Рішення

від 05.07.2017 по справі 910/6439/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017 №910/6439/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД

до Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТАКЛУБ

про стягнення 202 915, 43 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Князь С.С. за довіреністю від 07.03.2017;

від відповідача: Кравченко В.Ю. за довіреністю від 13.06.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТАКЛУБ (далі - відповідач) про стягнення 202 915,43 грн., з яких 160 000,00 грн. основного боргу, 25 341,30 грн. пені, 15 040,00 грн. інфляційних втрат та 2 534,13 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6439/17, її розгляд призначено на 17.05.2017 року.

03.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, а також накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу в сумі 202 915,43 грн.

Крім того, 03.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без задоволення, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 910/6439/17 відкладено на 14.06.2017 року.

13.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/6439/17 на 15 днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.

30.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками позивача та відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

03.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.07.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.07.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2017 року позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2017 року проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 05.07.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2015 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № DО 05-15/7 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Додатках.

Згідно з п. 3.1. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат Постачальника (у разі транспортування товару за рахунок Постачальника) здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплати, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено Додатками до даного Договору.

Оплата здійснюється шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у цьому Договорі або окремо вказаний Постачальником у відповідному рахунку-фактурі (п. 3.2. Договору).

За умовами п. 3.3. Договору розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється Покупцем на підставі відповідної накладної на постачання партії товару та/або належним чином оформлених Актів прийомки-передачі Товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та/або залізничних накладних (в залежності від умов поставки товару) і рахунків-фактур Постачальника (в залежності від умов поставки).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 366 від 22.05.2015 на суму 301 957,50 грн., № З000404 від 03.06.2015 на суму 158 273,00 грн., № 434 від 10.06.2015 на суму 278 014,80 грн., № З000458 від 19.06.2015 на суму 279 741,60 грн., № З000483 від 26.06.2015 на суму 329 508,00 грн., № З000499 від 02.07.2015 на суму 296 400,00 грн., № З000519 від 09.07.2015 на суму 354 512,00 грн., № З000534 від 14.07.2015 на суму 323 086,50 грн., № З000558 від 21.07.2015 на суму 322 080,00 грн., № З000587 від 28.07.2015 на суму 432 792,20 грн., № З000655 від 07.08.2015 на суму 206 417,00 грн., № З000667 від 14.08.2015 на суму 195 481,00 грн., № З000702 від 20.08.2015 на суму 196 848,00 грн., № З000750 від 29.08.2015 на суму 68 698,25 грн., № З000762 від 01.09.2015 на суму 148 494,45 грн., № З000785 від 04.09.2015 на суму 68 698,25 грн., № З000788 від 07.09.2015 на суму 69 183,75 грн., № З000799 від 08.09.2015 на суму 195 481,00 грн., № З000821 від 12.09.2015 на суму 172 286,40 грн., № З000874 від 18.09.2015 на суму 216 788,00 грн., № З000876 від 19.09.2015 на суму 290 878,50 грн., № З000896 від 22.09.2015 на суму 69 912,00 грн., № З000909 від 25.09.2015 на суму 70 640,25 грн.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.5 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Разом з тим, у відповідності до п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка була чинною в момент поставки продукції за вищевказаними видатковими накладними, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи із зазначеного, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Судом встановлено, що відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ НАФТАКЛУБ .

Таким чином, підписання та завірення печаткою Покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Водночас, судом встановлено, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження неотримання товару або спростування заявленого боргу, а надані позивачем видаткові накладні є самостійними підставами для виникнення у відповідача обов'язку здійснити розрахунок за отриманий товар.

Крім того, суд зазначає, що наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, суд зазначає, що на підтвердження відповідних господарських операцій з поставки товару за спірними видатковими накладними та його прийняття відповідачем, в матеріалах справи міститься податкова звітність сторін і судом встановлено, що відносно кожної операції з поставки товару позивачем було виписано на ім'я відповідача податкові накладні, отримання яких відповідачем не заперечується, отже як позивачем, так і відповідачем у податковій звітності відображено господарські операції за спірними видатковими накладними. Корегування податкової звітності сторонами не здійснювалось.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Сама форма податкової накладної, відповідно до пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, передбачає зазначення в ній опису (номенклатури) товарів / послуг та їх кількість обсяг.

