвалене без участі особи, яка його оскаржує,- протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв