Рішення

від 06.07.2017 по справі 203/6162/16-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/6162/16-ц

Провадження № 2/0203/388/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Єдаменка С.В.,

при секретарі Заярній А.Ю.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. , ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, Побединська Вікторія Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки, рішення загальних зборів учасників товариства недійсними, скасування записів і рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість та його обтяжень і про звернення стягнення на майно, -

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 пред'явила цей позов до відповідачів на предмет захисту прав кредитора від зменшення майна боржника ОСОБА_4 внаслідок приховування від звернення стягнення виставочного салону непродовольчих товарів під літ. "А-2" поз. 101-108, 201-211 загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. "а", огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що розташовані на Січеславській набережній вулиці, 1А , в м. Дніпрі (надалі спірна нерухомість) та, з урахуванням подальшого уточнення, просила суд в рахунок відшкодування їй шкоди звернути стягнення на спірну нерухомість, скасувавши рішення приватного нотаріуса про реєстрацію передачі іпотеко держателю ОСОБА_9 права власності на спірну нерухомість та записи про державну реєстрацію набуття права особистої приватної власності на неї за ОСОБА_5, ОСОБА_6, одночасно визнавши недійсними договір з ОСОБА_7 про купівлю-продаж спірної нерухомості і наступну її передачу до статутного капіталу ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. , а так само визнавши недійсними договір ОСОБА_6 з ОСОБА_8 про купівлю-продаж спірної нерухомості, договір ОСОБА_8 з ОСОБА_9 про іпотеку спірної нерухомості з включеним до нього застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

ОСОБА_3, як на підстави позову, посилалася на законну передачу державним виконавцем на реалізацію з публічних (електронних) торгів спірної нерухомості, спрямовану на примусове виконання рішень Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2013 року та 11 грудня 2015 року у зведеному виконавчому провадженні № 51383033, на підставі виданих судом виконавчих листів №№ 418/4768/12, 203/5935/15-ц про стягнення з ОСОБА_4 на її, ОСОБА_3, користь 4 192 121 грн. 17 коп. грошового боргу і 10 699 449 грн. 87 коп. збитків. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, виклала обставини державної реєстрації набуття права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_5 і за ОСОБА_13 на підставі незаконних та необґрунтованих рішень судів, після чого шляхом укладення "про людське око" двох ланцюгів фіктивних угод відповідачі без наміру створення обумовлених ними правових наслідків оформили в м. Києві нібито передачу спірної нерухомості до статутного капіталу господарського товариства і паралельно в м. Дніпрі - обтяження її іпотекою з передачею у власність держателю останньої, ОСОБА_9, з метою створення видимості відчуження спірної нерухомості у ОСОБА_4 поза його волею з, начебто, повною втратою ним будь-яких речових прав на це, раніше єдине зареєстроване за ним, майно. На підтвердження своїх доводів позивач вказує на скасування рішень судів, на підставі яких проведена реєстрація набуття відповідачами права власності, і на вчинення спірних правочинів для реєстраційних дій за зверненнями відповідачів, які не могли не знати про публічне обтяження спірної нерухомості у виді арешту та про проведення прилюдних торгів для її примусової реалізації, на заваду яким у стислі строки вчинені ці правочини без фактичної передачі речі, що з володіння ОСОБА_4 ніколи не вибувала.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала у повному обсязі, наполягаючи на задоволенні вимог з наведених у позовній заяві підстав.

Позивачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила. Повідомлялась про час і місце розгляду справи належним чином.

Представники відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, вказували на його безпідставність, відсутність у позивача майнових прав на майно, вказували, що позивачем не доведено порушення приватними нотаріусами законодавства України при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, яку позивачка просить скасувати. Вказували, що спір в частині оскарження реєстраційних дій у державному реєстрі прав і рішень державного реєстратора підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а з приводу оскарження внесення спірного майна до статутного фонду ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. - до господарського суду. Також було подано заяву про застосування строків позовної давності. В судовому засіданні 06 липня 2017 року представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_14 залишив судове засідання, у зв'язку з чим розгляд справи завершено без його участі.

Інші відповідачі, будучи повідомленими належним чином про час і місце судового розгляду, до суду не з'явилися, своїх представників не направили, про причини своєї неявки не повідомили і письмових заперечень не надали, що згідно з ст.ст. 77, 169 ЦПК України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Третя особа, приватний нотаріус Рогач В. В., надав письмові пояснення про звернення до нього 02 листопада 2016 року ОСОБА_15, повіреного у справах відповідача ОСОБА_5, який на підставі нотаріально посвідченої довіреності надав всі необхідні документи для державної реєстрації права власності, підстав для відмови в якій чи інших перешкод в її проведенні на час звернення приватний нотаріус не виявив, але причини реєстраційних дій напередодні цього звернення, 01 листопада 2016 року, залишив без пояснень, і просив розглядати справу в його відсутність.

Треті особи без самостійних вимог - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В., будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили та клопотали про розгляд справи у їх відсутність, що згідно ст. 36 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у відсутність вказаних осіб.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Записи до Державного реєстру прав вносяться згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав, прийнятого відповідно до ст.ст. 11, 18 цього Закону з однієї з підстав, передбачених у ст. 27 зазначеного Закону. Публічно-правовий адміністративний спір з приводу здійснення на основі законодавства владних управлінських функцій організаційної системи державної реєстрації прав за визначеннями у ст.ст. 2, 6 Закону України № 1952-IV виникає під час виконання делегованих повноважень на проведення реєстраційних дій, заснованих на владному підпорядкуванні заявника з однієї сторони другій стороні суб'єкта державної реєстрації прав, через що помилка в реєстрі, що впливає на права третіх осіб, підлягає виправленню з внесенням змін до Державного реєстру прав за ч. 1 ст. 26 Закону України № 1952-IV лише на підставі відповідного рішення суду у приватному спорі третьої особи з таким заявником. В свою чергу, позивач у цій справі не відноситься до жодної з сторін публічно-правового спору.

