Ухвала

від 11.07.2017 по справі 804/503/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2017 р. м. Київ К/800/52715/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Бившевої Л.І., Нечитайла О.М., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року

у справі № 804/503/14

за позовом Державного підприємства Придніпровська залізниця

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство Придніпровська залізниця звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі № 804/503/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року, позов задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 31.10.2013 року № 000752500 та № 000742500. Присуджено з Державного бюджету України на користь Державного підприємства Придніпровська залізниця судові витрати в розмірі 458, 80грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представники позивача проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДП Придніпровська залізниця з питання дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, відповідачем складено акт від 15.10.2013 року № 252/25.3-01073828, яким встановлено порушення: - п. 4.1 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 з врахуванням положень п. 1.23 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.3.1 п. 8.1 пп. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 з урахуванням п. 1.32 ст.1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ; - пп. 14.1.13, пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, пп.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст.144, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145 з урахуванням положень п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 14 249 060, 15 гри.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.10.2013 року: - № 000742500, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем - 14 249 060, 15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 653 950, 28 грн.; - № 000752500, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 7 097 281, 45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 975 518, 07 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач .

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.39 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат.

У відповідності до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що дослідженню у таких справах мають підлягати обставини щодо укладення та виконання договорів, а також щодо перевірки платником ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені такого контрагента тощо.

Також доведенню підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів (робіт/послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій тощо та надавати оцінку таким обставинам у їх сукупності.

Висновки у даній справі судами зроблено без встановлення конкретних господарських операцій з посиланням на належні первинні документи, не конкретизуючи їх суті.

Таким чином, суди попередніх інстанцій залишили поза межами дослідження та не перевірили й не встановили наявність фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, наведених в акті перевірки, при формуванні останнім власних податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з якими відповідачем були нараховані позивачу податкові зобов'язання та штрафні санкції та прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з метою з'ясування викладених обставин, що входять до предмета доказування у справі, в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року у справі № 804/503/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло