Постанова

від 13.07.2017 по справі 910/3945/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2017 р. Справа№ 910/3945/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко О.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача :Грищенко О.Р. -представник;

Від відповідача: ОСОБА_3- представник, ОСОБА_4 - представник.

розглянувши апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017

у справі № 910/3945/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

стягнення 730 836,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення 697 602,00 грн., з яких: 483 000,00 грн., як безпідставно набуті грошові кошти, 140 399,51 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих станом на 10.03.2017, та 74202,49 грн. інфляційних нарахувань, розрахованих по січень 2017 року.

До прийняття рішення по справі позивач збільшив розмір позовних вимог до 730 836,17 грн., з яких: 483 000,00 грн., як безпідставно набуті грошові кошти, 152 203,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих станом на 15.05.2017, та 95 632,94 грн. інфляційних нарахувань, розрахованих по квітень 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/3945/17 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" 483 000,00 грн., як безпідставно набуті грошові кошти, 152 203,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 9 528,05 грн. судового збору.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати в частині задоволення рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/3945/17 та прийняти нове рішення, яким прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 у справі №910/3945/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Майданевича А.Г. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.07.2017.

Також, не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу про передачу апеляційної скарги раніше визначеному складу суду апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" у справі № 910/3945/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Майданевича А.Г. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" прийнято до провадження, об'єднано розгляд апеляційних скарг Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" та призначено до розгляду на 13.07.2017.

04.07.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення в оскаржуваній частині стосовно задоволеного позову, залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволеного позову.

11.07.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація тацювального спорту", в якому відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 95 632, 94 грн. інфляційних нарахувань залишити без змін.

Крім того, 11.07.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 № 09-53/2672/17, у зв'язку із перебування суддів Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3945/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" у справі №910/3945/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко О.В. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 та Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" прийнято до провадження у визначеному складі суддів.

Представник позивача в судовому засіданні 13.07.2017 надала пояснення по справі, підтримала доводи апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська Федерація Танцювального спорту", просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 95632,94 грн. інфляційних нарахувань та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення у цій частині нове рішення про задоволення у цій частині позовних вимог.

Крім того, представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила залишити її без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.07.2017 надав пояснення по справі, підтримав доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Крім того, представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації "ВФТС", просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 95 632,94 грн. інфляційних нарахувань залишити без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2015між ВГО "ВФТС", в особі керівника ВГО "ВФТС" ОСОБА_6, який діяв на підставі статуту, та ФОП ОСОБА_5, було укладено договір №12/03/15 надання юридичних послуг.

Відповідно до пункту 1.1 договору 12/03/15 юрист надає замовнику послуги у вигляді усних, а в окремих випадках письмових юридичних консультацій з питань діяльності замовника.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2 договору №12/03/15 за надані юридичні послуги замовник сплачує юристу винагороду у розмірі 44 750,00 грн. на місяць, які замовник сплачує юристу до 12 числа кожного наступного місяця. Факт надання юридичних послуг підтверджується актом виконаних робіт.

Пунктом 6.1 договору №12/03/15 даний договір набирає сили з 12.03.2015 і діє по 12.07.2015 з питань розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором.

З наявних в матеріалах справи, актів виконаних робіт за договором №12/03/15:

- №1 від 13.04.2015 на суму 44 750,00 грн.;

- №2 від 12.05.2015 на суму 44 750,00 грн.;

- №3 від 12.06.2015 на суму 44 750,00 грн.;

- №4 від 13.07.2015 на суму 44 750,00 грн.;

вбачається, що ФОП ОСОБА_5, надавалися юридичні послуги ВГО "ВФТС" у вигляді усних консультацій на виконання умов договору №12/03/15, які в повному обсязі прийнято замовником.

09.07.2015 з поточного рахунку 26006014100226, відкритого у Публічному акціонерному товаристві "Піреус Банк МКБ", та який належить позивачу - ВГО "ВФТС", було перераховано 179 000,00 грн. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 на рахунок 26007010062005, відкритий в АТ "Укрексімбанк". У призначенні платежу зазначено, що платіж здійснено як оплата за надання юридичних послуг згідно з договором № 12/03/15 від 12.03.2015.

