Рішення

від 10.07.2017 по справі 916/1198/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р.Справа № 916/1198/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від прокуратури - ОСОБА_1,

від позивача - не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства „Два Миколи» про стягнення заборгованості в загальній сумі 172536,27 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства „Два Миколи» про стягнення заборгованості за договором № 22 від 06.10.2009 р. про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству в загальній сумі 172536,27 грн., у т.ч. 100000,00 грн. - основного боргу, 65286,96 грн. - інфляційних збитків, 7249,31 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

06.10.2009 р. між Одеським відділенням Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством Два Миколи укладено договір № 22 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству, відповідно до умов якого Укрдержфонд підтримки фермерських господарств (Одеське відділення) зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі ФГ Два Миколи в сумі 100000,00 грн., а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений даним договором строк.

Відповідно до п. 2 договору фінансова підтримка (допомога) надається з метою провадження виробничої діяльності.

Згідно з п. 3.2.1 договору фінансова підтримка надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначеної в договорі суми фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Пунктом 3.4.2 договору визначено, що фермерське господарство зобов'язане повернути кошти фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі Укрдержфонду фонду підтримки фермерських господарств (Одеському відділенню) згідно з встановленим графіком, а саме: до 01 жовтня 2014 року - у сумі 100000,00 грн.

Як вказує прокурор, на виконання вимог договору Укрдержфонд перерахував на банківський рахунок ФГ Два Миколи фінансову допомогу у розмірі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 19 жовтня 2009 р.

Однак, за ствердженнями прокурора, в порушення умов договору ФГ Два Миколи до теперішнього часу зі сторони відповідача триває прострочення виконання основного зобов'язання з повернення коштів фінансової допомоги на загальну суму 100000,00 грн., адже кінцевий термін повернення заборгованості по фінансовій підтримці (допомозі) сплинув 01 жовтня 2014 року.

Так прокурор вказує, що з метою досудового врегулювання спору Одеське відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств направило ФГ Два Миколи претензію № 015/221 від 24 жовтня 2014 р., претензію № 015/53 від 10 березня 2015 р. та претензію № 015/273 від 23 вересня 2015 р. з вимогою повернути Укрдержфонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств кошти фінансової допомоги у розмірі 100000,00 грн. Проте, зазначені претензії Одеського відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств залишились без відповіді та без задоволення.

Відтак, враховуючи зазначене та те, що до теперішнього часу сума поворотної допомоги не повернута, прокурор вважає, що з ФГ „Два Миколи» на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 100000,00 грн.

Крім того, прокурор зазначає, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань відповідачем за договором останньому були нараховані за період з 01.10.2014 р. до 01.03.2017 р. 3% річних в сумі 7249,31 грн. та інфляційні збитки в сумі 65286,96 грн., які заявлені прокурором до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.05.2017 р. позовну заяву Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1198/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави визначені статтею 23 Закону, а саме: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» , що міститься в частині другій статті 2 ГПК України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Із врахуванням того, що „інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Як зазначено прокурором у позові, підставою представництва інтересів держави в суді є відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру» наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Так, прокурор вказує, що невиконання зобов'язань по договору про надання фінансової підтримки ФГ Два Миколи спричинило збитки державі, оскільки Український державний фонд підтримки фермерських господарств є бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки, становлення та розвитку фермерських господарств. Адже, засновником Укрдержфонду є держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. При цьому прокурор вказує, що неповернення бюджетних коштів ФГ Два Миколи перешкоджає формуванню Державного бюджету України. Наразі прокурор посилається на те, що згідно п. 3.1.2 договору Одеське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств має право вимагати від фермерського господарства повернення фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі відповідно до графіка. Однак, як вказує прокурор, Одеським відділенням Укрдержфонду протягом 2014-2017 років належних заходів щодо стягнення заборгованості з ФГ Два Миколи не вжито та після залишення відповідачем претензії без задоволення, позовну заяву про стягнення заборгованості до суду не подано, а лише обмежились направленням інформації до місцевої прокуратури, що підтверджує їх бездіяльність, у зв'язку з чим виникла необхідність представництва Роздільнянсьокою місцевою прокуратурою в суді інтересів держави в особі Укрдержфонду в особі Одеського регіонального відділення. Відтак, прокурор обґрунтовує звернення до суду із заявленим позовом.

