Рішення

від 17.07.2017 по справі 906/582/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "17" липня 2017 р. Справа № 906/582/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Латиш К.В. - адвокат (посвідчення №88 від 24.12.2015);

від відповідача: Заїка А.М. - довіреність №2 від 05.01.2017;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атрім-Пак" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (м. Бердичів Житомирська область)

про стягнення 197201,20 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атрім-Пак" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" 197201,20грн., з яких: 185794,11грн. - основна заборгованість, 2415,31грн. - інфляційні нарахування, 2761,95грн. - пеня, 656,00грн. - 3% річних, 5573,83грн. - штраф.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу визнає. Щодо стягнення інфляційних нарахувань в сумі 364,65грн. заперечив. Зокрема зазначає, що строк оплати заборгованості по видатковій накладній №РН-0000097 від 31.03.2017, відповідно до п.8.2 договору, настав з 01.06.2017. Таким чином. позивач мав право нараховувати інфляційні витрати починаючи з червня 2017, однак інфляційні витрати в сумі 364,65грн. були нараховані відповідачу за травень місяць 2017. В зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань по видатковій накладній №РН-0000097 від 31.03.2017 є безпідставними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атрім-пак" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №00028, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю поліамідні оболонки, кліпса (далі-товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

Поставка товару здійснюється за рахунок постачальника із заявками покупця, які можуть бути, як усними, так і письмовими, надісланими електронною поштою, а також мають бути відправлені завчасно за 3 робочі дні до дати бажаного відвантаження з позначенням асортименту, кількості замовленого товару та строків отримання (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент підписання покупцем або його уповноваженим представником відповідних накладних на товар.

Поставка товару за кількістю, якістю асортиментом і ціною повинна відповідати заявкам покупця та супровідним документам постачальника (п.3.3 договору).

Сума цього договору складається із суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору і вказаних у накладних та не може перевищувати 1200000,00грн. (п.7.4 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 185794,11грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін (а.с.20, 23).

Відповідно до п. 8.2 договору покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати товару за цим договором не виконав.

Не проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 185794,11грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути на його користь 2415,31грн. - інфляційні нарахування, 2761,95грн. - пеню, 656,00грн. - 3% річних, 5573,83грн. - штраф.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити неустойку (пеню).

У разі несплати вартості товару покупцем у строк, встановлений п.8.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару, за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 3% від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення (п.9.4 договору).

Суд, перевіривши розрахунок позивача, прийшов до висновку, що штраф в сумі 5573,83грн. та пеня - 2761,95грн. нараховані позивачем обґрунтовано, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3 % річних та інфляційних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки товар було отримано позивачем окремими поставками, у відповідача виник обов'язок розрахуватися за нього згідно з підписаними видатковими накладними в такі строки:

- за видатковою накладною №РН-0000061 від 10.03.2017 на суму 157743,83грн. з 12.05.2017;

- за видатковою накладною №РН-0000097 від 31.03.2017 на суму 28050,28грн. з 01.06.2017.

Враховуючи, що строк оплати заборгованості по видатковій накладній №РН-0000097 від 31.03.2017, відповідно до п.8.2 договору, настав 01.06.2017, позивач мав право нараховувати інфляційні витрати, починаючи з червня 2017.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, виходячи з періоду їх нарахування, суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 2050,66грн.

У стягненні 364,65грн інфляційних втрат суд відмовляє, оскільки їх заявлено до стягнення безпідставно.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 656,00грн. нарахованих за період з 12.05.2017 по 27.06.2017, суд встановив, що їх сума обґрунтована та вірна.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 8000,00грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката.

Таким чином, для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факти надання правової допомоги саме адвокатом, здійснення оплати на підставі відповідного договору, підтверджені відповідними платіжними документами.

В обґрунтування вимоги про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката позивачем надано договір про надання правової допомоги від 10.05.2017, акти виконаних робіт від 06.07.2017 та від 17.07.2017 за договором про надання правової допомоги від 10.05.2017, платіжні доручення №219 від 15.06.2017 на суму 3000,00грн. і №261 від 13.07.2017 на суму 5000,00грн. про оплату позивачем послуг адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Латиш К.В. №000088 від 24.12.2015 (а.с.26, 37-38, 46-48).

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до норм чинного законодавства, підтверджені належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13300, м. Бердичів, вул. Білопільська,131; код ЄДРПОУ 38284164)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атрім-пак" (61033, м.Харків, вул. Шевченка, 317, офіс А-0415; код ЄДРПОУ 39499793):

- 185794,11грн. - боргу,

- 2761,95грн. - пені,

- 656,00грн. - річних,

- 2050,66грн. - інфляційних,

- 5573,83грн. - штрафу,

- 2952,55грн. - витрат по сплаті судового збору,

- 8000,00грн. - витрати по оплаті послуг адвоката.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 364,65грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19 липня 2017 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2, 3 - сторонам (за заявами)