13.07.2015 між ВГО "ВФТС", в особі керівника ВГО "ВФТС" ОСОБА_6, який діяв на підставі статуту, та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір №13/07/15 надання юридичних послуг.

Відповідно до пункту 1.1 договору №13/07/15 юрист надає замовнику послуги у вигляді усних, а в окремих випадках письмових юридичних консультацій з питань діяльності замовника.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2 Договору №13/07/15 за надані юридичні послуги замовник сплачує юристу винагороду у розмірі 304 000,00 грн. в наступному порядку:

- до 13.08.2015 - 60 800,00 грн.;

- до 13.09.2015 - 60 800,00 грн.;

- до 02.10.2015 - 60 800,00 грн.;

- до 21.10.2015 - 60 800,00 грн.;

-до 10.11.2015-60 800,00 грн.

Факт надання юридичних послуг підтверджується актом виконаних робіт.

Згідно з п. 6.1 Договору №13/07/15 даний договір набирає сили з 13.07.2015 і діє до 10.11.2015 з питань розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором.

На виконання умов договору, ФОП ОСОБА_5 надавалися юридичні послуги ВГО "ВФТС" у вигляді усних консультацій на виконання умов Договору №13/07/15, які в повному обсязі прийнято замовником, даний факт підтверджується актами виконаних робіт за Договором №13/07/15:

- №1 від 13.08.2015 на суму 60 800,00 грн.;

- №2 від 14.09.2015 на суму 60 800,00 грн.;

- №3 від 02.10.2015 на суму 60 800,00 грн.;

- №4 від 21.10.2015 на суму 60 800,00 грн.;

- №5 від 10.11.2015 на суму 60 800,00 грн.

З поточного рахунку 26006014100226 16.09.2015 Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" здійснила перерахунок на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рахунок 26007010062005 в АТ "Укрексімбанк" у розмірі 304 000,00 грн. В даному випадку призначенням платежу зазначена оплата за юридичні послуги за договором № 13/07/15 від 13.07.2015.

Загальна сума грошових коштів, перерахованих з банківського рахунку ВГО "ВФТС" 26006014100226 і отриманих ОСОБА_5, становить 483 000,00 грн.

За твердженнями позивача, про укладення ВГО "ВФТС" з ФОП ОСОБА_5 договорів надання юридичних послуг №12/03/15 від 12.03.2015 та №13/07/15 від 13.07.2015 на підставі яких відповідачу позивачем було перераховано 483 000,00 грн., він дізнався у вересні 2016 року під час проведення позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ВГО "ВФТС" за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої Головним державним фінансовим інспектором відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів ДФІ в Київській області Пилипчук К.А. складено Акт від 13.09.2016.

За своєю правовою природою Договір № 12/03/15 та Договір № 13/07/15 є договорами про надання послуг, зобов'язання з яких врегульовані нормами глави 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 1 статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Позивач заявляє, що вказані договори надання юридичних послуг №12/03/15 від 12.03.2015 та №13/07/15 від 13.07.2015, на підставі яких відповідачу позивачем було перераховано 483 000,00 грн., не можуть вважатися укладеними, відтак між сторонами на момент перерахування позивачем відповідачу вказаних грошових коштів не існувало договірних правовідносин.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Акт ревізії від 13.09.2016 та лист ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у місті Києві №5757/10/26-53-11-01-11 від 31.12.2015 позивач вказує, що у Договорі №12/03/15 від 12.03.2015 у реквізитах ВГО "ВФТС" вказано банківський рахунок №26006014100226 в АТ "Піреус Банк МКБ", який відкрито лише 04.06.2015, відтак, на думку позивача, це є ознакою того, що Договір №12/03/15 є неукладеним.

Крім того, позивач стверджує, що підписант договорів надання юридичних послуг №12/03/15 від 12.03.2015 та №13/07/15 від 13.07.2015 зі сторони ВГО "ВФТС", а саме - ОСОБА_6, з 09.02.2015 є сторонньою особою по відношенню до ВГО "ВФТС" і не був уповноваженою особою вчиняти будь-які юридично значимі дії від імені ВГО "ВФТС" на момент укладення вказаних правочинів. За твердженням позивача, це також є ознакою того, що вказані договори є неукладеними.

