Постанова

від 13.06.2017 по справі 927/1198/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 927/1198/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 13.06.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року

по справі № 927/1198/16 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом Остерської квартирно-експлуатаційної частини району

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Відділ Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області; 2. Деснянська селищна рада Козелецького району Чернігівської області

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року у справі № 927/1198/16 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач - Остерська квартирно-експлуатаційна частина району звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року по справі № 927/1198/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Тищенко О.В, суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 та письмових поясненнях Деснянська селищна рада Козелецького району Чернігівської області вважають подану апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, відповідач та третя особа просили суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Міністерство оборони України у письмових поясненнях підтримало подану апеляційну скаргу позивача та просило її задовольнити у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники Остерської квартирно-експлуатаційної частини району, Міністерства оборони України надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник ФОП ОСОБА_2 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на скаргу. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 08.02.2017 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області та Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце розгляду справи треті особи повідомлялися належним чином. При цьому, Деснянська селищна рада Козелецького району Чернігівської області у своєму клопотанні просила суд апеляційної інстанції розглядати справу за відсутності їхнього представника.

Крім того, до Київського апеляційного господарського суду від відділу у Козелецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшов лист, в якому останній, повідомляє суд, що відділ Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області ліквідовано як юридичну особу публічного права. На підтвердження зазначеного заявником надані копія наказу Держгеокадастру від 07.11.2016 року № 253 про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернігівській області та копія наказу Держгеокадастру від 03.04.2017 року № 428-10 про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відділ Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області (код ЄДРПОУ 39877269) припинено. При цьому, матеріали справи не містять доказів та інформації хто є правонаступником відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області та до кого перейшли права та обов'язки юридичної особи.

У відповідності до п. 3.9.1-3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі третіх осіб, що не з'явились у судове засідання та за наявними в ній матеріалами, оскільки треті особи про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників, що не з'явились, у судовому засіданні 13.06.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та за клопотанням скаржника у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду вже продовжувався.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія Б № 044067 від 1978 року земельну ділянку площею 21084 га (смт. Десна Козелецького району Чернігівської області) передано на праві постійного користування Червонопрапорному Київському військовому округу, правонаступником якого на теперішній час відповідно до покладених на нього повноважень є позивач.

Рішенням виконавчого комітету Деснянської селищної ради № 44 від 25.04.2002 року було надано дозвіл ФОП ОСОБА_2 на оренду на 5 років частини спірної земельної ділянки площею 60 кв.м. для розміщення павільйону.

Перед цим, 20.03.2002 року начальником Остерської КЕЧ було погоджено карточку посадки магазину при його будівництві ФОП ОСОБА_2 на території спірної земельної ділянки.

Виконавчим комітетом Деснянської селищної ради 08.07.2004 року на підставі Розпорядження від 12.09.2002 року № 25 ФОП ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, павільйон, загальною площею 60,0 кв.м., який розміщено на спірній земельній ділянці.

Рішенням Деснянської селищної ради № 85 від 20.09.2005 року Про включення земельних ділянок Остерської КЕЧ району до земель запасу Деснянської селищної ради було розглянуто клопотання начальника Остерської КЕЧ району Кнутова М.В. № 785 від 15.09.2005 року про згоду на прийняття земельних ділянок загальною площею 0,02 га до земель запасу Деснянської селищної ради та задоволено його.

09.10.2007 між Остерською КЕЧ району та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір № 62 Ч про постачання електричної енергії до магазину Вікторія .

Відповідно до листа № 3-7/351 від 27.10.2008 року селищного голови до начальника Остерської КЕЧ району надано попередню згоду на прийняття спірної земельної ділянки площею 0,0200 га із земель Міністерства Оборони України військового містечка № 1 сел. Десна Козелецького району Чернігівської області в районі одноповерхового масиву до земель запасу Деснянської селищної ради.

02.12.2016 року комісією у складі працівників Остерської КЕЧ був складений акт перевірки належного утримання та раціонального використання земель Міністерства оборони смт.Десна, затвердженого начальником Остерської КЕЧ району, в якому зазначено, що на території військового містечка АДРЕСА_1 без належних оформлених документів на земельну ділянку збудована капітальна споруда площею 200 кв.м. Ця споруда використовується як магазин та кафе під назвою Вікторія , власником якого є ФОП ОСОБА_2

Натомість, на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою матеріали справи містять договір оренди землі від 29.01.2016 року, укладений між Деснянською селищною радою та ФОП ОСОБА_2, строком на один рік, об'єктом якого є спірна земельна ділянка площею 0,0200 га.

Крім того, матеріали справи містять договори оренди спірної земельної ділянки, укладені між Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області та ФОП ОСОБА_2, від 07.01.2012 року, 07.01.2013 року та 10.01.2014 року.

Так, приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд вірно виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача на підставі договору оренди землі, укладеного 29.01.2016 року між Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області та ФОП ОСОБА_2, тобто за наявності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, а підстави позову у виді самовільного зайняття земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.392 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п.2 ст. 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати або у державній, або у комунальній власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про використання земель оборони землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 211 Земельного кодексу України самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як вірно вказав суд першої інстанції, зміст терміну самовільне зайняття земельних ділянок розкрито у Законі України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, як правильно дійшов висновку місцевий господарський суд, самовільним зайняттям земельної ділянки є фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав. Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відсутність таких документів у особи є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача на підставі договору оренди землі, укладеного 29.01.2016 року між Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області та ФОП ОСОБА_2, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності такого вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, підстави позову у виді самовільного зайняття земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи. На переконання колегії суддів спірна земельна ділянка зайнята не самовільно.

Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, факт погодження позивачем будівництва павільйону на спірній земельній ділянці та факт постачання до цього павільйону електроенергії позивачем при одночасному оформленні взаємовідносин між позивачем та Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області щодо передачі саме спірної земельної ділянки до земель запасу Деснянської селищної ради, свідчать про обізнаність позивача щодо наявності відповідних орендних взаємовідносин між відповідачем та Деснянською селищною радою.

При цьому, місцевий господарський вірно зазначив, що питання правомірності чи неправомірності рішень і дій Деснянської селищної ради стосовно виділення відповідачу спірної земельної ділянки та укладених договорів оренди землі не стосуються предмету та підстав позову, а тому не є предметом дослідження у цій справі.

Судова колегія звертає увагу на те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, у разі якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 377, 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у набувача. Такі висновки зроблені Верховним Судом України у справах № 6-53цс12, № 6-95цс13, № 6-348цс15.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем зайнята спірна земельна ділянка не самовільно, а на підставі договору оренди землі, укладеного 29.01.2016 року між Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області та ФОП ОСОБА_2, а тому за наявності такого вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, підстави позову у виді самовільного зайняття земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи та правомірно відмовлено місцевим господарським судом у задоволенні позові.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Остерської квартирно-експлуатаційної частини району, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року у справі № 927/1198/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 08.02.2017 року у справі № 927/1198/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/1198/16 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко