Постанова

від 06.07.2017 по справі 911/263/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2017 р. справа№ 911/263/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Руденко М.А.

при секретарі: Добрицька В.С.

за участю представників: позивача - Станіславський С.В.

відповідача - Гущин С.Н.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017 р.

у справі № 911/263/17 (суддя - Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" в особі Філії "Соснівський гранітний кар`єр"

про стягнення 73514,31 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран-Сервіс" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" в особі Філії "Соснівський гранітний кар`єр" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 73 514,31 грн заборгованості за договором підряду № 05.14-БВР на проведення буро-вибухових робіт від 10.02.2014 р., з яких: 59 623,90 грн основного боргу, 7 676,26 грн пені, 4 484,91 грн інфляційних втрат, 1 729,24 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.02.2017 у справі № 911/263/17 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 59 623,90 грн основного боргу, 7 676,26 грн пені, 1 724,78 грн 3% річних, 3 784,83 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що філія не має права без відповідного погодження представляти інтереси та діяти від імені ТОВ Енергетична група в будь-яких судах всіх інстанцій, а тому дана справа на підставі ч. 1 ст. 17 ГПК України підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р. у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.06.2017 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2194/17 від 15.06.2017 р. у зв'язку з участю судді Власова Ю.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у тренінгу призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/263/17, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 р. було відкладено розгляд справи до 06.07.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.02.2014 р. між Соснівським гранітним кар'єром (далі - замовник) та ТОВ "Юнігран-Сервіс" (далі - підрядник) було укладено договір підряду № 05.14-БВР на проведення буровибухових робіт (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає та зобов'язується оплатити, а підрядник зобов'язується виконувати буровибухові роботи на Соснівському кар'єрі філії ТОВ Енергетична група , який розташований в Київській області, Макарівському районі, с. Соснівка, вул. Леніна, 35-А.

Відповідно до п. 1.4 договору вартість робіт визначається протоколом погодження договірної ціни (додаток №1) по подрібненню одного кубометра гірничої маси в щільному тілі.

Як передбачено п. 2.1 договору, конкретні обсяги робіт та календарний графік їх проведення встановлюється згідно з планом розвитку гірничих робіт замовника. Проекти вибухових робіт виконуються підрядником з обов'язковим узгодженням з замовником. Проекти бурових робіт виконуються замовником з обов'язковим узгодженням з підрядником.

У відповідності до п. 5.1 договору обсяг буровибухових робіт, виконаних підрядником визначається згідно маркшейдерського заміру блоків, подрібнених вибухом у поточному місяці, незалежно від мети їх подальшої переробки.

Виконані роботи оформлюються актом форми № 2, який є підставою для розрахунку. Акт прийняття робіт по ф. № 2 оформлюється та підписується впродовж 3 діб після виконання робіт (пункт 5.2).

Згідно з п. 5.4 договору замовник за 7 діб до проведення робіт проводить попередню оплату виконавцю у розмірі 50% перед початком буріння, від запланованого обсягу робіт, 30% перед проведенням масового вибуху. На протязі 15 днів після виконання робіт замовник проводить кінцевий розрахунок за фактично виконані роботи.

25.04.2016 р. сторонами було підписано акт виконання робіт (надання послуг) № 33 на загальну суму 334 623,90 грн, без зауважень та заперечень.

Відтак, кінцевий строк виконання замовником зобов'язань з оплати прийнятих робіт за актом № 33 від 25.04.2016 р. настав 10.05.2016 р.

Відповідач обов'язок з оплати робіт виконав частково, а саме сплатив 06.08.04.2016 р. 85 000,00 грн передоплати, а також за період квітень-серпень 2016 р. ще 190 000,00 грн.

На підтвердження часткової оплати за договором позивач надав засвідчену банком АТ "Райффайзен банк Аваль" виписку по рахунку за період від 01.04.2016 р. по 06.12.2016 р.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, порушив строк оплати виконаних позивачем робіт, визначений укладеним договором, а отримані ним роботи на користь позивача оплатив частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 59 623,90 грн (334 623,90 грн - 85 000,00 грн - 190 000,00 грн).

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як передбачено ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 59 623,90 грн основного боргу за договором підряду № 05.14-БВР на проведення буровибухових робіт від 10.02.2014 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 7 676,26 грн пені за період з 11.05.2016 р. по 10.11.2016 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору визначено, що у випадку прострочення терміну оплати платежів замовник зобов'язується сплатити підряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості робіт за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Оскільки інший період нарахування пені в договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого договором строку оплати, та припинитися або в переддень виконання грошового зобов'язання.

Як передбачено п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Відтак, період, за який позивач має право нараховувати пеню, становить з 11.05.2016 р. по 11.11.2016 р.

Здійснивши перерахунок пені, колегією суддів було встановлено, що розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, складає 7 699,02 грн.

Однак, оскільки, приймаючи рішення, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 676,26 грн, тобто у сумі, заявленій позивачем.

Крім того, за неналежне виконання умов укладеного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 4 484,91 грн інфляційних втрат та 1 729,24 грн процентів річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Як передбачено п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку про те, що при розрахунку позивачем не було враховано періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці, а при нарахуванні 3% річних була допущена арифметична помилка.

Враховуючи викладене, вказана вимога позивача підлягає задоволенню частково та стягнення з відповідача на користь позивача 1 724,78 грн 3% річних та 3 784,83 грн інфляційних втрат.

Стосовно доводів скаржника про те, що філія не має права без відповідного погодження представляти інтереси та діяти від імені ТОВ Енергетична група в будь-яких судах всіх інстанцій, а тому дана справа на підставі ч. 1 ст. 17 ГПК України підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

За приписами ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Як передбачено ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 р. № 18 відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України Про господарські товариства , Про акціонерні товариства , Про банки і банківську діяльність , юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Разом з тим, ні ТОВ Енергетична група , ні Соснівський гранітний кар'єр філією ТОВ Енергетична група не надано документів, з яких би вбачалося, що останню не наділено повноваженнями бути стороною (відповідачем) у справі. Крім цього, позов подано до ТОВ Енергетична група .

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017 р. у справі № 911/263/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/263/17 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

М.А. Руденко