Вимога про скасування прийнятого суб'єктом владних повноважень ненормативного правового акта, який вичерпує свою індивідуальну дію після його реалізації, за висновками Верховного Суду України в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 532/15/15-а про виникнення спору про право цивільне в судовій практиці подальшого оспорювання правомірності набуття нерухомої речі фізичною чи юридичною особою у власність, має вирішуватися в порядку цивільного (господарського) судочинства, і під юрисдикцію адміністративних судів вже не підпадає. Беручи до уваги офіційне визнання державою права власності на нерухому річ у зв'язку з прийняттям державним реєстратором оскаржуваних рішень, що вичерпують свою дію після внесення запису до Державного реєстру прав, з чим пов'язана реалізація охоронюваних законом інтересів позивача, суд не знаходить мотивів відступити від викладеної у висновках Верховного Суду України правової позиції, оскільки у цій справі розглядається спір щодо суб'єктивного цивільного права відповідачів, яке внаслідок прийняття оскаржуваних рішень набуло значення беззаперечного в силу презумпції достовірності відомостей Державного реєстру прав відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України № 1952-IV з можливістю їх використання у спорі з позивачем.

За таких передумов у спосіб скасування рішення про державну реєстрацію прав позивач шукає по суду захисту своїх порушених інтересів, які виникають з цивільних відносин, справи щодо якого розглядаються згідно з ст. 15 ЦПК України за правилами цивільного судочинства.

Суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і відповідно застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України, про що Верховний Суд України дійшов висновку в постанові № 6-2723цс16 від 18 січня 2017 року.

Суд також не приймає до уваги заперечення представників відповідача, що вимоги позивачки до ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників слід розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки згідно ст. 12 ГПК України така підвідомчість спорів визначена лише до учасників товариства, у тому числі які з нього вибули, в той час як позивачка пред'явила позов як третя особа у відповідних правовідносинах, яка має намір захистити своє майнове право на одержання відшкодування за рахунок спірного майна.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Погоджена дія двох або більше сторін за ст. 202 ЦК України визнається дво- чи багатостороннім правочином, який згідно з ст. 204 цього Кодексу є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Оспорюваний правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, за висновками Верховного Суду України в постанові № 6-2360цс16 від 01 лютого 2017 року про застосування ст.ст. 215, 216 ЦК України може бути на підставах, встановлених законом, визнаний судом недійсним в судовій практиці не тільки за позовом його сторони, а також й іншої особи, яка заперечує його дійсність і заінтересована як у поверненні сторонами в натурі одержаного ними за правочином внаслідок повороту виконання (тобто, у реституції), так й у відшкодуванні винною стороною збитків у зв'язку з вчиненням цього недійсного правочину у спосіб, визначений правилами ст.ст. 22, 1192 ЦК України, включаючи відшкодування майнової шкоди з урахуванням обставин справи в натурі в інший спосіб за вибором потерпілого.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, недодержання чого в момент його вчинення сторонами за ч. 1 ст. 215 цього Кодексу належить до підстав недійсності правочину.

Як встановлено в судовому засіданні за матеріалами зведеного виконавчого провадження № 51383033 (т. 3 а.с. а.с. 5, 26, 37, 54) , відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в тому числі, на підставі виданих Кіровським районним судом м. Дніпропетровська виконавчих листів № № 418/4768/12, 203/5935/15-ц про стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_4 боргу на загальну суму 14 891 571 грн. 04 коп., дійсно, зверталося стягнення на виставочний салон непродовольчих товарів з цегли під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. "а", з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в АДРЕСА_1).

Звернення стягнення на майно боржника за визначенням ч. 1 ст. 52 Закону № 606-XIV Про виконавче провадження , який був чинним до 04 жовтня 2016 року, полягало в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Так, зокрема, за постановою головного державного виконавця від 14 березня 2016 року на цю річ був накладений арешт (т. 3 а.с. 58) , про що складено акт № 50387250 про її опис 05 квітня 2016 року, проведений з 11 години 05 хвилин до 12 години 30 хвилин в місці знаходження майна в присутності ОСОБА_4, якому спірна нерухомість залишена на відповідальне зберігання без опечатування, але державним виконавцем без вилучення об'єкта власності оголошено боржнику про заборону відчуження, псування речі з обмеженнями в праві користування нею шляхом заборони передачі третім особам без відома виконавчої служби. Жодних зауважень до акту ОСОБА_4 не мав (т. 3 а.с. а.с. 61 - 62) . Іншого майна, належного на праві власності ОСОБА_4 з офіційним визнанням цього у Державному реєстрі прав, незважаючи на вжиті заходи розшуку майна боржника протягом 2014-2015 років (т. 3 а.с. а.с. 18, 20, 21, 47, 48, 146) , державним виконавцем виявлено не було, так само державним виконавцем не встановлено будь-якої іншої особи, з якою цей боржник спільно би володів спірною нерухомістю.

У липні 2016 року державний виконавець передав це арештоване майно на примусову реалізацію в цілому, а не в частці (т. 3 а.с. а.с. 147 - 148) , до чого його зобов'язано в порядку судового контролю відповідно до ст. 62 Закону № 606-XIV Про виконавче провадження , чинного на час такого передання, за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року, що набрала законної сили.

Апеляційний суд Дніпропетровської області, відмовляючи ОСОБА_4 і ОСОБА_6 в задоволенні їх апеляційних скарг на ухвалу цього суду за скаргою стягувача на бездіяльність державного виконавця, серед іншого, мотивував постановлену 29 листопада 2016 року ухвалу відсутністю у поданих йому даних Державного реєстру прав відомостей про записи щодо переходу чи припинення з інших підстав права власності ОСОБА_4 на спірну нерухомість (т. 4 а.с. а.с. 73 - 74), що непрямо викриває відповідачів у мотивах обраного ними способу приховування спірної нерухомості від звернення стягнення.

