Постанова

від 10.05.2017 по справі 926/2116/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 926/2116/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В., суддівШвеця В.О., Ходаківської І.П. за участю представників: позивачаВасильківська В.Є. (дов. від 26.12.2016 №74) відповідачаАндрухович В.Й. (дов. від 17.10.2016) розглянувши матеріали касаційної скаргиМалого приватного підприємства "Моріс" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі№926/2116/16 Господарського суду Чернівецької області за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області доМалого приватного підприємства "Моріс" пророзірвання договору № КП-342-НБ від 05.08.2003 р. купівлі-продажу об'єкта соціальної сфери - бази відпочинку та повернення об'єкта приватизації у державну власність

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулось з позовом до Малого приватного підприємства "Моріс" про розірвання договору № КП-342 від 05.08.2003 купівлі-продажу об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку та повернення об'єкта приватизації у державну власність.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2016 (суддя Миронюк С.О.) позовні вимоги задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу № КП-342 об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області та Малим приватним підприємством "Моріс". Зобов'язано Мале приватне підприємство "Моріс" повернути об'єкт соціальної сфери державної власності - базу відпочинку, що знаходиться за адресою: с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область. Стягнуто із Малого приватного підприємства "Моріс" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області судовий збір в сумі 2756,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2016 залишено без змін.

Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій вказували про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, адже відповідачем в порушення п. 5.4 не виконані зобов'язання за договором купівлі-продажу, а саме база відпочинку не функціонує, тобто не використовується за цільовим призначенням.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, Мале приватне підприємство "Моріс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на його думку, до порушення норм матеріального та процесуального права.

З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм процесуального та матеріального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.08.2003 між сторонами укладено договір купівлі-продажу № КП-342 об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку, згідно якого позивач передає, а відповідач приймає у власність базу відпочинку що знаходиться за адресою: с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область і сплачує за нього 7000,00 грн. відповідно до умов п. 1.4 договору.

Даний договір посвідчений державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Чайкою О.М.

06.08.2003 сторонами підписано акт приймання-передачі бази відпочинку.

17.07.2015 р., 30.10.2015 р. та 24.06.2016 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області було проведено перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта соціальної сфери - бази відпочинку, що знаходиться за адресою: с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область.

Даними актами зафіксовано невиконання Малим приватним підприємством "Моріс" умов договору, а саме зазначено, що з моменту укладення договору купівлі-продажу (05.08.2003) база відпочинку не функціонує.

Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області мотивовані тим, що договір купівлі-продажу об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку підлягає розірванню внаслідок невиконання покупцем своїх обов'язків за договором, а об'єкт приватизації підлягає поверненню в державну власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Вказане передбачено ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім того, правовідносини, що виникають в процесі приватизації державного майна, регулюються спеціальними нормативно правовими актами.

Так, в ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначені виключні умовами для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а саме:

1) несплата коштів, визначених договором купівлі-продажу, протягом 60 днів з дня нотаріального посвідчення договору;

2) невиконання або неналежне виконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця щодо основних напрямів розвитку і функціонування приватизованого об'єкта;

3) невиконання умов договору купівлі-продажу у зв'язку з банкрутством приватизованого підприємства або підприємства, до якого було передано приватизований об'єкт.

Таким чином, діючим законодавством передбачено, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Як встановлено в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія Вищого господарського суду України вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, які вказали про доведеність та обгрунтованість позовних вимог щодо розірвання договору купівлі-продажу об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку та повернення спірного об'єкта, адже під час розгляду справи позивач не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що підтверджують фактичне невиконання відповідачем умов договору.

У п. 5.4 договору сторони передбачили лише умову, якою покупець зобов'язаний не змінювати призначення об'єкта (призначення об'єкта змінено не було, за адресою: с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область знаходить база відпочинку ), а інші умови договору купівлі-продажу не містять встановленого строку виконання покупцем зобов'язань та граничного терміну виконання цих зобов'язань.

Колегія суддів касаційної інстанції вказує і про наступне.

Як вже зазначалось, 05.08.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області та Малим приватним підприємством "Моріс" було укладено договір купівлі-продажу № КП-342 об'єкта соціальної сфери державної власності - бази відпочинку.

У відповідності до ст.ст. 1, 8 Конституції України Україна є правовою державою. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору ст. 1 Першого протоколу Конвенції, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Колегія суддів касаційної інстанції застосовуючи принцип "пропорційності" або "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, дійшла до висновку про порушення судами його у відповідних правовідносинах, а тому у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області відмовила.

Відповідно до статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 111 7 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, зокрема, те, що судами попередніх інстанцій була дана неправильна юридична оцінка обставинам у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення в порядку пункту 2 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 111 7 , пунктом 2 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Моріс" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі №926/2116/16 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2016 скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області відмовити.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (вул. Л. Кобилиці, 21А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 21432643) на користь Малого приватного підприємства "Моріс" (вул. Кармелюка, 55/1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 14260437) 3031, 60 грн. судового збору за перегляд справи в апеляційному господарському суді та 3307,20 грн. судового збору за перегляд справи в суді касаційної інстанції.

Доручити Господарському суду Чернівецької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді

В.Швець

І.Ходаківська