Позивач письмові пояснення по суті спору не надав, проте представник у судовому засіданні зазначив про сплату відповідачем суми фінансової допомоги, про що надав копії виписок по рахунку в ГУ ДКСУ в Одеській області.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 41-49) проти позову заперечував. Зокрема, відповідач вказує, що Фермерським господарством „Два Миколи» сплачено суму основного боргу ще до того, як останній дізнався про існування справи № 916/1198/17 в провадженні господарського суду Одеської області. Також відповідач зазначає, що він не погоджується з розрахунком позивача суми інфляційних збитків в розмірі 65286,96 грн. з огляду на те, що у разі коли кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Водночас, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення до моменту звернення до суду, а не за окремо вибраний період. Також відповідач зауважує, що позивачем при розрахунку розміру інфляційних втрат невраховані дефляційні процеси у 2015 і 2016 роках. Наразі відповідач заперечує щодо стягнення з нього 3% річних від суму боргу, так як у підприємства великі матеріальні збитки та відсутній дохід від провадження з вирощування зернових та інших культур за період 2010-2016 рр. через несприятливі погодні умови - засухи. Як вказує відповідач, підтвердженням є наявна інформації з офіційних сайтів Інтернет ресурсів, згідно яких вбачається, що у 2010-2016 рр. просліджувались тривалі періоди стійкої погоди з високими для, зокрема, Одеської області Великомихайлівського району, температурами повітря і невелика (низька) кількістю опадів (дощів), в результаті чого знижено вологозапаси ґрунтів і мала місце гибель культурних рослин. Також відповідач вказує, що основним видом діяльності ФГ Два Миколи за реєстраційними даними є код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Відповідач зазначає, що надана Укрдержфондом фінансова допомога ФГ Два Миколи використана за цільовим призначенням - обробка землі, удобрення та ін., були проведені відповідні перевірки цільового використання грошей із встановленням відсутністю порушень з боку відповідача, крім того вказані обставини позивачем не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню. Відтак, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі.