14 серпня 2016 року публічні (електронні) торги згідно протоколу № 190780 вперше не відбулися (т. 3 а.с. 136) , після чого з 23 серпня 2016 року офіційно розміщено публікацію про наступні торги, на яких під лотом № 167464 запропонована до продажу спірна нерухомість з уцінкою до 13 629 444 гривень 84 коп. (т. 1 а.с. 177) , акт про що надісланий ОСОБА_4 18 серпня 2016 року (т. 3 а.с. 134) . В цей час на заваді проведенню вдруге публічних торгів стало ускладнення виконавчого провадження внаслідок його зупинення з 22 вересня до 03 листопада 2016 року (т. 3. а.с. а.с. 162 - 165, 184 - 187) з підстав незаконної заборони державному виконавцеві реалізовувати спірну річ з публічних торгів за ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 і 21 вересня 2016 року (т. 3 а.с. а.с. 159 - 160, 167 - 169) , що скасовані ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (т. 3 а.с. 180) , а так само необґрунтованого зупинення реалізації арештованого майна за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2016 року (т. 3 а.с. 175) , скасованою Судовою палатою у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області за ухвалою від 02 листопада 2016 року (т. 2 а.с. 182) . Заходи забезпечення судами першої інстанції були вжиті за клопотаннями ОСОБА_6, якому після скасування ухвал цих судів відмовлено в забезпечені позову 15 листопада 2016 року (т. 3 а.с. 189) .

З огляду на це спірна нерухомість слугувала єдиним і реальним джерелом покриття безспірних вимог позивача, як кредитора, які не виконуються боржником ОСОБА_4 з червня 2010 року, проте за рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 06 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя спірна нерухомість в натурі мала відійти на користь ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності з припиненням права власності боржника ОСОБА_5 на це майно на шкоду його кредиторам, що з законною силою встановлено Судовою палатою у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в рішеннях від 05 серпня 2013 року і 21 грудня 2016 року (т. 1 а.с. 12 - 17) , та доказуванню у цій справі згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає.

Державна реєстрація арешту на майно, по суті, є внесенням відомостей про акт обмеження прав власника, а не актом офіційного визнання прав чи вимог інших осіб на майно, тому наявність в державному реєстрі заборони відчуження майна перешкоджає здійсненню державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято на відповідній правовій підставі, зокрема у зв'язку з обов'язковістю судового рішення, яке набрало законної сили, про звільнення майна і зняття арешту відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 59 чинного Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року Про виконавче провадження .

Відповідач ОСОБА_4 про пред'явлений до нього у вересні 2016 року позов до відома ні позивача, ні державного виконавця не довів та рішення суду, яким припинялося набуте ним з 2003 року право власності, в апеляційному порядку не оскаржував, строк для цього пропустив, допускаючи з свого боку бездіяльність у захисті свого титульного володіння майном, у зв'язку з чим 01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. проведена державна реєстрація прав співвідповідача ОСОБА_5 на спірну нерухомість в цілому з підтвердженням факту її набуття в особисту власність, що вбачається з інформаційної довідки № 75245873 (т. 1 а.с. 20), тобто до відкриття апеляційного провадження 21 листопада 2016 року за скаргою позивача на вказане рішення суду і напередодні відновлення зведеного виконавчого провадження внаслідок апеляційного перегляду ухвал суду, які слугували підставою для його зупинення.

Цей запис до Державного реєстру прав внесений 01 листопада 2016 року о 19 годині 59 хвилин відповідно до ч. 9 ст. 18 і ст. 19 Закону України № 1952-IV на підставі рішення про державну реєстрацію прав, яке за індексним номером 32183417 прийняте приватним нотаріусом, виконуючи функції державного реєстратора, лише 02 листопада 2016 року о 17 годині 09 хвилин.

Судом встановлено, що після спроб відповідача ОСОБА_6 ускладнити виконавче провадження і спроб ОСОБА_4 завадити проведенню публічних торгів доступними способами правового захисту боржника у виконавчому провадженні відповідачі ОСОБА_4, будучи, таким чином, обізнаними з передачею спірної нерухомості на реалізацію, передали на розгляд Новомосковського міськрайонного суду спір про поділ спільного майна подружжя одночасно з вжиттям у той же день, 20 вересня 2016 року, заходів забезпечення позову Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 202/5521/16-ц за ухвалою про заборону вчинення державним виконавцям певних дій і зупинення реалізації арештованої спірної нерухомості, що була пред'явлена і виконана 04 листопада 2016 року, незважаючи на скасування цих заходів забезпечення позову за ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ще 29 вересня 2016 року на підставі залишення позовної заяви без розгляду (т. 1 а.с. 172 - 177) .

Крім того, доки тривав перегляд рішення Новомосковського міськрайонного суду в апеляційному суді право власності на спірну нерухомість будь-якої третьої особи за додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року було припинене і визнане за відповідачем ОСОБА_6 у зв'язку з поданим ним договором дарування спірної нерухомості від 29 грудня 2011 року (т. 2 а.с. 123) . Водночас, скориставшись скасуванням також всіх публічних обтяжень спірної нерухомості згідно з цим додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, яким розв'язувався спір, зокрема, з ОСОБА_5 і ОСОБА_9, у день проголошення рішення Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області про скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду з відмовою ОСОБА_5 в позові повністю, а саме 21 грудня 2016 року, ОСОБА_5, начебто як титульний власник, про людське око уклала посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. договір про продаж спірної нерухомості співвідповідачу ОСОБА_7, про що внесені записи до Державного реєстру прав о 12 годині 46 хвилин лише для створення видимості відчуження речі, після чого о 13 годині 08 хвилин, так само, проведена державна реєстрація внесення спірної нерухомості до статутного капіталу ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. відповідно до протокольного рішення загальних зборів його учасників, що вбачається з інформаційної довідки з державних реєстрів № 81162656 (т. 2 а.с. а.с. 13 - 15) .

