Постанова

від 17.07.2017 по справі 910/3450/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р. Справа№ 910/3450/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Смірнової Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

Позивача Кузьменко М.А., Парикожко О.І.

Відповідача не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національні інформаційні системи"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17 (судя Демидов В.О.)

за позовом Державного підприємства "Національні інформаційні системи"

до Приватного акціонерного товариства "Енергетичний Холдинг"

про повернення неосвоєної частини авансованого платежу у розмірі 225000,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Жук Г.А., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 26.06.2017.

23 червня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 відкладено розгляд справи до 17.07.2017.

Розпорядженням від 13.07.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 13.07.2017, в зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. який не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Смірнова Л.Г., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17 до свого провадження.

17 липня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник позивача подав додаткові документи по справі.

В судове засідання 17.07.2017 з'явились представники позивача.

Представник відповідача, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Представники позивача, в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

29 грудня 2015 року між Державним підприємством "Національні інформаційні системи" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ХОЛДИНГ" (виконавець) укладено договір №ЮТ-0000002 про закупівлю послуг за державні кошти (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з проектування та розробки у сфері інформаційних технологій (модифікація комп'ютерної програми "Реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів", 62.01.11-00.00), код ДК 016:2010-62.01.1, а саме: модифікація комп'ютерної програми "Реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів", у складову інформаційної системи нотаріальних дій, відповідно до специфікації послуг, що наведена в додатку № 1 до цього договору; а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги на умовах та у строки, передбачені цим договором.

Якість послуг, що надаються за цим договором, повинна відповідати технічним вимогам, що наведені в додатку № 2 до цього правочину. Якість послуг повинна відповідати вимогам та нормативним документам, передбаченим законодавством України до цього виду послуг (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна ціна послуг за цим договором відповідно до специфікації становить 4 100 000,00 грн., враховуючи ПДВ 683333,33 грн.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору оплата здійснюється замовником шляхом попередньої оплати (авансування) в розмірі 25% від загальної ціни відповідного етапу (підетапу) послуг протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником рахунку-фактури. Залік авансового платежу здійснюється за актами здачі-приймання послуг за відповідними етапами (підетапами) в строки, згідно з специфікацією послуг (додаток № 1 до договору).

Пунктом 4.1.2 Договору визначено, що остаточний розрахунок здійснюється замовником по мірі виконання виконавцем відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначеного у специфікації послуг протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання послуг за відповідними етапом (підетапом), на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.1 Договору строки надання послуг виконавцем визначені в специфікації послуг, що є додатком №1 до цього договору. Специфікацією послуг визначено, що надання послуг за договором поділено на три етапи із встановленням кінцевих термінів їх виконання.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що виконавець надає послуги, а замовник приймає їх по мірі виконання зобов'язань за етапами (підетапами) специфікації послуг. Після виконання відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначених у специфікації послуг, виконавець передає замовнику результати, передбачені технічними вимогами (додаток №2), та акт здачі-приймання послуг в двох примірниках, які підписані виконавцем. Результати, передбачені технічними вимогами (додаток № 2), передаються замовнику в двох примірниках на паперовому носії, окрім програмного забезпечення, яке передається на електронному носієві в порядку, передбаченому в технічних вимогах (додаток № 2). Експлуатаційна документація передається на паперових носіях в обсязі, передбаченому технічними вимогами до надання послуг, які наведені в додатку № 2 до цього правочину.

Замовник протягом семи робочих днів повинен підписати отримані акти та повернути виконавцю один примірник акту або направити виконавцю письмову вмотивовану відмову від прийняття послуг (робіт) із зазначенням переліку недоліків та строків їх усунення. Замовник також зобов'язаний разом із примірником підписаного сторонами акту повернути виконавцю по одному примірнику результатів, визначених в пункті 6.1 укладеної угоди, які оформлені на паперових носіях та підписані уповноваженими особами сторін (пункт 6.2 Договору).

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо відповідач у зазначений в пункті 6.2 даного правочину строк не поверне виконавцю підписаний акт або в цей же строк не надасть виконавцю вмотивованої письмової відмови від приймання наданих послуг, то послуги, зазначені в такому акті, вважаються прийнятими, і замовник зобов'язаний їх оплатити у повному обсязі, відповідно до умов цього договору, протягом 10 банківських днів з дати отримання відповідного акта.