Також 10.07.2017 р. представником відповідача були надані до суду додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву (а.с. 89-91). Зокрема, відповідач вказує, що оскільки погашення заборгованості в сумі 100000,00 грн. відбулося перед тим, як відповідач дізнався про існування даної справи у провадженні господарського суду Одеської області, тому провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позову, з віднесенням на позивача судових витрат. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат відповідач зазначає, що за змістом п. 5 укладеного договору відповідача попереджено про відповідальність у випадку прострочення терміну виконання, а саме: у вигляді сплати суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу та сплати пені за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки, та про відповідальність щодо нецільового використання державних коштів. Так, оскільки сторонами у договорі розмір процентів за користування зазначеними коштами не встановлено, тому відповідач вважає, що у позивача відсутні правові підстави для покладення на відповідача такої відповідальності. Наразі відповідач зазначає про наявність обставин, які свідчать про неспроможність ним сплатити борг. Зокрема, відповідач вказує, що основним видом діяльності ФГ Два Миколи за реєстраційними даними є код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Відповідач звертає увагу суду, що 2010-2016 роки були несприятливими для Фермерського господарства Два Миколи у сенсі кліматичних умов. Підтвердженням є наявна інформації з офіційних сайтів Інтернет ресурсів згідно яких вбачається, що у 2010-2016 рр. просліджувались тривалі періоди стійкої погоди з високими для, зокрема. Одеської області Великомихайлівського району, температурами повітря і невелика (низька) кількістю опадів (дощів), в результаті чого знижено вологозапаси ґрунтів і мала місце гибель культурних рослин. За ствердженнями відповідача, вказані обставини доводились до Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та підприємством велись усні переговори щодо сплати суми боргу в найближчий час, що і було зроблено. Також з наданої таблиці з офіційного Національного банку України вбачається офіційний курс гривні до іноземної валюти - долар США, а саме: на момент отримання фінансової допомоги (06 жовтня 2009 р.) офіційний курс долару США на 100 одиниць складав 801,00 грн. Водночас, як зазначає відповідач, станом на дату повернення фінансової підтримки, що передбачена укладеним договором - 01 жовтня 2014 р. офіційний курс долару США на 100 одиниць складав 1295,5217 грн., тобто, чітко просліджується знецінювання національної валюти та майже подвійне зростання курсу долару США, що, на думку відповідача, є істотним критерієм, який є своєрідним доказом неспроможності своєчасної сплати суми основного боргу. З позовної заяви вбачається, що розмір інфляційних витрат та 3 відсотків річних в загальній сумі складається 72536,27 грн., а разом із основним боргом вказана сума складає 172536,27 грн. тобто майже подвійна сума боргу. До того ж відповідач зауважив, що позивачем при розрахунку розміру інфляційних втрат невраховані дефляційні процеси 2015, 2016 років. На думку відповідача, до суду надано достатньо доказів в підтвердження неспроможності своєчасно сплатити суму основного боргу через форс-мажорні обставини, такі як засуха, а також знецінення національної валюти, які не залежали від волі відповідача, з урахуванням чого відповідач просить суд зменшити суму інфляційні витрати на 50%, тобто до 32643,48 грн., а в решті позовних вимог - відмовити.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Для забезпечення реалізації державної політики підтримки фермерських господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення і розвитку приватного фермерського сектора економіки в Україні розпорядженням Кабінету Міністрів УРСР від 27 червня 1991 р. № 83 був утворений Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 478 Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств перейменовано в Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про фермерське господарство» Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Так, 06.10.2009 р. між Одеським відділенням Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством Два Миколи укладено договір № 22 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству, відповідно до п. 1 якого Укрдержфонд в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі ФГ Два Миколи в сумі 100000,00 грн., а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений даним договором строк.

В п. 2. договору передбачено, що на підставі довідки № 16, виданої згідно протоколу № 2, відповідно до рішення комісії від 01 жовтня 2009 р. та Порядку використання коштів передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1102 (зі змінами та доповненнями), та згідно постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 651, фінансова підтримка (допомога) на поворотній основі надається для провадження виробничої діяльності.

За умовами п. 3.2.1 договору Укрдержфонд в особі Одеського відділення зобов'язаний надати у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначену в договорі суму фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Відповідно до п. 3.4.1 договору фермерське господарство зобов'язане у місячний термін з моменту отримання коштів надати Одеському відділенню Укрдержфонду документи, що підтверджують цільове використання коштів фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі.

Пунктом 3.4.2 договору визначено, що фермерське господарство зобов'язане повернути кошти фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі Укрдержфонду фонду підтримки фермерських господарств (Одеському відділенню) згідно з встановленим графіком, а саме до 01 жовтня 2014 року в сумі 100000,00 грн. Кінцевий термін повернення заборгованості по фінансовій підтримки (допомозі) - 01 жовтня 2014 року.

Відповідно до п. 3.4.3 договору фермерське господарство зобов'язане укласти договір застави на користь Укрдержфонду в особі Одеського відділення.

За умовами п. 3.4.4 договору фермерське господарство зобов'язане у 30-денний термін з дня отримання коштів фінансової підтримки подати до Одеського відділення Укрдержфонду нотаріально оформлений договір застави.

Згідно п. 3.4.5 договору фермерське господарство зобов'язане повернути в місячний термін кошти фінансової підтримки в розмірі 100000,00 грн. в разі невиконання п.3 .4.4 цього договору.

Відповідно до п. 3.4.6 фермерське господарство зобов'язане застрахувати майно, що є забезпеченням виконання обов'язків за цим договором, до повного погашення фермерським господарством заборгованості по фінансовій підтримки (допомозі). Вигодонабувачем за договором страхування є Укрдержфонд в особі Одеського відділення.