Разом з тим, приватний нотаріус Побединська В.О. згідно з наказом Мін'юсту № 323/7 від 17 лютого 2017 року підпала під моніторинг реєстраційних дій, нині свою діяльність тимчасово не здійснює (т. 4 а.с. 103-107 ), копії документів щодо реєстраційних дій і вчинених нею нотаріальних дій на запит суду добровільно не надала, про зміну своєї адреси не повідомила (т. 4 а.с. 143 ), а за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно з витягом № НОМЕР_1 від 24 квітня 2017 року ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. засноване в організаційно-правовій формі товариства однієї особи ОСОБА_18 14 грудня 2016 року з ще неоплаченим статутним капіталом в розмірі 357 900 гривень, строк для чого спливає лише 14 грудня 2017 року, і єдиного учасника товариства призначено його директором з 22 грудня 2016 року (т. 5 а.с. 161-169 ).

Відповідно до ст.ст. 92, 97, 98 ЦК України господарське товариство набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, управляючи товариством, в формі прийняття рішень загальними зборами учасників товариства, а тому такі рішення підпадають під визначення правочину в ст. 202 цього Кодексу.

Власність господарського товариства згідно з ст. 85 ГК України складають внесені до статутного капіталу вклади учасників, вироблена продукція, доходи від господарської діяльності та іншого набутого майна. Враховуючи призначення директора товариства-відповідача на наступний день після державної реєстрації набуття права власності на спірне майно, одностороннє рішення загальних зборів його учасників згідно з ст. 27 Закону України № 1952-IV могло б слугувати підставою такого набуття відповідно до ст.ст. 115, 328 ЦК України у разі прийняття вкладу до статутного (складеного) капіталу товариства, переданого йому учасниками у власність, оскільки категорично виключене відображення спірного майна у самостійному балансі відповідача в якості виробленої продукції чи доходів від його господарської діяльності з огляду на характеристику цього майна і час заснування товариства-відповідача, а вчинення із співвідповідачем ОСОБА_7 будь-якого одного правочину з приводу спірного майна нічим не підтверджується. Однак вартість спірного майна набагато більша за статутний капітал товариства-відповідача, і участь в товаристві співвідповідача ОСОБА_7 нічим не підтверджена, що з огляду на заснування цього товариства родичем боржника ОСОБА_5 напередодні реєстраційних дій в сукупності з непрямими даними ділової репутації приватного нотаріуса, який виконав функції державного реєстратора, переконує суд у прийнятті загальними зборами учасників товариства-відповідача рішення лише для створення враження у пересічного спостерігача про внесення спірного майна до статутного капіталу, якого в дійсності не було.

Відповідач ОСОБА_6 в процесі розгляду Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська спадкового спору приховав той факт, що Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом в постанові від 22 квітня 2014 року визнане неправомірним рішення про державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість за його спадкодавцем, прийняте внаслідок вчинення службового злочину, за який вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року був засуджений державний реєстратор (т. 4 а.с. а.с. 38 - 48) , хоч ці обставини ОСОБА_6 достеменно відомі як стороні у справі щодо дарування співвідповідачем ОСОБА_4 спірної нерухомості спадкодавцеві ОСОБА_6, яка Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передана на новий розгляд до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за ухвалою від березня 2015 року про повне скасування судових рішень попередніх інстанцій про визнання недійсним договору дарування, укладеного ОСОБА_6 за життя спадкодавця від її імені на правах її представника. Відповідно, за відомостями Державного реєстру прав офіційно державою не визнано факту набуття спадкодавцем ОСОБА_6 за життя права власності на спірну нерухомість, як прийняту в дар, з огляду на що суд не вбачає підстав вважати, що спірна річ належить йому, а не ОСОБА_4

За даними інформаційної довідки з державних реєстрів № 81162656 (т. 2 а.с. 11 - 12) ОСОБА_6 звернувся 22 грудня 2016 року до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради за державною реєстрацією набуття права власності на спірну нерухомість на підставі зазначеного вище додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 136 - 138) , яке скасоване відповідно до ст. 231 ЦПК України за ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2017 року про перегляд заочного рішення цього суду від 04 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 160) .

Для суду очевидна узгодженість дій відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_6 між собою, послідовно спрямованих на зупинення продажу спірної нерухомості з торгів внаслідок ускладнення виконавчого провадження у стягненні з ОСОБА_4 грошового боргу за рішеннями судів, що у з'ясованих обставинах збігу у часі реєстраційних дій з переглядом вищестоящими судами судових актів, які слугували підставою для зупинення примусової реалізації спірної нерухомості чи припинення на неї прав боржника, безспірно свідчить про переслідувану співвідповідачами спільну мету приховати її від звернення на неї стягнення кредиторами, внаслідок чого ОСОБА_5 разом з поділом спільного майна позов про звільнення майна з-під арешту відповідно до ст. 60 Закону № 606-XIV Про виконавче провадження не пред'являла, щоб не залучати кредиторів, в інтересах яких раніше був накладений арешт, з розрахунку формально зменшити майно боржника ОСОБА_5 без відома таких кредиторів, у таємниці від них.

Судом також встановлено, що, усвідомлюючи відсутність дійсних підстав для задоволення судом своїх самостійних вимог, відповідач ОСОБА_6 з метою уникнення повороту додаткового рішення суду ще до його скасування вже 23 грудня 2016 року уклав про людське око з відповідачем ОСОБА_8 договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. із записом в реєстрі за № 4190 (т. 1 а.с. 135) , за умовами якого начебто він продав, а ОСОБА_8 купила спірну нерухомість за ціною в 1 095 027 гривень, істотно заниженою в 12 разів порівняно з оцінкою ринкової вартості, за якою майно мало реалізовуватися з торгів у виконавчому провадженні. Протягом того ж тижня у неділю, 25 грудня 2016 року, державну реєстрацію обтяження спірної нерухомості іпотекою з накладенням заборони її відчуження (т. 2 а.с. 16-18) приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. провів на підставі іпотечного договору, посвідченого ним із записом в реєстрі за № 4201 (т. 1 а.с. 141-144) , укладеного відповідачами ОСОБА_8 25 грудня 2016 року, щоб створити враження, нібито, забезпечення іпотекою повернення ОСОБА_8 в строк до 23 січня 2017 року 1 000 000 гривень, позичених їй ОСОБА_9 за договором позики від 23 грудня 2016 року (т. 1 а.с. 145) .