За таких обставин, визначаючи правові підстави позову та посилаючись на те, що договори надання юридичних послуг №12/03/15 від 12.03.2015 та №13/07/15 від 13.07.2015 є неукладеними, а також на те, що ФОП ОСОБА_5 не надавав ВГО "ВФТС" жодних юридичних чи інших послуг, позивач робить висновок, що між сторонами не виникло договірних зобов'язань, відтак ФОП ОСОБА_5 утримує грошові кошти безпідставно і має їх повернути на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Крім цього, позивач посилався на фактичну обізнаність ФОП ОСОБА_5 про те, що він безпідставно, а отже помилково отримав грошові кошти, належні ВГО "ВФТС", позивач визначає відповідача неналежним отримувачем коштів, а перераховані йому кошти помилковим переказом, тому позивач у позовній заяві просив суд також врахувати положення пунктів 1.23, 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", згідно з якими: неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 у справі № 826/8625/15 вбачається, що з лютого 2015 і у спірний період (березень-жовтень 2015 року) президентом ВГО "ВФТС" був ОСОБА_9, а також у даній постанові було зазначено про неправомірне внесення 13.03.2015 до ЄДРСР інформації про ОСОБА_6, як про керівника ВГО "ВФТС".

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що зазначені обставини свідчать про існування спору щодо особи-керівника ВГО "ВФТС" у період укладання та виконання договорів № 12/03/2015 і 13/07/2015.

Згідно із частиною 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Тобто спір між ВГО "ВФТС" та ОСОБА_6 щодо особи-керівника ВГО "ВФТС" був вирішений 11.11.2015, вже після укладення та виконання договорів №12/03/15 і №13/07/15, а тому цей спір не може мати наслідків для ФОП ОСОБА_5, як третьої особи у розумінні частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України з огляду на те, що на момент укладення та виконання вказаних договорів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником ВГО "ВФТС" було зазначено ОСОБА_6, і лише постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 було встановлено обставини про неправомірне внесення 13.03.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформації про ОСОБА_6, як про керівника ВГО "ВФТС".

Таким чином, слід наголосити, що ФОП ОСОБА_5, укладаючи з ВГО "ВФТС" договори №12/03/15 і №13/07/15, керівником якої згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на той момент був ОСОБА_6, не знав і за всіма обставинами не міг знати про ймовірну відсутність у ОСОБА_6 повноважень вчиняти правочини від імені ВГО "ВФТС".

Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Сторони погодили та встановили ціну кожного договору, з якою повністю погодився позивач, який не тільки уклав ці договори з відповідачем, а й підписав з ним акти виконаних робіт по кожному договору. У подальшому на підставі цих договорів були сплачені кошти за надання послуг у повному об'ємі.

Доказами надання відповідачем та прийняття позивачем послуг за вказаними договорами є акти виконаних робіт, які підписані сторонами без будь-яких зауважень, оплата за надані послуги, а також відсутність письмових претензій з боку ВГО "ВФТС" щодо наданих послуг протягом всього терміну дії вказаних договорів.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із законом, правочин може бути визнаний недійсним виключно з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів зазначає, що жоден із договорів не містять ознак нікчемності, встановленої законом, вказані правочини також не визнавалися недійсними в судовому порядку, відтак ці договори на даний момент є дійсними, отже є дійсними для сторін всі їх права та обов'язки, передбачені цими договорами.

Тобто, у разі неспростування презумпції правомірності договору у справі, що переглядається, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Даний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 05.04.2017 у справі №644/4855/14-н, від 30.03.2016 у справі №6- 232нс16, від 24.06.2015 у справі №3-231гс15.

Пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність договірних відносин між ВГО "ВФТС" та ФОП ОСОБА_5, з приводу надання юридичних послуг, кваліфікуючи дані відносини як позадоговірні, за наслідками чого прийшов до помилкового висновку і про те, що отримання відповідачем коштів відбулося за відсутності достатньої правової підстави.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно із статтями 631, 632 строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901 ЦК України).

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Укладення між ФОП ОСОБА_5 та ВГО "ВФТС" договорів у 2015 році на надання юридичних послуг було спрямоване на отримання позивачем таких послуг та одночасного його обов'язку із здійснення оплати цих послуг.