У додатку № 2 до Договору сторонами погоджено технічні вимоги до надання послуг.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що послуги по 3 етапу відповідачем у встановлені для їх виконання строки не надавалися, у зв'язку з чим їх оплата не проводилася, а дія договору №ЮТ-0000002 від 29.12.2015, на підставі якого перераховано аванс, завершилася. Беручи до уваги, що зобов'язання за договором не виконано (третій етап), відсутні підстави для утримання неосвоєної частини авансу у Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ХОЛДИНГ".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський, з посиланням на обставини, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2016 по справі №910/5401/16 виходив з того, що Договір не припинив свою дію, в зв'язку з чим наявні зобов'язання позивача зі сплати авансового платежу та зобов'язання відповідача у виконанні робіт (надання послуг) по 3 етапу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, на виконання умов п. 4.1.1 договору позивач сплатив відповідачу аванс в розмірі 1025000,00 грн.

Згідно з Додатком № 1 до Договору (специфікація надання послуг) сторони погодили назви етапів, перелік робіт етапів, кінцевий термін реалізації, вартість робіт кожного етапу. З вказаного додатку вбачається, що загальна вартість першого етапу послуг становить 1090000,00 грн., другого етапу - 2110000,00 грн., третього етапу - 900000,00 грн.

Так, з врахуванням положень пункту 4.1.1 Договору, замовником сплачено попередню оплату (авансування) по кожному етапу в розмірі 25% від загальної ціни відповідного етапу.

Таким чином, за роботи по трьом етапам замовником сплачено попередню оплату наступним чином:

- по першому етапу в розмірі 272500,00 грн. (1090000,00 * 25%).

- по другому етапу в розмірі 527500,00 грн. (2110000,00 * 25%).

- по третьому етапу в розмірі 225000,00 грн. (900000,00 * 25%).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами, під час виконання Договору, виникали спори щодо неналежного виконання позивачем умов Договору, в частині своєчасної оплати за виконані роботи.

Колегія суддів звертає увагу, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" (який набрав чинності з 01.06.2006 року).

Відповідно до ст.ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно зі ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з офіційного сайту.reyestr.court.gov.ua в Єдиному державному реєстр судових рішень наявні ухвали Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 по справі №910/12143/16 та від 13.10.2016 по справі №910/5401/16 про затвердження мирових угод між Державним підприємством "Національні інформаційні системи" та Приватним акціонерним товариством "Енергетичний Холдинг".

Так, у справі №910/5401/16 судом присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національні інформаційні системи" на користь ПАТ "Енергетичний Холдинг" заборгованість по першому етапу послуг в сумі - 817500,00 грн. В подальшому, ухвалою від 13.10.2016 судом затверджено мирову угоду між сторонами.

Зазначена заборгованість сплачена ДП "Національні інформаційні системи" в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №3122 від 17.10.2016.

Враховуючи суму авансу перераховану позивачем по першому етапу, колегія суддів прийшла до висновку, що роботи по першому етапу оплачені належним чином (817500,00 грн + 272500,00 грн =1090000,00 грн, що відповідає Додатку №1 до Договору).

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 по справі №910/12143/16 затверджено мирову угоду, згідно з якої Державне підприємство "Національні інформаційні системи" зобов'язалось сплатити на користь ПАТ "Енергетичний Холдинг" заборгованість в сумі 1582500,00 грн - по другому етапу послуг.

Враховуючи суму авансу перераховану позивачем по першому етапу, колегія суддів прийшла до висновку, що роботи по другому етапу також виконані та оплачені належним чином (1582500,00 грн + 527500,00 грн. грн = 2110000,00 грн, що відповідає Додатку №1 до Договору).

Поряд цим, колегія суддів не приймає до уваги наявне в матеріалах справи платіжне доручення №2483 від 16.08.2016 на суму 266437,50 грн, оскільки останнє сплачене на виконання мирової угоди по справі №910/9291/16, предметом спору якої є неналежне виконання договору NДГ-000005 від 29.12.15. В той час, як спірні правовідносини виникли на підставі договору ЮТ - 0000002 від 29.12.2015.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище позивач, на виконання умов Договору сплатив відповідачу аванс в розмірі 1025000,00 грн.

Судом встановлено, що роботи по першому та другому етапу оплачені належним чином, з врахуванням авансу. Таким чином, у відповідача залишилась невикористана сума авансу за роботи по третьому етапу в розмірі 225000,00 грн.