Вдруге публічні (електронні) торги не відбулися 07 січня 2017 року, про що складено протокол № 226455 (т. 3 а.с. 190) , і з 27 січня 2017 року офіційно розміщено публікацію про наступні треті торги (т. 3 а.с. 202) , на яких під лотом № 167464 запропоноване до продажу спірне майно з уцінкою за актом від 23 січня 2017 року до 13 491 773 гривень 68 коп. (т. 3 а.с. 197) , і на заваді яким стало зупинення виконавчого провадження за постановою державного виконавця від 01 березня 2017 року (т. 3 а.с. а.с. 209 - 215) на підставі заборони реалізації арештованого майна відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 (т. 3 а.с. а.с. 205 - 207) , яка скасована Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом за ухвалою від 06 квітня 2017 року про відмову ОСОБА_5 в клопотанні забезпечити адміністративний позов (т. 4 а.с. 93) .

Відповідно до застереження в п.п. 25, 35, 36 іпотечного договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_9 вправі була задовольнити забезпечену іпотекою вимогу у порядку позасудового врегулювання набуття права власності на спірну нерухомість, чим, власне, відповідач і скористалася, подаючи для державної реєстрації іпотечний договір, як правовстановлюючий документ, приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичу Є.В., який 01 лютого 2017 року прийняв рішення за індексним номером 33660567 (т. 2 а.с.а.с. 10 - 11) про державну реєстрацію переходу права власності на спірну нерухомість до ОСОБА_9, від якої, як матері, походить син відповідача ОСОБА_6, про що наявне в копії свідоцтво про народження від 11 квітня 2000 року серії 1-КИ № 064959 (т. 4 а.с. 98) . Тобто, напередодні публічних (електронних) торгів, вкотре, формально змінений титульний власник спірного майна.

З'ясовані обставини, за внутрішнім переконанням суду, знайшли своє пряме і непряме підтвердження у тісно пов'язаних між собою достовірних представника позивача, оспорених договорах, судових рішеннях, інформаційних довідках щодо об'єкта нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у матеріалах зведеного виконавчого провадження та у відомостях з офіційного веб-порталу СЕТАМ в їх сукупності.

Скасовані рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська і Новомосковського міськрайонного суду були ухвалені про визнання права на річ та не передбачали стягнення цієї речі, хоч і не встановлювали факту володіння нею тією особою, за якою таке право визнавалося, внаслідок чого не лише не потребують повороту виконання, а й не доводять вибуття спірної нерухомості з володіння ОСОБА_4 з введенням у володіння цією річчю ОСОБА_5 чи співвідповідача ОСОБА_6, бо примусова передача спірної нерухомості на підставі цих скасованих судових рішень не виконувалася. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_4 не було спростовано його твердження про його ставлення до спірної нерухомості як до своєї власності, якою він продовжує до нині володіти, незалежно від волі інших осіб, що викладені ним у касаційній скарзі на ухвалу цього суду з приводу бездіяльності державного виконавця (т. 4 а.с. а.с. 5 - 12) , чим в сукупності з даними акта опису й арешту цього майна викликані розумні сумніви в істинності фактичного тримання співвідповідачами, як продавцями, спірної речі у себе на час вчинення ними спірних договорів купівлі-продажу, а так само в істинності прийняття її на баланс юридичної особи, які відповідачами всупереч ст.ст. 10, 27, 60 ЦПК України нічим не спростовані: ні акт інвентаризації, ні відповідна балансова довідка суду не надані.

Враховуючи збіг рівня цін купівлі-продажу спірної нерухомості з інвентаризаційною вартістю, визначеною на час оформлення ОСОБА_4 свідоцтва про право власності, та з ціною дарунка спадкодавцеві ОСОБА_6, посилання в договорах на проведену для визначення ціни товару оцінку майна відповідно до ст. 212 ЦПК України належить визнати недостовірними з огляду на істотне заниження вартості речі порівняно з її ринковою ціною станом на жовтень 2016 року, а зібрані докази в сукупності - явно недостатніми для підтвердження факту огляду такої речі покупцями чи експертами-оцінювачами перед укладенням договорів, що, принаймні, доводив би можливість доступу продавців до речі.

Застереження в самих договорах про оплату ціни товару, так само як і про передачу гривні готівкою в позику для укладення реального договору, ні прямо касовими документами про отримання чи внесення готівкових коштів, так і непрямо майновим станом відповідачів, відомими законними джерелами їх доходів і розміром сплачених з них податків, - нічим більше об'єктивно не підтверджені. Тим більше, що відповідно до ст. 1087 ЦК України для відповідачів, як фізичних осіб, за постановою правління НБУ № 210 від 06 червня 2013 року, у чинній на час вчинення спірних правочинів редакції, за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, встановлена гранична сума розрахунків готівкою у 150 000 гривень, внаслідок чого допустимими доказами розрахунку за товар за ціною понад цієї суми відповідно до ст. 59 ЦПК України можуть буті письмові (електронні) документи, одержані згідно з п. 2 цієї постанови правління НБУ № 210 в порядку оформлення грошового переказу між банківськими рахунками, внесення коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті), чого суду відповідачами не надано.