Пунктом 3.4.7 договору передбачено, що фермерське господарство зобов'язане у 10-депний термін з дня укладення договору застави подати до Одеського відділення документи, які підтверджують страхування предмету застави на користь Укрдержфонду.

Згідно п. 4.1 договору останній набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення фермерським господарством заборгованості (фінансової підтримки, пені).

За умовами п. 5.1 договору відповідно до чинного законодавства України у випадку прострочення терміну виконання зобов'язання по поверненню коштів фінансової підтримки (допомоги) Укрдержфонду в особі Одеського відділення Укрдержфонду фермерське господарство зобов'язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час простроченого платежу.

Відповідно до п. 5.3 договору за нецільове використання державних коштів відповідальність несе фермерське господарство в особі голови фермерського господарства відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 7.1 договору всі зміни та доповнення до цього договору оформлюються додатковою угодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду.

Так, як вбачається з матеріалів справи, Укрдежфонд в особі Одеського відділення на виконання умов вказаного договору перерахував фермерському господарству „Два Миколи» суму фінансової підтримки (допомоги) в розмірі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученнями № 5 від 19.10.2009 р. на суму 100000,00 грн. В свою чергу з вказаного моменту у позичальника виникло зобов'язання повернути вказану допомогу у строки згідно встановленого графіку відповідно до п. 3.4.2 вказаного договору, не пізніше 01.10.2014 р.

Однак, за ствердженнями прокурора, в порушення умов вказаного договору про надання фінансової підтримки (допомоги) відповідач у строк до 01.10.2014 р. не повернув позивачу отриману суми фінансової підтримки, що стало підставою для звернення прокурора до суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Укрдержфонду.

Так, статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому суд зазначає, що спірний договір про надання фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі, укладений між позивачем і відповідачем, за своєю правовою природою є договором позики. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, як вже зазначалось, за умовами п. 3.4.2 договору № 22 було встановлено кінцевий строк повернення суми фінансової підтримки (допомоги) до 01.10.2014 р., однак у вказаний строк відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення отриманої позики, що не спростовано відповідачем. Відтак, у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 100000,00 грн.

Між тим, як з'ясовано судом, на день розгляду справи, відповідачем повернуто позивачу суму фінансової допомоги по договору № 22 від 06.10.2009 р. в розмірі 100000,00 грн., підтвердженням є виписка з ГУДКСУ в Одеській області від 17.05.2017 р. на суму 100000,00 грн. Вказане було підтверджено представником позивача під час судового засідання.

Відтак, з огляду на сплату відповідачем суми поворотної фінансової допомоги, по якій у останнього існувала заборгованість перед позивачем за договором № 22 від 06.10.2009 р., суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі в частині суми основного боргу відсутній.

Як зазначено в п. 4.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, з огляду на здійснення відповідачем сплати суми фінансової допомоги по договору № 22 від 06.10.2009 р. в розмірі 100000,00 грн. саме 17.05.2017 р. до моменту подачі позову прокурором (19.05.2017 р. згідно відбитку штампу на поштовому конверті, в якому направлено позов) і до порушення провадження у справі (23.05.2017 р.), суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора у вказаній частині про стягнення основного боргу в сумі 100000,00 грн.

Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7249,31 грн. та інфляційних втрат в сумі 65286,96 грн. суд зазначає наступне.