Сторони погодились та встановили ціну кожного договору, з якою повністю погодився позивач в особі її президента ОСОБА_6, який не тільки уклав ці договори з відповідачем, а й підписав з ним акти виконаних робіт по кожному договору. У подальшому на підставі цих договорів були сплачені кошти за надання послуг у повному об'ємі.

Доказами надання відповідачем та прийняття позивачем послуг за вказаними договорами є акти виконаних робіт (наявні у матеріалах справи), які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, оплата за надані послуги, а також відсутність письмових претензій з боку ВГО "ВФТС" в особі президента ОСОБА_6 щодо наданих послуг протягом всього терміну дії вказаних договорів.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, оскільки ВГО "ВФТС" та ФОП ОСОБА_10, укладаючи договори надання юридичних послуг №12/03/15 від 12.03.2015 та №13/07/15 від 13.07.2015, керувалися статтею 180 ГК України, а також статтями 627, 628, 631 та 632 ЦК України, відтак погодили предмет, ціну та строки дії цих договорів, що підтверджується пунктами 1.1, 3.1, 3.2 та 6.1 вказаних правочинів.

Що стосується, посилання позивача про те, що між сторонами не виникло договірних зобов'язань, відтак ФОП ОСОБА_5, утримує грошові кошти безпідставно і має їх повернути на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, є помилковими з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки між сторонами у даній справі було укладено договір №12/03/15 та договір №13/07/15, спірні кошти позивачем сплачено на виконання вказаних договорів, які недійсними не визнано, то такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Правовідносини сторін у даному спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України, у постановах від 07.06.2017 у справі №923/1233/15, від 01.07.2015 у справі №910/24029/13.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами та визначаючи правову підставу для такого стягнення, позивач посилається на частину другу статті 1214 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У свою чергу, стягнення інфляційних нарахувань позивачем заявлено на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку прийнято місцевим господарським судом до розгляду, відповідно до якої позивачем збільшено позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та стягнення інфляційних нарахувань.

Згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог позивачем визначено нову ціну позову в розмірі 730 836,17 грн., з яких: 483 000,00 грн. - як безпідставно набуті грошові кошти; 152 203,23 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, розраховані станом на 15.05.2017; 95 632,94 грн. - інфляційні нарахування, розраховані по квітень 2017 року.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 152 203,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які місцевим господарським судом визнано обґрунтованими, законними та з посиланням на частину другу статті 1214 Цивільного кодексу України задоволено, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно із статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Слід зауважити, що сама по собі стаття 536 Цивільного кодексу України не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору або закону. Тобто сторони зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави можуть укласти договір, в якому визначити розмір процентів. В разі недосягнення з цього приводу згоди розмір процентів за користування грошовими коштами може визначатися за правилами статті 1048 Цивільного кодексу України (у розмірі облікової ставки НБУ).

Проте, заявлена позивачем та задоволена судом першої інстанції у даній справі позовна вимога про стягнення з відповідача 152 203,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є похідною від основної позовної вимоги про стягнення 483 000,00 грн. як безпідставно набутих грошових коштів.

Беручи до уваги той факт, що грошові кошти у розмірі 483 000,00 грн. сплачено позивачем відповідачу на виконання укладених між ними договорів, то така обставина виключає й стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна ситуація і з вимогою позивача про стягнення з відповідача 95 632,94 грн. інфляційних нарахувань, заявленої на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, яка також є похідною від основної позовної вимоги про стягнення 483 000,00 грн. як безпідставно набутих грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що вимога про стягнення інфляційних нарахувань є похідною від основної позовної вимоги про стягнення 483 000,00 грн., як безпідставно набутих грошових коштів, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, оскільки доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вищенаведених вимог чинного законодавства не дотримався та допустив порушення норм матеріального права та процесуального права, що, в свою чергу, позбавило права відповідача на захист своїх прав та законних інтересів, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що господарським судом повно досліджувалися матеріали справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 10 ч. 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи викладене, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі № 910/3945/17 підлягає скасуванню, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 підлягає задоволенню, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі № 910/3945/17 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі № 910/3945/17 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі № 910/3945/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (07101, Київська обл., м. Славутич, квартал Московський, буд. 14, кв. 8, код ЄДРПОУ 36291688) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 12059,30 грн. Видати наказ.

Видачу виконавчого документа доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/3945/17 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.В. Тищенко

А.І. Тищенко