Власник за визначенням ст.ст. 316, 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, здійснюючи право на річ відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення відповідно до ст. 182 ЦК України підлягають публічній державній реєстрації, яка за ст. 2 Закону України № 1952-IV визначена як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відомостей про них до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що забезпечує їх обробку, збереження та надання, у зв'язку з чим укладений договір з приводу нерухомого майна, речові права на яке підлягають державній реєстрації, відповідно до ст. 27 цього Закону № 1952-IV віднесений до підстав проведення державної реєстрації, незалежно від його виконання, і про факт передачі майна реєстраційні дії, самі по собі, свідчити не можуть.

З наведених мотивів за відсутності будь-яких слідів дійсного руху грошових коштів на виконання договорів суд відповідно до ст. 212 ЦПК України відкидає факт від платності спірних договорів, а так само суд відкидає наявність у контрагентів самої можливості надати начебто оплачений товар у розпорядження, через що факти передачі відповідачами спірної речі один одному судом не встановлені.

В іпотечному договорі вказується на віднесення до забезпечених іпотекою також вимог про штрафні санкції і на форму безготівкових розрахунків за основним зобов'язанням з використанням конкретної платіжної банківської картки для внесення готівки на банківський рахунок на відміну від змісту договору позики, який передбачає лише готівковий розрахунок в формі з рук у руки і не містить умов ні про проценти, ні про неустойки, ні про будь-що інше, що підпадало б під визначення сторонами штрафних санкцій. Виявлені у співставленні договору позики з іпотечним договором протиріччя у способі виконання основного зобов'язання мають істотне значення для визначення відповідно до ст.ст. 546, 575 ЦК України правової мети (каузи) укладеного іпотечного договору, оскільки ним обумовлені наслідки забезпечення виконання фінансової операції, що за п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України № 1702-VII від 14.10.2014 підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, і приймати участь в якій ті ж самі сторони не бажали, всіляко намагаючись в договорі позики її уникнути. Збільшення обсягу забезпечених іпотекою вимог порівняно зі змістом договору позики про основне зобов'язання, за обставин справи викриває спосіб створення видимості покриття сумою вимог держателя іпотеки всієї вартості її предмета, завдяки чому іпотечний договір стало можливим використати про людське око , виключно, для переоформлення у стислий строк права власності на спірну нерухомість на підставі включеного до нього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя без обов'язків сплати за ч. 3 ст. 37 Закону України Про іпотеку будь-яких відшкодувань, з огляду на що створювати типові наслідки, власне, забезпечення виконання позики, як такого, на переконання суду, відповідачі ОСОБА_9 наміру не мали.

Суд на основі з'ясованих обставин вчинення ланцюга правочинів з офіційним визнанням державою на їх підставі права власності за відповідачами, пов'язаними між собою родинними, шлюбно-сімейними відносинами та іншими особистими довірчими стосунками, згідно з ст.ст. 61, 213 ЦПК України дійшов висновку про усвідомлення не лише боржником шкідливих для кредитора наслідків бездіяльності у запобіганні втраті правового титулу володіння річчю і про обізнаність з формальним зменшенням майна відповідача ОСОБА_4 на шкоду позивачу не лише самого боржника, а й третіх осіб, а саме відповідачів: ОСОБА_5 і ОСОБА_19, які мали б відому вигоду від такої бездіяльності боржника, і контрагенти яких: ОСОБА_7, ТОВ ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. і співвідповідачі ОСОБА_9 заперечують права кредитора на покриття його вимог за рахунок вартості спірної речі з метою збереження вигоди від ухилення ОСОБА_4 від цивільно-правової відповідальності через зміни титульного власника.

Таким чином, відповідачі викриті в переслідуванні спільної мети і в мотивах, які характеризують їх обопільний умисел з наміром створити враження нібито наявних підстав для офіційного визнання державою переходу права власності від боржника до третіх осіб, тоді як відчуження у ОСОБА_4 спірної нерухомості в дійсності не відбулося, оскільки контроль над фактичним триманням речі у себе він ніколи не втрачав та за своєю волею продовжує володіти і користуватися нею, незалежно від волі третіх осіб, а її власником він перестав бути лише формально для видимості оформлення в ланцюгу співвідповідачів фіктивної передачі цієї речі, як дійсної, напередодні її реалізації з публічних торгів. Відповідно, спірні договори укладені без наміру створення обумовлених ними наслідків виторгу від передачі речі в чужу власність, як і без наміру забезпечення реального виконання позики, маючи вади змісту, бо властиве каузі вчинених договорів ухилення від відповідальності за борги відмінне від обумовленої їх змістом, що переконує суд у фіктивності договорів купівлі-продажу, рішення товариства та іпотечного договору, які належить визнати по суду повністю недійсними відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України, незалежно від мети їх вчинення.

Ніяких дій для здійснення фіктивних правочинів їх сторони не скоїли, чому надавав значення Пленум Верховного Суду України в п.п. 7, 24 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними для кваліфікації правочину в судовій практиці фіктивним без потреби у застосуванні особливих чи будь-яких інших наслідків, пов'язаних з його недійсністю згідно з ст. 216 ЦК України, в інтересах відновлення становища, яке існувало до порушення охоронюваного законом інтересу позивача, не сторони цих правочинів (restitutio in integrum). Проте, подання необхідних для проведення реєстраційних дій фіктивних правочинів, хоч і не складає виконання цивільних обов'язків чи здійснення цивільних прав, обумовлених змістом таких правочинів, після офіційного підтвердження державою на їх підставі фактів набуття речових прав чи їх обтяжень має наслідком подальше вчинення кожною особою будь-яких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення зареєстрованих речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України № 1952-IV лише на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі прав, доки їх не скасовано у передбаченому для цього порядку, що перешкоджає позивачу в реалізації за ст. 20 ЦК України свого права на захист, чим відповідно до ч. 3 ст. 216 цього Кодексу визначаються встановлені Законом особливі умови застосування відсутності юридичних наслідків, яких недійсний правочин не створює.