Так, неповерненням позивачу отриманої за вищезазначеним договором суми поворотної фінансової допомоги у встановлений п. 3.4.2 договору строк - до 01.10.2014 р., відповідач порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, внаслідок чого у нього існувала прострочена заборгованість в сумі 100000,00 грн., тобто невиконане грошове зобов'язання.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасне повернення відповідачем коштів фінансової допомоги) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. При цьому матеріалами справи підтверджується, та відповідачем не оспорюється факт несвоєчасного повернення коштів фінансової підтримки (допомоги), наданої позивачем за спірним договором.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 22 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі, суд вважає, що відповідачу цілком правомірно нараховано 3% річних в загальній сумі 7249,31 грн. на існуючу суму боргу в розмірі 100000,00 грн. за спірним договором у періоді з 01.10.2014 р. по 01.03.2017 р. (882 дн.), коли мало місце несвоєчасне повернення коштів, розрахунок яких прокурором наведено в додатку до позовної заяви (а.с. 16), а саме: 100000,00 грн./100%х3%/365 дн.х882 дн. Вказаний розрахунок відповідачем не оспорено.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом перевірено розрахунок інфляційних втрат на існуючу суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 100000,00 грн. за обраний позивачем період з 01.01.2013 р. по 01.03.2017 р., що складають 65286,96 грн., розрахунок яких додано до позову (а.с. 14-15). Наразі судом встановлено, що визначений Державною службою статистики України сукупний індекс інфляції у вказаному періоді прострочення складав 1,767, тому розмір інфляційних збитків за обраний прокурором період прострочення склав 76700,00 грн. (100000,00 грн. (сума боргу) х 1,767 (сукупний індекс інфляції) - 100000,00 грн.).

Доводи відповідача про неврахування при здійсненні прокурором розрахунку інфляційних втрат процесів дефляції спростовуються вищенаведеним розрахунком.

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в сумі 65286,96 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 65286,96 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині прокурором не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК України прокурором та позивачем не заявлялось.

Щодо клопотання відповідача у додаткових поясненнях до відзиву на позов про зменшення суми інфляційних втрат на 50%, тобто до 32643,48 грн., з огляду на несприятливі погодні умови для вирощування зернових культур та низьку врожайність, що свідчить про неспроможність відповідача сплатити своєчасно суму фінансової допомоги, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що за наявності виняткових обставин суд може виключно розмір неустойки (штрафу, пені), до якої не відносяться інфляційні нарахування. Як вже зазначалось вище, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією , а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3 Постанов Пленуму ВГСУ № 7). До того ж наведені відповідачем обставини не є підставою для звільнення його від обов'язку щодо сплати інфляційних нарахувань, оскільки згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Враховуючи наведене, клопотання відповідача про зменшення інфляційних нарахувань є безпідставним.

Інші доводи відповідача в обґрунтування заперечень на позов судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведені висновки суду про наявність підстав для стягнення з відповідача річних та інфляційних нарахувань з огляду на встановлений судом факт існування у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості у вказаному прокурором періоді прострочення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу до подачі позивачем вказаного позову до суду.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково на користь позивача, в особі якого прокурором пред'явлено позов, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою при подачі позову, слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства „Два Миколи» про стягнення заборгованості в загальній сумі 172536,27 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Фермерського господарства „Два Миколи» (67100, Одеська область, Великомихайлівський район, смт. Велика Михайлівка, вул. Чкалова, буд. 50; код ЄДРПОУ 36280566) на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (01011, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1; код ЄДРПОУ 20029342) в особі Одеського відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств (65017, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20990849; р/р 31137425700008, банк ГУДКУ в Одеській області, отримувач - УДКСУ у м. Одесі Одеської області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 38016923) 3% річних в сумі 7249/сім тисяч двісті сорок дев'ять/грн. 31 коп., інфляційні збитки в сумі 65286/шістдесят п'ять тисяч двісті вісімдесят шість/грн. 96 коп.

3. СТЯГНУТИ з Фермерського господарства „Два Миколи» (67100, Одеська область, Великомихайлівський район, смт. Велика Михайлівка, вул. Чкалова, буд. 50; код ЄДРПОУ 36280566) Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552, розрахунковий рахунок № 35213085000564; банк отримувача - в ДКСУ м. Київ, МФО 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 1088/одна тисяча вісімдесят вісім/грн. 04 коп.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства „Два Миколи» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17 липня 2017 р.

Суддя В.С. Петров