В свою чергу, доказів надання послуг Приватним акціонерним товариством "Енергетичний Холдинг" послуг по третьому етапу матеріали справи не містять.

При цьому, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що послуги по третьому етапу не були надані з вини замовника, оскільки позивач листом від 16.02.2016 №497/01-08 повідомив відповідача про припинення робіт за договором №ЮТ-0000002 від 29.12.2015.

Зазначені доводи колегією суддів визнано безпідставними, оскільки відповідач листом від 16.02.2016 №1-03/16 повідомив позивача що призупинення робіт за Договором може бути враховано, шляхом підписання додаткової угоди до Договору (як це передбачено п. 15.3. Договору). Доказів укладання додаткових угод щодо призупинення робіт матеріали справи не містять. Таким чином, сторони не досягли згоди щодо припинення робіт по Договору, в тому числі, по третьому етапу.

Місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/5401/16 відмовлено в розірванні договору №ЮТ-0000002 про закупівлю послуг за державні кошти, в зв'язку з чим прийшов до висновку, що договір діє.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/5401/16 ухвалене 09.06.2016.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

В той же час, відповідно до п. 14.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. Доказів продовження строку дії Договору матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в даній справі звернувся до Господарського суду міста Києва 02.03.2017.

Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом Договір припинив свою дію.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої оплати, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання в зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов'язання".

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 Цивільного кодексу України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.

Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між ними Договору №ЮТ-0000002 від 29.12.2015, тобто мають договірний характер.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до виконавця повернути замовнику попередньо сплачені кошти в зв'язку з неналежним виконанням умов договору, строк дії якого закінчився.

Колегія суддів звертає увагу сторін, що грошові кошти в сумі 225000,00 грн. отримані відповідачем на підставі Договору, тобто за наявності правової підстави. При цьому, припинення дії Договору не свідчить про те, що правова підстава для набуття грошових коштів відпала, оскільки Договір є припиненим з дати, визначеної сторонами, а на момент сплати грошових коштів правочин був чинним та створив для сторін взаємні права та обов'язки.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 225000,00 грн., про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання договору, то останні набуті відповідачем за правової підстави та не можуть бути витребувані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 14.10.2014 по справі №922/1136/13, 02.03.2016 по справі №6-3090цс15, від 23.03.2016 по справі №6-2978цс15, та висновками Вищого господарського суду України, зокрема, у постановах від 15.07.2015 по справі №904/6434/14, від 03.02.2016 по справі №910/19990/15 та від 15.03.2017 по справі №910/10308/15.

В той же час, колегією суддів враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що "право на суд", яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011 р.).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи до уваги положення Конвенції та Першого Протоколу до Конвенції, колегія суддів зазначає, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

Як зазначено в пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу, в обґрунтування своїх вимог або заперечень, послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, здійснюючи правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, за приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, яка викладена, в тому числі, в постановах від 23.07.2014 по справі №910/24568/13, від 19.05.2016 по справі №922/5045/15, від 09.11.2016 по справі №910/28956/15, від 07.02.2017 по справі №910/20324/15.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що доказів виконання робіт по третьому етапу відповідачем не надано, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для повернення замовнику авансового платежу в розмірі 225000,00грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, оскільки остання одночасно змінює предмет та підстави позову.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна Державного підприємства "Національні інформаційні системи" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17 - скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору, з огляду на задоволення позовних вимог покладаються на відповідача, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17 задовольнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 по справі №910/3450/17. Прийняти нове рішення.

3.Задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергетичний Холдинг" (01004, м.Київ, ВУЛ. ДАРВІНА, будинок 6 ЛІТ. "А", ідентифікаційний код 30489263) на користь Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 73, ідентифікаційний код 39787008) 225000 (двісті двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп - несвоєчасно повернутої частини авансового платежу та 3375 (три тисячі триста сімдесят п'ять) грн. - судового збору за подання позовної заяви.

5.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергетичний Холдинг" (01004, м.Київ, ВУЛ. ДАРВІНА, будинок 6 ЛІТ. "А", ідентифікаційний код 30489263) на користь Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 73, ідентифікаційний код 39787008) 3712 (три тисячі сімсот дванадцять) грн 50 коп - судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7.Матеріали справи №910/3450/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Смірнова