Суд може захистити цивільний інтерес позивача відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 16 ЦК України іншим способом, що встановлений згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952-IV і допускає на підставі рішення суду скасування рішення про державну реєстрацію прав, або записів про проведену державну реєстрацію прав, або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на виконання чого до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Коли в судовій практиці оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне стосовно юридичних фактів, на основі яких здійснені ці реєстраційні дії, за висновками Верховного Суду України в постанові № 21-1559а16 від 24 січня 2017 року в межах спору про право цивільне можуть бути розв'язані (за наявності для цього підстав) і питання, пов'язані з державною реєстрацією права приватної власності на нерухоме майно, розглядати які в порядку адміністративного судочинства, в такому випадку, помилково.

Враховуючи покладену на заявника згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України № 1952-IV відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, підстав відступати від викладеної у висновках Верховного Суду України правової позиції за ч. 2 ст. 214 ЦПК України суд не вбачає і, за внутрішнім переконанням, оцінює можливим та допустимим предметом такого цивільного спору записи про проведену державну реєстрацію прав, презумпція достовірності яких підлягає спростуванню в аспекті забезпечення ефективного правового захисту за рішенням суду про недійсність правовстановлюючого документу, використаного в якості підстави для проведення державної реєстрації за заявами відповідачів.

Суд за наявності наведених особливих умов, спираючись на встановлені в процесі судового розгляду обставини, за внутрішнім переконанням відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України дійшов висновку про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за позовом про недійсність фіктивних правочинів записів про проведену на їх підставі державну реєстрацію прав згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а так само записів про проведену державну реєстрацію прав на підставі скасованих рішень Індустріального районного суду м. Дніпропетровська і Новомосковського міськрайонного суду.

Разом з тим, Верховний Суд України у постанові № 21-41а16 від 14 червня 2016 року, прийнятій на спільному засіданні Судових палат в адміністративних, у господарських і в цивільних справах, виклав обов'язковий для суду висновок, що у справі про оскарження рішення про державну реєстрацію передачі іпотекодержателю права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, спірні правовідносини пов'язані з умовами цивільно-правової угоди, про порушення яких стверджує позивач, а не з публічно-правовим спором, внаслідок чого такі справи мають вирішуватися судами за правилами ЦПК України, бо випливають з договірних відносин. Передача держателю іпотеки права власності на її предмет в рахунок виконання основного зобов'язання відповідно до ст. 36 Закону України Про іпотеку належить до способів самозахисту цивільних прав іпотекодержателя за ст. 19 ЦК України, встановлених згідно з ч. 3 ст. 33 зазначеного Закону договором під відкладальною умовою, з чого за обставин справи слідує наявність підстав для задоволення позову до держателя іпотеки про скасування не запису, а самого рішення приватного нотаріуса, прийнятого в порядку задоволення забезпечених іпотекою вимог за ст. 37 Закону України Про іпотеку , внаслідок недійсності фіктивного іпотечного договору, включаючи застереження, яке за своїми правовими наслідками мало б прирівнюватися до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Здійснюючи правосуддя відповідно до ст. 4 ЦПК України, в питанні захисту інтересу і порушених цивільних прав позивача у спосіб звернення стягнення на спірну нерухомість суд виходить з явної недостатності скасування рішення і записів про проведену державну реєстрацію прав одночасно з визнанням фіктивних правочинів недійсними для поновлення державної реєстрації права власності боржника на спірну нерухомість і завершення звернення стягнення у порядку, передбаченому ст. 48 чинного Закону України № 1404-VIII Про виконавче провадження , без чого захист прав позивача буде не ефективним.

Так, відповідно до ст. 10 чинного Закону України № 1404-VIII Про виконавче провадження звернення стягнення віднесене до заходів примусового виконання рішень, і за ст.ст. 50, 53 цього Закону питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності якого не зареєстровано, підлягатиме додатковому вирішенню судом не з ініціативи стягувача, а в залежності від наявності звернення державного чи приватного виконавця, які вправі звернути стягнення і на те майно боржника, що перебуває в інших осіб, які нестимуть відповідальність за ухилення від виконання розпоряджень про подання відомостей про належне боржнику майно, що перебуває у них, чи за перешкоджання вилученню такого майна, що, так само, потребує додаткового судового розгляду, ризик необхідності якого всупереч поваги до власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні з ст. 13 цієї Конвенції порушує законно обґрунтовані (правомірні) очікування позивача задовольнити, врешті решт, свої вимоги за рахунок вартості цього майна. Тим більше, що за буквального тлумачення ст.ст. 50, 53 Закону України № 1404-VIII Про виконавче провадження не підпадає під повноваження державного чи приватного виконавця поновлення державної реєстрації прав у випадку непрямої експропріації власності (в розумінні практики Європейського Суду з прав людини), що став приводом до цього позову.

Крім того, позивач за звичайних обставин примусового виконання судових рішень на її користь, могла б реально одержати дохід від реалізації спірної нерухомої речі з погашенням своїх вимог до боржника, якби відповідачі, які не понесли жодних дійсних витрат для набуття прав на цю річ, спільно не вчинили б зазначених фіктивних правочинів за сприяння в цьому боржника-позичальника. На основі встановлених обставин суд дійшов стійкого переконання в наявності відповідно до ч. 2 ст. 216 і ст. 1166 ЦК України юридичного (фактичного) складу цивільно-правового делікту, що виразився у завданні позивачу збитків в розмірі вартості речі, прихованої від розпочатого в формі звернення стягнення примусового виконання судових рішень, внаслідок неправомірних двосторонніх дій в формі недійсних правочинів спільно з бездіяльністю боржника у захисті свого титульного володіння нею, за що винні в тому відповідачі, будучи достеменно обізнані з віднесенням цієї речі до джерел погашення вимог потерпілого кредитора, несуть відповідальність згідно з ст. 1190 ЦК України як солідарні боржники, оскільки не довели відсутність свого умислу в формальному зменшенні майна боржника на шкоду кредитору.