Отже, податкові накладні є вторинними, похідним документом від первинного документу, що підтверджує факт здійснення господарської операції. Тобто податковий облік є вторинним по відношенню до бухгалтерського і можливий лише у випадках реального здійснення господарської операції.

Факт акцепту податкових накладних по спірним операціям та їх використання ТОВ НАФТАКЛУБ у своєму оподаткуванні в якості податкового кредиту з ПДВ, додатково свідчить про те, що операції були здійснені реально.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Матеріали справи свідчать, що на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту. Відповідачем не надано доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками, також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Суд зазначає, що вищевикладені обставини щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, свідчать про підтвердження відповідачем отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги викладені відповідачем у письмових поясненнях від 13.06.2017 року доводи в частині відсутності доказів на підтвердження фактичної передачі товару через відсутність у товарно-транспортних накладних підпису уповноваженої особи відповідача.

В порушення умов Договору відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару виконав частково в розмірі 4 886 172,45 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 160 000,00 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права № 01-06/928/2012 від 17.07.2012, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, у п. 1.7. постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено основний борг в сумі 160 000,00 грн. на підставі платіжних доручень № 423 від 28.04.2017 на суму 20 000,00 грн., № 410 від 05.05.2017 на суму 20 000,00 грн., № 248 від 16.05.2017 на суму 20 000,00 грн., № 410 від 13.06.2017 на суму 20 000,00 грн., № 363 від 16.06.2017 на суму 10 000,00 грн., № 364 від 30.06.2017 на суму 70 000,00 грн.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено основний борг в сумі 160 000,00 грн., суд дійшов висновку про припинення в цій частині позовних вимог провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 2 534,13 грн. за період з 13.09.2016 по 24.03.2017, а також інфляційних втрат в сумі 15 040,00 грн. за період з вересня 2016 року по березень 2017 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 Верховний суд України також зазначив, що формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 15 040,00 грн. за період з вересня 2016 року по березень 2017 року, а також 3% річних в сумі 2 534,13 грн. за період з 13.09.2016 по 24.03.2017, суд вважає їх розмір заниженим через допущені позивачем під час розрахунку арифметичні та методологічні помилки. Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в розмірі, заявленому позивачем.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 25 341,30 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару Покупець сплачує Постачальнику пеню із розрахунку за кожен день прострочки 30% річних від простроченої неоплаченої суми.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відтак ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Як на тому наголошено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При цьому в будь-якому випадку обчислення розміру пені за кожен день прострочення платежу має здійснюватися за правилами, закріпленими у ч. 6 ст. 232 ГК України, яка надаючи сторонам право за згодою встановлювати певну тривалість періоду нарахування пені, не дозволяє їм змінювати початок перебігу вказаного періоду - з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Отже, в даному випадку, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк необхідно обчислювати з наступного дня після настання строку оплати товару по кожній накладній окремо.

З матеріалів справи вбачається, що остання поставка товару відбулась 25.09.2015 за видатковою накладною № З000909.

Виходячи зі змісту п. 6.3. Договору, суд дійшов висновку, що умовами Договору сторонами період нарахування пені не змінено, а саме не передбачено стягнення пені за весь час прострочки виконання договірного зобов`язання по день фактичної оплати.

Натомість, всупереч вищевказаних приписів чинного законодавства, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 25 341,30 грн. за період з 13.09.2016 по 24.03.2017 року включно, тобто поза межами строку, встановленого приписами частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову. При цьому, витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог, по яким суд припинив провадження у справі покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД про стягнення основного боргу в сумі 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. 00 коп.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТАКЛУБ (01042, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 7, офіс 11; код ЄДРПОУ 39262838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД (89600, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Пушкіна, будинок 24, корпус А; код ЄДРПОУ 34197267) 15 040 (п'ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 2 534 (дві тисячі п'ятсот тридцять чотири) грн. 13 коп. 3% річних та 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова