Постанова

від 11.07.2017 по справі 910/15916/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2017 р. Справа№ 910/15916/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Ткаченка Б.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Стеченко Я.В.;

відповідача: не з'явився;

ВДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління

державної виконавчої служби Головного територіального

управління юстиції у Миколаївській області

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 14.11.2016, винесену за результатами розгляду

скарги Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма

"Дарниця"

на дії Відділу примусового виконання рішень Управління

державної виконавчої служби Головного територіального

управління юстиції у Миколаївській області

у справі №910/15916/13 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма

"Дарниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарниця"

про стягнення 8 432 806,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 скаргу Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задоволено частково.

Визнано недійсною постанову від 29.08.2016 про перевірку виконавчого провадження, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, якою визнано недійсним та скасовано акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13. В іншій частині скарги відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги позивача в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення скарги позивача в частині визнання недійсною постанови від 29.08.2016 про перевірку виконавчого провадження, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Зокрема, апелянт звертав увагу суду на наступне:

- згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за юридичною особою ТОВ Оптова компанія Дарниця з кодом ЄДРПОУ 24381128 нерухоме майно не зареєстровано. Згідно Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано будинок, житлові та нежитлові будівлі авторемонтних майстерень магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовольчого магазину загальною площею 158,7 кв. м., який належить ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження;

- відповідно до ч.ч.3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції від 01.01.2013) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень;

- за адресою: АДРЕСА_1 не може бути зареєстровано майно за боржником (відповідачем), оскільки за даною адресою вже зареєстроване майно за ОСОБА_3, а можливість реєстрації окремих об'єктів нерухомості за різними власниками, але за однією адресою відсутня, що додатково вказує на факт відсутності у власності відповідача нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 11.05.2017 апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2017.

25.05.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 25.05.2017 з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 25.05.2017 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 15.06.2017.

В судове засідання 15.06.2017 з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.06.2017.

22.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 26.06.2017.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 26.06.2017 представники сторін та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не з'явилися. Відповідач та Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.07.2017.

В судовому засіданні 06.07.2017 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була винесена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не була визнана судом обов'язковою, враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 06.07.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 11.07.2017.

11.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли:

- клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача;

- клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів (копії нотаріально посвідченого договору оренди землі від 28.11.2002; Акту про перевірку та фіксування місцезнаходження об'єктів нерухомості від 09.07.2016 з додатками; копії листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 05.12.2016 №14602/02.02.01-06/14/16; інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.07.2017; копій адвокатських запитів від 07.07.2017 до Миколаївської міської ради та до КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації );

- пояснення щодо подання додаткових доказів в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 1.07.2017 представник позивача підтримав вищевказані клопотання та просив суд їх задовольнити.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, оскільки позивачем в порушення вимог ст. 27 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі впливає на права та/або охоронювані законом інтереси ОСОБА_3, що є передумовою для залучення третьої особи.

Клопотання позивача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів судом задоволено, оскільки відповідні докази надано позивачем на вимогу суду і вони безпосередньо відносяться до предмету доказування у даній справі. Окрім того, частина цих доказів була отримана вже після винесення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали у даній справі, що унеможливило їх подання на час розгляду Господарським судом міста Києва скарги позивача на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

В судовому засіданні 11.07.2017 представник позивача підтримав раніше надані ним пояснення та просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Представники відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в судове засідання 11.07.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях господарського суду є правом, а не обов'язком учасників судового процесу, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

В судовому засіданні 11.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Приватне акціонерне товариство "Фармацевтична фірма "Дарниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Дарниця" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №ОКD-7 від 03.01.2012 у загальному розмірі 8 432 806,56 грн. (з них: 6 887 616,55 грн. - основний борг, 980 231,61 грн. - пеня, 197 933,33 грн. - 3% річних, 41 325,70 грн. - інфляційних втрат).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 у справі №910/15916/13 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 887 616,55 грн. основного боргу, 1 245 357,67 грн. пені, 258 506,64 грн. 3% річних та 68 482,74 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

27.12.2013 на виконання вищевказаного судового рішення було видано наказ.

У жовтні 2016 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, в якій просив суд:

- скасувати постанову від 29.08.2016 про перевірку виконавчого провадження, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, якою визнано недійним та скасовано акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем Романчуком В.Ю. у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13;

- визнати дійсним Акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем Романчуком В.Ю., у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13.

В обґрунтування вимог своєї скарги позивач зазначав про те, що при винесенні оскаржуваної постанови не було надано належної оцінки ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. ст. 47, 227 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин), що призвело до безпідставного скасування Акту опису та арешту майна від 15.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 скаргу Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задоволено частково. Визнано недійсною постанову від 29.08.2016 про перевірку виконавчого провадження, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, якою визнано недійсним та скасовано акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13. В іншій частині скарги відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи. з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" (тут і далі по тексту норми вказаного Закону зазначено в редакції, чинній на дату подання позивачем заяви про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/2074/15-г від 29.04.2016, тобто станом на 04.10.2016) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

В ст. 11 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, серед іншого, має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 22.06.2016 було відкрито виконавче провадження №51504965 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості згідно з наказом Господарського суду міста Києва №910/15916/13 від 27.12.2013 (том справи - 1, аркуш справи - 135).

Відповідно до ст. 63 Закону України Про виконавче провадження у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

В оскаржуваній ухвалі місцевого господарського суду зазначено про те, що під час проведення виконавчих дій та відповідно до повідомлення Комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації №2353 від 29.10.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 124) виявлено, що боржнику належить нежитлове приміщення (магазин-пекарня) загальною площею 307 кв. м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П., зареєстрованим в реєстрі за №439.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у ВП № 51504965 від 12.07.2016р. призначено проведення виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_1 (будівля літ. А)

15.07.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було проведено опис та накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 307 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (том справи - 1, аркуш справи - 144).

Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 29.08.2016 було визнано недійсним та скасовано акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13, оскільки відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.08.2016 за відповідачем нерухоме майно не зареєстровано (том справи - 1, аркуші справи - 39-40).

Згідно з ч.3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

В ст. 47 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст. 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 227 вищевказаного Кодексу договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з п.6 Порядку Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку відсутні докази, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів для внесення відомостей у відповідний державний реєстр стосовно права власності на нежитлове приміщення загальною площею 307 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Водночас, не вчинення таких дій не позбавляє відповідача його права власності.

Таким чином, з урахуванням норм ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. ст. 47, 227 Цивільного кодексу УРСР, договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстрованого в реєстрі за №439, надані Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації відомості, боржником на момент укладення зазначеного договору дотримано вимоги законодавства, чинного станом на день виникнення спірних правовідносин.

В своїй апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зазначав про те, що згідно з наданою суду інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за юридичною особою відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю Оптова компанія Дарниця з кодом ЄДРПОУ 24381128) нерухоме майно не зареєстровано. Натомість право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, а саме: будинок, житлові та нежитлові будівлі авторемонтних майстерень магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовольчий магазин, зареєстровано 06.03.2006 за ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження №51504965.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно у справі наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (том справи - 1, аркуш справи - 129), з якої вбачається, що запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно (в тому числі продовольчий магазин), розташоване за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано 06.03.2006. Підставою виникнення прав власності у ОСОБА_3 є свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 06.03.2006, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Водночас, поза увагою апелянта залишено те, що в договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002, за умовами якого відповідач придбав нежитлове приміщення загальною площею 307 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, вказано, що придбане нежитлове приміщення розташоване в будівлі літ. А за вищезгаданою адресою.

Натомість в наданій суду Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено про те, що за ОСОБА_3 зареєстроване нерухоме майно, яке складається з житлового будинку літ. Х загальною площею 158,7 кв. м. житловою площею 66,3 кв. м., нежитлові будівлі авторемонтної майстерні за літ. Ф загальною площею 75,8 кв. м., авторемонтної майстерні за літ. Ц загальною площею 35,8 кв. м., магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовольчий магазин за літ. Щ загальною площею 85,5 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами.

З наведеного випливає, що придбане за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002 нерухоме майно та нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 не є тотожним ані за його розташуванням згідно технічного опису (придбане боржником нерухоме майно розміщено у будівлі літ. А, тоді як нерухоме майно ОСОБА_3 розташоване у літ. Х, Ф, Ц, Щ за тією ж адресою), ані за площею (боржником придбане майно загальною площею 307,00 кв. м., тоді як загальна площа майна ОСОБА_3 становить 422,10 кв. м.).

Тобто в матеріалах виконавчого провадження відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно свідчили про те, що придбане за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002 нерухоме майно та нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 є одним і тим самим приміщенням.

Як уже зазначалося вище, відсутність факту реєстрації права власності на нерухоме майно не може нівелювати наявні у власника документи, які засвідчують набуття ним права власності на це майно відповідно до вимог законодавства, чинного на час оформлення (складання) цих документів.

Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, надані Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації копії правовстановлюючих документів, які містяться в архівній справі, свідчать про те, що названі документи подавалися власником майна, тобто відповідачем, для реєстрації за ним прав на нерухоме майно в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації.

Окрім того, з листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради (органу місцевого самоврядування, на підвідомчій території якого розташоване нерухоме майно у АДРЕСА_1) №14602/02.02.01-06/14/16 від 05.12.2016 вбачається, що згідно з матеріалами архіву бюро технічної інвентаризації право власності на нежитлове приміщення (магазин-пекарню) загальною площею 307,0 кв. м. було зареєстровано 15.04.2002 за Товариством з обмеженою відповідальністю Оптова компанія Дарниця на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2002р.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні постанови від 29.08.2016 про перевірку виконавчого провадження, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, якою визнано недійсним та скасовано акт опису та арешту майна від 15.07.2016, складений головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №51504965 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №910/15916/13, не було враховано вимоги законодавства, зокрема, ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. ст. 47, 227 Цивільного кодексу УРСР, а також не прийнято до уваги набуття боржником права власності на нежитлове приміщення загальною площею 307 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2002р., у зв'язку з чим названа постанова підлягає визнанню недійсною.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимоги позивача щодо визнання дійсним Акту опису та арешту майна від 15.07.2016, складеного головним державним виконавцем Романчуком В.Ю., у виконавчому провадженні №51504965 дійсним не підлягає задоволенню, оскільки в ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України передбачено інститут дійсності договору, разом з тим, чинним законодавством не передбачено інституту дійсності акту опису та арешту майна державного виконавця, який не є договором.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду даної справи.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 місцевим господарським судом було дотримано норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/15916/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15916/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Б.О. Ткаченко