Для відшкодування такого роду упущеної вигоди, заснованого на юридичній рівності учасників цих відносин, відповідно до ст. 14 ЦК України буде справедливим виконання відповідачами цивільного обов'язку в обсязі видачі позивачу прихованої речі для її подальшої реалізації з публічних торгів, для чого в інтересах звернення на неї стягнення у зведеному виконавчому провадженні допустимий спосіб виділу такої речі в натурі в формі примусового вилучення. Враховуючи відкритість переліку способів відшкодування збитків, який за ст. 22 ЦК України не є вичерпним, згідно з ст. 1192 цього Кодексу за вибором потерпілої і на її вимогу належить присудити за цим рішенням відповідно до обставин справи відшкодування збитків в інший законний спосіб виділу майна, належного боржнику, чиї права на нього державою офіційно не визнані, для звернення на це майно стягнення за його особистими боргами, що буде ефективним способом правового захисту позивача з остаточним розв'язанням спору з боржником і третіми особами у зобов'язанні з приводу можливості його продажу з торгів для направлення суми виторгу на погашення боргу перед потерпілим кредитором. Виділ спірного майна в натурі для звернення стягнення за ст.ст. 8, 16 ЦК України допускається чинним цивільним законодавством для захисту кредитора, зокрема, за аналогією з ст.ст. 149, 366 ЦК України на випадок оспорених прав боржника на майно.

Заява представинка відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки щодо жодного з оспорюватних правочинів чи реєстраційних дій не минуло 3 роки.

Відповідно до ст.ст. 81, 88 ЦПК України судові витрати належить віднести на рахунок відповідачів пропорційно задоволеним вимогам порівну. У зв'язку з цим витрати позивачки по сплаті судового збору за подання позову та за заявою про забезпечення позовних вимог в загальній сумі 871 грн. 20 коп. підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах по 124 грн. 45 коп. з кожного. Враховуючи відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення, згідно з ст. 80 ЦПК України розмір відстроченого судового збору має складати: 2 204 грн. за вимогами, заявленими в 2016 року, з трьох немайнових вимог, додатково заявлених у 2017 році, та 8 000 грн. з вимоги про відшкодування збитків в натурі, виходячи з обмеження для фізичних осіб добутку одного відсотка від 13 629 444 гривень 84 коп. дійсної вартості нерухомого майна. Разом підлягає стягненню з відповідачів на користь держави 11 484 грн., що становить по 1 640 грн. 57 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 14, 16 22, 92, 97, 98, 115, 149, 182, 202, 203, 204, 215-216, 316, 319, 328, 1087, 1166, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 36, 59-60, 77, 79, 88, 169, 212, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 2, 6, 11-12, 18-19, 22, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.ст. 10, 48, 50, 53, 59-60, 62 Про виконавче провадження , ст. 33, 36, 37, Закону України Про іпотеку суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. , ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки, рішення загальних зборів учасників товариства недійсними, скасування записів і рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість та його обтяжень і про звернення стягнення на майно - задовольнити .

Скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевича Євгена Володимировича з індексним № 33660567 про державну реєстрацію першого лютого 2017 року на підставі вчиненої із записом в реєстрі за № 156 передачі ОСОБА_9 відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя права власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А .

Визнати недійсним фіктивний іпотечний договір ОСОБА_8 з ОСОБА_9 з усіма застереженнями, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем з вчиненням запису в реєстрі за № 4201, з моменту його укладення 25 грудня 2016 року, і скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи №№ 18287768, 18278869 про проведену 25 грудня 2016 року на підставі цього договору державну реєстрацію іпотеки держателя ОСОБА_9 з забороною відчуження ОСОБА_8 виставочного салону непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А .

Визнати недійсним фіктивний договір купівлі-продажу ОСОБА_6 з ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем з вчиненням запису в реєстрі за № 4190, з моменту його укладення 23 грудня 2016 року, і скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис № 18257894 про проведену 23 грудня 2016 року на підставі цього договору державну реєстрацію набуття ОСОБА_8 права власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис № 18228489 про державну реєстрацію набуття ОСОБА_6 права приватної власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А , проведену 22 грудня 2016 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_20.

Визнати недійсним фіктивне рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. (код ЄДРПОУ 41027521, м. Київ ), оформлене протоколом, з моменту його прийняття 21 грудня 2016 року, і скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис № 18179413 про проведену 21 грудня 2016 року на підставі цього рішення державну реєстрацію переходу до товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. (код ЄДРПОУ 41027521, м. Київ ) права власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А .

Визнати недійсним фіктивний договір купівлі-продажу ОСОБА_5 з ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською Вікторією Олександрівною з вчиненням запису в реєстрі за № 298, з моменту його укладення 21 грудня 2016 року, і скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис № 18178476 про проведену 21 грудня 2016 року на підставі цього договору державну реєстрацію набуття ОСОБА_7 права власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис № 17238646 про державну реєстрацію набуття ОСОБА_5 права особистої приватної власності на виставочний салон непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А , проведену першого листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем Вадимом Вікторовичем.

Відшкодувати збитки шляхом виділу виставочного салону непродовольчих товарів під літ. А-2 поз. 101-108, 201-211 з цегли загальною площею 611,6 м 2 зі сходами під літ. а , з огорожами і спорудами №№ 1-4, мостінням І, що внесені до Державного реєстру прав під реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 178912101 і розташовані в м. Дніпрі на вулиці Січеславська Набережна, 1А , в натурі для звернення на нього стягнення за особистими боргами ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2 ) в рахунок погашення вимог ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ).

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_5 ), на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. (код ЄДРПОУ 41027521, м. Київ ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) 124 (сто двадцять чотири) гривні 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_5 ), на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПОІНВЕСТГРУП Л.Т.Д. (код ЄДРПОУ 41027521, м. Київ ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_7 ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_8 ) на користь держави 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 57 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України . Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 06.07.2017 р.

Суддя С.В. Єдаменко