Рішення

від 06.07.2017 по справі 911/1290/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2017 р. Справа № 911/1290/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського заводу «Нептун»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергомаш»

про стягнення 959 201,85 грн

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1Л.(довіреність № б/н від 01.03.2017);

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/1290/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського заводу «Нептун» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергомаш» (далі - відповідач) про стягнення 959 201,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 0207/СА від 20.07.2015 року щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.05.2017 порушено провадження по справі №911/1290/17 та призначено її до розгляду на 15.06.2017.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2017 року розгляд справи згідно з ст. 77 ГПК України було відкладено на 06.07.2017 року.

04 липня 2017 року через канцелярію суду від позивача надійшов супровідний лист з документами для долучення (вх. №13390/17) з додатками.

У судовому засіданні 06.07.2017 року позивача підтримав позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 06.07.2017 року не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського заводу «Нептун» (далі - продавець, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техенергомаш» (далі - покупець) було укладено договір поставки № 0207/СА (далі Договір), відповідно до п. 1.1. та 1.2. договору продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити високочастотні загороджувачі виробництва ТОВ Одеський завод Нептун , Україна, Товариству з обмеженою відповідальністю „Техенергомаш» для ВП Рівненська АЕС ДП НАЕК Енергоатом , (далі - Продукція), а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в Специфікації № 1 (Додаток № 1) до Договору, (далі - Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що сума Договору становить 1 625 220,00 гривні (один мільйон шістсот двадцять п'ять тисяч двісті двадцять грн. 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 270 870,00 гри.

Порядок оплати поставленої продукції встановлено пунктом 4.1. договору, а саме

- покупець сплачує вартість продукції за цінами, зазначеним в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 5.1., 5.4. договору визначено, що строк поставки продукції зазначений в специфікації. Допускається поставка Продукції партіями.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Відповідно до пунктів 6.1.1. та 6.1.2. покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої Продукції. Приймати поставлену Продукцію у відповідності до умов Договору.

Пунктами 7.5.,7.6., договору визначено, що у разі односторонньої відмови від виконання своїх зобов'язань за Договором Покупець зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з моменту повідомлення Продавцем сплатити штраф у розмірі 10% від суми Договору. При цьому Продавець має право не повертати Покупцю авансову сплату за Договором.

За порушення строків сплати за Продукцію Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної обліковій ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення, а понад 10 банківских днів - додатково штраф у розмірі 10% від суми договору.

Завдані збитки стягуються у повному обсязі, додатково до штрафних санкцій. Сплата штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняє винну Сторону від виконання договірних зобов'язань в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним в Україні законодавством.

Пунктом 10.1. договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року, а в частині оплати за поставлену продукцію, до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань Постачальника, передбачених договором, - до закінчення терміну дії гарантії.

Згідно умов договору поставки № 0207/СА продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму - 1 625 220,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 10 від 12.10.2015 року на суму 812 610,00 грн та № 11 від 16.10.2015 року на суму 812 610,00 грн. (копії видаткових накладних наявні у матеріалах справи)

Також сторонами було підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків за період з 20.07.2015 - 10.10.2016 року, яким підтверджена наявна заборгованість у розмірі 1 625 220,00 грн.

У зв'язку з неповним та не своєчасним невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за невиконання умов договору поставки № 0207/СА від 20.07.2015 року, який укладений між позивачем та відповідачем.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 534. Цивільного кодексу України визначено, що черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3)у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії,які відповідно до договору,актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, сторонами в договорі змінено загальне правило, так розрахунок за товар проводиться протягом 7 календарних днів з дати поставки.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Судом установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 1 250 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (копія міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором покупець належним чином не виконав, у передбачених договорами порядку та строк, отриманого товару на суму 375 220,00 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором перед продавцем в розмірі 375 220,00 грн, що і стало підставою заявленої позовної вимоги. Відповідачем, в свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 375 220,00 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі - 302 954,67 грн, 3% річних у розмірі - 24 088,60 грн. індексу інфляції у розмірі 94 416,58 грн. та штраф у розмірі 162 522,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.

Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У п. 7.6. договору передбачено, що за порушення строків сплати за продукцію покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної обліковій ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення, а понад 10 банківских днів - додатково штраф у розмірі 10% від суми договору.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК ) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем заявлено більший період ніж це передбачено ст. 232 Господарського кодексу України, а тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 174 516,97 грн, у відповідності до розрахунку наведеного нижче:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період простроченняСума боргу (грн) 825220.00 16.10.2015 - 29.10.2015 14 22.0000 % 0.121 %* 13927.00 825220.00 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 48744.50 825220.00 18.12.2015 - 01.01.2016 15 22.0000 % 0.121 %* 14921.79 775220.00 03.01.2016 - 28.01.2016 26 22.0000 % 0.120 %* 24230.92 775220.00 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 0.120 %* 32618.55 775220.00 04.03.2016 - 15.04.2016 43 22.0000 % 0.120 %* 40074.21

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє.

Розрахунок штрафу, передбаченого п. 7.6. договору виконано арифметично вірно, тому суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в розмірі 162 522,00 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

При перевірці розрахунку суми інфляційних витрат та 3% річних, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат та суми 3% річних за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляції та нарахованих 3% річних, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції та 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню інфляційні витрати у розмірі 94416,58 грн., та 3% річних у сумі 24088,60 грн.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме: основного боргу - 375 220,00 грн, пені - 174 516,97 грн., штрафу - 162 522,67 грн. інфляційних витрат - 94 416,58 грн. та 3 % річних - 24 088,60 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 12461,47 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергомаш» (ЄДРПОУ 32048415; адреса: 07403, Київська обл., місто Бровари, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО, будинок 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського заводу «Нептун» (ЄДРПОУ 34221086; адреса: 65020, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ СЄРОВА, будинок 6) грошові кошти: основного боргу - 375 220,00 (триста сімдесят п'ять тисяч двісті двадцять гривень 00 копійок), пені - 174 516,97 (сто сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 97 копійок), штраф у розмірі - 162 522,67 (сто шістдесят дві тисячі п'ятсот двадцять дві гривні 67 копійок) інфляційних витрат - 94 416,58 (дев'яносто чотири тисячі чотириста шістнадцять гривень 58 копійок), 3 % річних - 24 088,60 (двадцять чотири тисячі вісімдесят вісім гривень 60 копійок) та судовий збір - 12 461,47 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят одна гривня 47 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №911/1290/17.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 14.07.2017

Суддя В.М. Антонова